Supreme LAB
Дайджести / огляди Верховного Суду Дайджести / огляди Верховного Суду
Юрисдикція№ справи /
№ провадження
Дата передачі справиДоповідачПідстава передачіСуть питанняУхвала про передачу справи№ провадження
у ВП / ОП / П
Доповідач
у ВП / ОП / П
Стан розглядуПравова позиція / висновокДата ухвалення рішенняРішення ВС / ЄДРСР
БП КГС № 14/5026/1020/2011
03.09.2020 Пєсков В.Г. Відступлення від висновку
Відступ від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16 та від 05.03.2020 у справі № 916/3545/15, які полягають у незастосуванні до віндикаційного позову (витребування власником майна від добросовісного набувача з метою повернення цього майна до ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство) критерію покладення на такого набувача індивідуального і надмірного тягаря через втрату грошових коштів.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91340956
Пєсков В.Г. Розглянуто
БП КГС ВС вказала, що одним із питань, яке стало підставою для передачі цієї справи на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, стало визначення критерію «пропорційності» втручання в право власності у разі віндикації майна боржником від набувача цього майна. Із цього приводу БП КГС ВС зазначила таке: - втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм; - для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна; - з'ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень ст. 387, 388 ЦК і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна; - з'ясування «заінтересованості», «контролю», «пов`язаності» набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов'язане з визначенням критерію добросовісності/недобросовісності набувача та, на переконання суддів, повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами; БП КГС ВС вважає, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень ст. 387, 388 ЦК, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. За результатами розгляду судові рішення скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
18.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96040650
БП КГС № Б-39/187-08
10.09.2020 Пєсков В.Г. Відступлення від висновку,Виключна правова проблема
Формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування ст. 388 ЦК, з урахуванням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відступ від правового висновку, викладеного у постанові БП КГС ВС від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, про те, що здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91497789
Пєсков В.Г. Розглянуто
БП КГС ВС сформувала такі висновки. У добросовісного набувача майно може бути витребувано лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема, у разі вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Предметом позову у цій справі було витребування у добросовісної набувачки квартири, в якій вона проживала разом з малолітньою донькою та батьком похилого віку. Згідно зі ст. 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном. При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст. 388 ЦК. БП КГС ВС підтримала зроблені раніше нею висновки у постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 щодо того, що: - після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника; - вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону, та, обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство; - здійснення ліквідатором права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК. Однак, положення Конституції та законів України встановлюють право кожного на житло та певні гарантії окремим категоріям осіб щодо житла. За встановлених судами обставин (проживання у спірному помешканні разом з добросовісною набувачкою її малолітньої доньки та батька похилого віку, відсутності доказів наявності іншого житла у ОСОБА_1 та членів її родини) суди дійшли цілком обґрунтованого висновку, що у разі витребування від такої набувачки спірної квартири будуть порушені її права, а також її малолітньої доньки та батька похилого віку, гарантовані Конституцією та законами України, а конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися співмірним із тими негативними наслідками, яких зазнає життя набувачки майна та членів її родини.
18.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96040654
ВП адміністративна № 821/669/17
№ К/9901/13160/20
21.09.2020 Єзеров А.А. Виключна правова проблема
Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання чи може суд касаційної інстанції при розгляді додаткової касаційної скарги скасувати попередню постанову суду касаційної інстанції з посиланням на порушення правил предметної юрисдикції та застосовувати новосформовану практику ВП ВС за умови, що новий підхід до юрисдикційного розмежування подібних спорів виник пізніше, ніж було ухвалено постанову, якою розглянуто касаційну скаргу, що надійшла раніше.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91695190
№ 11-309апп20 Прокопенко О.Б. Розглянуто
Спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу та рішення держреєстратора Мін`юсту від 19.04.2017 за індексним номером 34843297 безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ТОВ «Глобал-інвест», яке заперечує законність дій держреєстраторів з реєстрації за ФГ «Оазис півдня» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства. Аналогічного висновку дійшла ВП ВС у постанові від 30.01.2019 у справі № 820/3703/17. За таких обставин помилковими є доводи КАС ВС, викладені в ухвалі від 21.09.2020 про передачу справи на розгляд ВП ВС про те, що з 26.04.2019 - після ухвалення цим судом постанови за наслідками розгляду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест» та Мін`юсту ВП ВС сформувала нову практику щодо визначення предметної юрисдикції у цій категорії справ не за судом адміністративної юрисдикції.
17.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95509419
Окрема думка:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95849065
ВП господарська № 921/530/18
14.07.2020 Случ О.В.
Відступ від висновку ВСУ щодо можливості/необхідності внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру орендної плати з моменту, що передує набранню законної сили відповідним рішенням суду, а саме, з моменту введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі (за умови відсутності відповідно до умов договору оренди землі такої підстави для автоматичної та/або односторонньої зміни розміру орендної плати як введення в дію нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), викладеного в Постанові від 18.05.2016 у справі № 6-325цс16.
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90566061
№ 12-58гс20 Власов Ю.Л. Розглянуто
ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові ВСУ від 18.05.2016 у справі № 6-325цс16 про те, "що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився розмір орендної плати за користування нею, тому договір щодо розміру орендної плати слід вважати зміненим з 01.01.2014", оскільки якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК).
16.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95849041
ВП цивільна № 308/13912/19
№ 61-11569св20
20.01.2021 Тітов М.Ю. Юрисдикція
Юрисдикція справи за заявою фізичної особи про встановлення факту поранення при виконанні обов`язків військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94591728
№ 14-16цс21 Гудима Д.А. Повернуто
27.03.2019 ВП ВС розглянула справу № 310/8703/17, в якій особа з метою подальшого оформлення статусу, визначеного Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», й отримання відповідних соціальних виплат звернулася до суду із заявою про встановлення факту залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Таке встановлення було необхідне для отримання заявником статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у якому заінтересована особа відмовила через відсутність належних підтверджень відповідного факту. Заявник у тій справі стверджував, що у нього відсутній спір із заінтересованою особою, щоби звертатися з адміністративним позовом, а чинне законодавство нібито не передбачає позасудового порядку встановлення необхідного для заявника юридичного факту. ВП ВС виснувала, що, оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то в окремому провадженні не можна встановити юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю внаслідок війни. ВП ВС вказала на наявність юрисдикції адміністративного суду для розгляду спору, коли заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною.
16.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95111213
ВП господарська № 911/2390/18
30.09.2020 Краснов Є.В. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16-ц про те, що до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать у тому числі і позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна. Водночас колегія суддів вважає, що до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об’єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91939614
№ 12-73гс20 Рогач Л.І. Розглянуто
За правилами чинного ГПК виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові КГС ВС від 9.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові ВП ВС від 7.07.2020 у справі № 910/10647/18. ВП ВС вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК. ВП ВС не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного КЦС ВС в постанові від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
16.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95573681
Окрема думка:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95750298
ВП господарська № 911/3411/14
05.06.2020 Багай Н.О. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 27.11.2019 у справі № 496/2685/13-ц про те, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. Проте, на думку колегії суддів у справі № 911/3411/14 виконання рішення суду та закриття у зв’язку з цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/89651650
№ 12-39гс20 Рогач Л.І. Розглянуто
ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові від 27.11.2019 у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи. Відповідний висновок викладено ВП ВС також у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/16/17.
16.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96208264
ККС І № 395/773/18
№ 51-1829км20
22.09.2020 Шевченко Т.В. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 13.11.2018 у справі № 367/3872/17 про те, що враховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст.394КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається. На переконання колегії суддів ККС ВС необхідно вирішити такі питання: чи має вирок суду на підставі угоди про примирення відповідати не тільки спеціальним вимогам до таких вироків, але й загальним вимогам до судових рішень щодо законності, та чи зобов`язаний суд, який затверджує угоду, перевіряти її на відповідність вимогам закону; чи має прокурор право на апеляційне оскарження такого вироку в разі затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам КПК та КК, на підставі загальних засад кримінального провадження, як це передбачено ч. 6 ст. 9 КПК.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92315056
№ 51-1829кмп20 Шевченко Т.В. Розглянуто
Перша судова палата ККС ВС виснувала, що зважаючи на положення ст. 370, ч. 2 ст. 475 КПК, вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності. Обов`язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди. Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв`язку з порушеннями вимог ч. 3 ст.469 КПК під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону.
15.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95139607
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95177431
ОП ККС № 133/3337/19
№ 51-453км20
05.11.2020 Яковлєва С.В. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку, викладеного у Постановах ККС ВС від 28.10.2020 у справі № 133/136/20, від 01.10.2020 у справі № 454/2083/13-к, про те що згідно з Рішенням Конституційного Суду України оскарженню в апеляційному порядку підлягають лише ті ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені вже після 17.06.2020. На переконання колегії суддів ККС ВС якщо норма ч. 3 ст.307 КПК була визнана неконституційною, то апеляційний суд всупереч вимог ст. 5 КПК необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, чим обмежив право особи на оскарження судового рішення в апеляційному порядку.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92747310
№ 51-453кмо20 Кравченко С.І. Розглянуто
ВП ККС виснувала, що оскарженню в апеляційному порядку підлягають ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені після визнання неконституційними положень ч. 3 ст. 307 КПК, тобто з 17.06.2020. Якщо така ухвала слідчого судді постановлена до 17.06.2020, і на час ухвалення Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 17.06.2020 №4-р(ІІ)/2020 та набрання ним чинності ще не закінчився встановлений у п. 3 ч. 2 та ч. 3 ст. 395 КПК строк апеляційного оскарження певною особою ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, то в такої особи виникає право апеляційного оскарження вказаної ухвали слідчого судді
15.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042418
ОП ККС № 760/26543/17
№ 51-3600км20
22.12.2020 Щепоткіна В.В. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 05.11.2020 у справі № 185/7034/19, про те що встановлення тієї обставини, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку, стає підставою для призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до положень ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробування. Закон про кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинення менш суворого покарання більш суворим, повне складання, часткове складання. Крім того, вирішення питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК можливе після визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів. На переконання колегії суддів ККС ВС відповідно до приписів ч. 4 ст. 70 КК якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК. Разом із тим, якщо за попереднім вироком засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, а за новий злочин/злочини, який/які вчинено до постановлення попереднього вироку, призначено покарання, що необхідно відбувати реально, у такому випадку положення ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються, а кожен вирок виконується самостійно.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93795144
№ 51-3600кмо20 Щепоткіна В.В. Розглянуто
ОП ККС виснувала, що до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно. У разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були вчиненні особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на підставі ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком та попередніми вироками
15.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042469
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042552
ОП КГС № 925/1192/19
18.11.2020 Огороднік К.М. Відступлення від висновку,Виключна правова проблема
Формування судової практики у спорах про стягнення позадоговірних (деліктних) збитків у процедурі публічних закупівель та уточнення правової позиції щодо правозастосування ст. ст. 22, 1166 ЦК (в окремих випадках ст. 1173 ЦК) та ст. 38 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки у зазначених правовідносинах вбачається неоднакове застосування КГС ВС ст. ст. 22, 1166 ЦК, чи то вибору способу захисту своїх прав через застосування положень ст. 38 Закону України «Про публічні закупівлі».
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93149463
Львов Б.Ю. Повернуто
На розгляд ОП КГС ВС у цій справі передане питання, яке може бути вирішене відповідною колегією суддів КГС ВС, що була визначена автоматизованою системою документообігу суду.
