Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17 та від 19.09.2018 у справі № 725/1959/17, про те, що ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (№ 2262-XII) визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Вказаним законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності відповідної кількості років та визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Відтак, Суд не здійснив застосування підзаконних нормативно-правових актів, що передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, Спірним у цій справі є питання про можливість зарахування при призначенні пенсії відповідно до приписів Закону № 2262-XII на пільгових умовах періоду участі в антитерористичній операції до календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугою років: із урахуванням саме календарної вислуги років або із урахуванням вислуги років, в тому числі, обчисленої на пільгових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Відступлення від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц про те, що неналежне здійснення компетентним органом (Держгеокадастром) своїх повноважень в даному випадку є підставою для звернення прокурора до суду як самостійного позивача. На переконання колегії суддів КГС ВС у випадку зазначення ГУ Держгеокадастру одним із відповідачів та заявлення вимоги про визнання недійсним його наказу, підставою для представництва прокурором інтересів держави є відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах. Правильне визначення підстави представництва впливає на оцінку обґрунтування позовних вимог прокурора, зокрема, щодо необхідності чи відсутності необхідності повідомлення компетентного органу про порушення інтересів держави, а також є визначальним для встановлення початку перебігу позовної давності.

Юрисдикція спорів за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Оксі Банк», до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство щодо відповідача ОСОБА_1.

Відступлення від висновків, викладених у Постанові ККС ВС від 09.10.2019 у справі № 266/3090/18 про те, що для визначення того, чи є особа суб`єктом інкримінованого злочину (ст. 366-1 КК), суду слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність у працівника ознак посадової особи юридичної особи публічного права. Однією з головних таких ознак є обсяг та характер обов`язків (функціональний критерій) відповідного працівника, тобто діянь, які він зобов`язаний вчиняти (утримуватися від учинення) у зв`язку з обійманням певної посади на підприємстві, в установі, організації чи у зв`язку з покладенням на нього обов`язку їх вчинення компетентним органом чи компетентною посадовою особою. При цьому також послався на те, що законодавство України не містить чіткого визначення поняття «посадові особи юридичних осіб публічного права». На переконання колегії суддів ККС ВС необхідно визначити такі питання: віднесення службових осіб юридичних осіб публічного права до суб`єктів декларування згідно із Законом України «Про запобігання корупції» як осіб, уповноважених на виконання функцій держави; визначення процедури розгляду касаційної скарги засудженого після визнання Конституційним Судом України ст. 366-1 КК неконституційною.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо перебування на розгляді суду касаційної скарги на судові рішення, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи за статтею 366-1 КК, яка на момент касаційного провадження визнана неконституційною. Так, у постанові ККС ВС від 11.11.2020 у справі № 310/2328/19 суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення без зміни, дійшовши висновку щодо відсутності підстав для задоволення поданої скарги. Предметом касаційного оскарження у наведеній справі були вирок місцевого суду, яким особу виправдано у зв`язку із відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК, та ухвала апеляційного суду, якою вищезазначене судове рішення залишено без змін. Натомість у Постанові ККС ВС від 25.11.2020 у справі № 712/10247/18 колегія суддів ККС ВС закрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду, оскільки дійшла висновку про неможливість подальшого розгляду поданої скарги. У цій справі предметом касаційного оскарження була ухвала апеляційного суду, якою скасовано обвинувальний вирок та закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю події злочину.

Спірним у цій справі є питання про правомірність оподаткування екологічним податком виробничо-технологічних втрат парникових газів (метану) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах колегія суддів вважає за необхідне передати цю справу на розгляд палати.

Спірним у цій справі є питання про строк звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску після використання процедури адміністративного оскарження (досудового врегулювання спору). Колегія суддів з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах вважає за необхідне передати цю справу на розгляд палати.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів у постанові від 21.05.2019 у справі № 804/2375/18. Спірним у цій справі є питання про правову природу рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків (зборів) як акта регуляторного / нерегуляторного.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КАС ВС від 06.03.2019 у справі №815/3687/17 (адміністративне провадження № К/9901/45958/18) та визначення, що відповідно до ч. 3 ст. 34 ЦПК (ч. 3 ст. 33 КАС) колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів здійснюється перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції по суті. Інші питання апеляційного провадження визначені § 2 Глави 1 розділу V ЦПК (§ 2 Глави 1 розділ III КАС) (Відкриття апеляційного провадження) вирішуються судом апеляційної інстанції у складі судді відповідного апеляційного суду (судді-доповідача у справі одноособово).

