ОП КГС ВС дійшла висновку, що позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється. Обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном та виникає з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту такого обтяження. Оскільки наявність обтяження спірних квартир іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, ОП КГС ВС вважає, що позов ТОВ про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Державного реєстру іпотек є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, поєднання вимог позивача про визнання недійсним правочину з одночасним зняттям заборони відчуження та виключенням з Державного реєстру іпотек відповідних записів про обтяження іпотекою спірних квартир узгоджується з вимогами чинного законодавства, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції. Дійшовши висновку, що позов у даній справі про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від аналогічного висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 02.12.2020 у справі № 911/1659/19. <i>Зазначені висновки конкретизовано у постанові ВП ВС від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, у якій ВП ВС, застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми ст. 391 ЦК та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», дійшла висновку про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. Позовна давність до такого позову не застосовується, а судове рішення про його задоволення, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених п.п. 1, 4, 6, 8, 11 ч. 1 ст. 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених п. п. 2, 3 і 5 ч. 1 ст. 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті. Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що на виконання згаданої ухвали адміністративного суду та на підставі ч. 2 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" приватним виконавцем винесено постанову від 29.10.2020 про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду № 904/5740/19 у виконавчому провадженні № 62863932 до прийняття рішення у справі № 160/10368/20. За таких обставин оскаржувані дії приватного виконавця слід визнати обґрунтованими та, відповідно, оскаржувані судові рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021 в даній справі - такими, що підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги Товариства на дії приватного виконавця. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні КГС ВС від 19.05.2021 у справі № 904/2732/18, оскільки відповідне рішення було прийнято про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи та, відповідно, формування правового висновку в ній та не мало загального характеру щодо інших справ чи певної категорії справ, у тому числі справи, що розглядається, а стосувалося конкретної справи.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. У разі припинення зобов’язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, установлений нормами Закону № 185/94-ВР для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог і складу учасників їхнього зарахування.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Якщо кредитор (банк) здійснив анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми в розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Оскаржуючи судові рішення з підстав порушення судами правил юрисдикції, прокурор не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як це визначено в п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК. Посилання на постанову ВП ВС від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 не є підставою для передачі справи № 922/3322/20 на розгляд ВП ВС на підставі п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК. Наводячи практику 2019-2021 років, КГС ВС не врахував, що наведені справи не є такими, що ухвалені з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

У справах № 826/7997/17, № 910/18649/19 порівняно із справою, яка переглядається у касаційному порядку, елементи позовів є відмінними за предметом, підставами заявлення вимог та встановленими фактичними обставинами, тобто спірні правовідносини у цих справах не є подібними. ВП ВС зазначає, що системний аналіз постанови ОП КЦС ВС від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, постанов КЦС ВС від 02.03.2020 у справі № 233/4474/19, від 23.03.2020 у справі № 369/28/19, від 03.08.2020 у справі № 266/6853/18, від 16.09.2020 у справі № 757/6109/19, від 07.12.2020 у справі № 227/1462/19, від 21.12.2020 у справі № 242/6386/18, від 18.01.2021 у справі № 757/47699/19, від 20.01.2021 у справі № 236/3742/18, від 03.02.2021 у справі № 639/3491/18, дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненим працівником та АТ «Укрзалізниця» щодо належного розрахунку при звільненні та врахування судами науково-правового висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за наявності яких відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної и компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Визначення місця виконання виконавчого документа щодо фізичної особи-боржника має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання такого боржника.

Відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання. Зокрема, постанови КЦС ВС від 28.02.2018 у справі № 463/6465/14, КГС ВС від 18.10.2018 у справі №903/145/18, від 28.02.2018 у справі №463/6465/14, від 10.01.2019 у справі №908/528/18, об`єднує висновок про те, що оголошення переможцем прилюдних торгів третього і послідуючого учасників прилюдних торгів є порушенням порядку проведення торгів і такі дії не відповідають вимогам ч. 3 ст. 46 Закону України «Про іпотеку».