15.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/94964465
ОП ККС № 727/5768/18
№ 51-1328км19
15.07.2020 Мазур М.В. Відступлення від висновку
Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 12.11.2019 у справі № 727/5768/18, про те що декларація про готовність об`єкта до експлуатації має ознаки офіційного документа в розумінні статей 358, 366 КК. На переконання колегії суддів ККС ВС, системний аналіз містобудівельного законодавства, положень ст. 96 КУпАП, ст. 366 КК і примітки до ст. 358 КК указує на те, що така декларація не є офіційним документом у розумінні закону про кримінальну відповідальність, а тому наведення недостовірних (у тому числі неправдивих) даних у ній тягне юридичну відповідальність на підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та/або ст. 96 КУпАП.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/90486640
№ 51-1328кмо19 Щепоткіна В.В. Розглянуто
ОП ККС виснувала, що декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, яка складена, видана чи посвідчена відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами є офіційним документом. Наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації містить склад адміністративного правопорушення за умови, якщо в діянні особи є всі елементи його складу, передбачені ч.13 ст. 96 КУпАП (у редакції Закону України №320-VІІІ від 09.04.2015)
15.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042465
ВП КАС № 240/532/20
№ К/9901/14941/20
24.07.2020 Яковенко М.М. Відступлення від висновку
Спірним у цій справі є питання про застосування норми ст. 122 КАС та ст. 233 КЗпП щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Наявність різних правових позицій колегій суддів ВП КАС ВС. У постановах від 04.12.2019 року у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19 зазначено про те, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС, як норми спеціального процесуального закону. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.10.2019, а з позовом до суду позивач звернувся лише 22.01.2020, тобто з пропущенням місячного строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС. Водночас у постановах, зокрема від 11.02.2020 у справі № 420/2934/19 та від 13.03.2019 у справі № 813/1001/17 ВС зробив інший правовий висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/90591054
№ К/9901/14941/20 Уханенко С.А. Розглянуто
Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16, від 11.02.2020 у справі № 420/2934/19, від 13.03.2019 у справі № 813/1001/17. Правовий висновок. У справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби спеціальним строком для звернення до суду є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС, який має перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
11.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/94840192
ВП адміністративна № 805/3362/17-а
№ К/9901/25231/19
09.10.2020 Гусак М.Б. Виключна правова проблема
Виключна правова проблема полягає у тому, що на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14.04.2014 до закінчення АТО. Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі п. 9-3 (в подальшому 9-4) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". На переконання більшості колегії суддів, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного закону, зокрема, на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену ЗУ «Про пенсійне забезпечення» трудову пенсію.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92120214
№ 11-330апп20 Прокопенко О.Б. Розглянуто
Факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії п. 94 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який забороняв притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску. Аналогічного висновку ВП ВС дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 6.11.2018), відступати від якого немає правових підстав. Отже, позивач був звільненим від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на період з 14.04.2014 до виключення п. 94 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, а дії контролюючого органу з пред`явлення за оскаржуваними вимогами сум недоїмки, нарахованого штрафу та пені є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Отже, фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
10.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95242254
ВП адміністративна № 822/1309/17
№ К/9901/5562/17
04.09.2020 Жук А.В. Виключна правова проблема
Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо права на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України особою, яка згідно з вимогами ст. 7 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» здійснює роботу, яка є несумісною з діяльністю адвоката.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91337732
№ 11-290апп20 Анцупова Т.О. Розглянуто
Хоч закони ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та "Про судоустрій і статус суддів" прямо не забороняють суддям отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, але зміст поняття адвокат, суб`єкт адвокатської діяльності, а також описаний вище механізм отримання такого свідоцтва свідчать про те, що процес набуття статусу адвоката, як і сама адвокатська діяльність є несумісними зі статусом судді. У випадку складення присяги адвоката та отримання особою, яка є суддею, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, така особа одночасно буде перебувати під дією двох присяг - судді та адвоката. Отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа, яка є суддею, окрім ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", підпадає під дію ЗУ"Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного. Обмеження і способи їх усунення встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та які бажають займатись іншою (не сумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для представників інших юридичних професій, які бажають займатись адвокатською діяльністю.
10.02.2021 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439673
Окрема думка:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95509435
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95616690