Юрисдикція спору між ОСОБА_1 та ТОВ «Репролайф» про поновлення на посаді фінансового директора структурного підрозділу Клініка «Репролайф» ТОВ «Репролайф» та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Ухвалою суду першої інстанції закрито провадження в справі у зв’язку з тим, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів. Постановою апеляційного суду ухвалу районного суду залишено без змін. Касаційна скарга мотивована тим, що спір у даній справі є трудовим, викликаний грубим порушенням відповідачем вимог трудового законодавства, не має відношення до корпоративних відносин.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо процесуальних дій щодо відмови, зміни чи доповнення апеляційної/касаційної скарги за загальним правилом здійснює лише та особа, яка її подала (ст. 403 КК). Так, у Постановах ККС ВС від 03.07.2018 у справі № 448/208/15-к, від 25.09.2018 у справі № 263/13569/13-к, від 27.08.2020 у справі № 752/16038/15-к зроблено висновок, що підозрюваний, обвинувачений чи засуджений має право здійснити процесуальні дії та відмовитися від скарги, поданої в його інтересах, окрім випадків, коли участь захисника є обов`язковою або особа знаходиться у настільки вразливому становищі, що це дає підстави поставити під сумнів добровільність таких дій. При цьому, вирішуючи питання про можливість закриття касаційного провадження за скаргою захисника, від якої відмовився засуджений, Суд виходив із необхідності врівноважити інтереси правосуддя, які мають наслідком, серед іншого, правило про обов`язкове юридичне представництво та повагу до волевиявлення особи, засудження якої навіть за найбільш тяжкий злочин не позбавляє правосуб`єктності. Окрім цього, Суд послався на положення п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якими адвокату заборонено займати у справі позицію всупереч волі клієнта. Також колегія суддів зазначила, що виходячи з права на вільний вибір захисника, неможливо заперечити право будь-кого з учасників процесу відмовитися від здійснення процесуальних дій, спрямованих на відстоювання власних інтересів. щодо застосування положень ст. 403 КПК, ст. 432 КПК, оскільки виходячи з буквального змісту ст. 403 КПК, процесуальні дії щодо відмови, зміни чи доповнення апеляційної/касаційної скарги за загальним правилом здійснює лише та особа, яка її подала Натомість у Постанові ККС ВС від 10.05.2018 у справі № 462/4125/16-к викладено протилежний висновок що в силу вимог ч. 1 ст. 403, ст. 432 КПК клопотання засудженого про відмову від касаційної скарги захисника не може бути розглянуто в суді касаційної інстанції, оскільки звернулась інша особа ніж подала скаргу.

Відступлення від висновків, висловлених колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 02.10.2018 у справі № 810/868/17, від 28.05.2019 у справі № 803/1779/16, від 30.10.2018 у справі № 826/18737/16, від 06.11.2018 у справі № 810/335/18, від 11.12.2018 у справі № 819/1933/17. Спірним у цій справі є питання про правомірність неподання звіту про контрольовані операції, застосування до платників податків штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції. Колегія суддів вважає за необхідне поставити на вирішення палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, питання щодо можливості

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 19.05.2020 у справі № 490/10025/17, про те що колегія суддів не погодилась з тим, що відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора сама по собі означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень. Колегія суддів дійшла висновку, що КПК не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалося у формі постанови, визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого КПК вимагає винесення постанови, та дійшла висновку про необов`язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі. На переконання колегії суддів ККС ВС належним чином оформлена постанова про призначення прокурора, якою надаються повноваження конкретному прокурору на здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у конкретному кримінальному провадженні, є обов`язковою.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 24.07.2019 у справі № 812/1266/17 та від 30.09.2019 у справі № 575/208/17, про те, що на дату ухвалення постанови положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019. На стадії касаційного перегляду судових рішень суд касаційної інстанції не може перевіряти чи правильно суди попередніх інстанцій застосували положення, зокрема, матеріального права, в редакції, яка діє на дату касаційного перегляду судових рішень. Тому при ухваленні цієї постанови суд касаційної інстанції не брав до уваги зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Однак, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС вказане рішення Конституційного Суду України може слугувати підставою для перегляду судових рішень в цій справі у зв’язку з виключними обставинами. Спірним у цій справі є питання щодо наявності у особи, якій суд відмовив у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, чи відсутності такої тільки у зв'язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню. Правові підходи Верховного Суду щодо тлумачення нормативної конструкції «ще не виконане», від яких колегія суддів має намір відступити, зводять до розширювального тлумачення положень вказаної норми, хоча в п.1 ч.5 ст. 361 КАС України йдеться тільки про застереження щодо тих рішень, які передбачають виконання.

Відступ від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, щодо застосування приписів ст. ст. 215, 234 ЦК у частині встановлення наявності/відсутності порушеного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, у зв’язку з укладанням договору поруки та наявності/відсутності сукупності підстав для визнання договору поруки фіктивним.