ВП ВС звернула увагу, що в постанові від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19 КГС ВС вирішував, зокрема, питання про розмежування договору факторингу та договору цесії, за яким було відступлене право грошової вимоги, вираженої у гривні, а не в іноземній валюті. Тому питання правомірності відступлення права вимоги, вираженої в іноземній валюті, за відсутності у фінансової установи ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями не може розглядатися в межах питання про відступлення від висновків, викладених у зазначеній постанові.

Ухвала про повернення кримінального провадження Колегія суддів не порушує питання про необхідність відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, який міститься в постанові ККС ВС від 29.01.2019 (справа №466/896/17). При цьому колегія суддів не навела обставин, які свідчать про подібність правовідносин, із застосуванням якої саме конкретної норми права вона не погоджується, в ухвалі не обґрунтовано і позицію як саме відмінно від застосування цієї норми, у зазначеній постанові, така норма повинна застосовуватись, враховуючи обставини конкретного кримінального провадження

ВП ВС дійшла висновку, що відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у постанові ВСУ від 28.01.2015 (провадження № 6-229цс14) та постанові ВП ВС від 05.05.2020 в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) прийнятої за редакції ЦПК України, чинної до 15.12.2017, а відповідно до ч. 3 ст. 3 чинного ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. КЦС ВС не позбавлена можливості перевірити правильність застосування судами ст. ст. 185, 188 ЦПК у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 409 ЦПК.

ВП ВС звертає увагу на те, що в касаційній скарзі не порушено питання про закриття провадження у справі у зв`язку з непідсудністю спору адміністративному суду, а також не зазначено про необхідність розгляду цієї справи в порядку іншого судочинства, ніж адміністративне. ТОВ «Завод будівельних конструкцій» у мотивувальній частині своєї касаційної скарги зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанції предметної юрисдикції спору та просить суд направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведене не дає підстав для висновку про оскарження судових рішень у цій справі саме у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції. Отже, передбачені ч. 6 ст. 346 КАС України підстави для передачі справи № 140/704/19 на розгляд ВП ВС відсутні.

ВП ВС в Постанові від 04.07.2018 у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) та ВСУ в Постанові від 14.06.2017 у справі № 6-1804цс16 (№ 463/1204/15-ц) вирішували питання щодо процесуальних наслідків розгляду скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень у разі обрання заявником неправильного способу захисту своїх прав чи свобод, поданої в період дії ЦПК 2004 року. На відміну від справ, щодо відступу від висновків судових рішень у яких порушується питання, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області у порядку ЦПК у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017, в зв`язку з чим правове регулювання спорів є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. ВП ВС вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з ч. 3 ст. 403 ЦПК передчасними та недостатньо обґрунтованими. Таким чином, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикційності спору в подібних правовідносинах і така позиція із цього питання є усталеною. За змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно виплати гарантованого державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Такі висновки викладені в постановах ВП ВС від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15, від 23.05.2018 у справі № 820/3770/16, від 06.06.2018 у справі № 727/8505/15-ц, від 23.01.2019 у справі № 285/489/18-ц, від 10.04.2019 у справі № 761/10730/18, від 12.06.2019 у справі № 285/457/18, від 18.09.2019 у справі № 194/1149/17, від 15.01.2020 у справі № 334/452/18, від 19.02.2020 у справі № 234/11395/14-ц, від 25.03.2020 у справі № 761/29213/18 та багатьох інших.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Аналогічні висновки викладені в постановах ВП ВС від 05.05.2020 у справі № 761/3575/19 (провадження № 14-550цс19), від 26.02.2020 у справі № 473/2005/19 (провадження № 14-634цс19) та інших. За таких обставин, визначення критеріїв відмежування справ цивільної юрисдикції від інших юрисдикцій у цій справі не є проблемним та залежить від підстав і обґрунтування позову, доказів, поданих стороною, і встановлених судом фактичних обставин справи, а також здійснюється судом, який розглядав справу по суті. Також ВП ВС зауважує, що справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч. 6 ст. 403 ЦПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного із перелічених у ч. 6 ст. 403 ЦПК України випадків справа не підлягає передачі до Великої Палати Верховного Суду. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, заявник не обґрунтував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах. Таким чином, не було дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС.