ВП ВС зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. КГС ВС не обґрунтував в чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК та позиції ВП ВС у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних, зважаючи на те, що сама ж колегія вказує на той факт, що така позиція не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст. 625 ЦК. Ані кількісний, ані якісний критерії існування виключної правової проблеми в окресленому колегією питанні не обґрунтовані. ВП ВС вважає, що КГС ВС у ситуації, що склалася, вправі самостійно визначитися з вирішенням питання щодо наявності або відсутності підстав для зменшення розміру процентів річних з урахуванням обставин цієї справи.

Перша судова палата ККС ВС виснувала, що сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у випадку, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК. Перша судова палата ККС ВС відступила від висновку, викладеного в Ухвалі ККС ВС від 28.05.2020 у справі № 554/2023/20.

Указане в ухвалі КАС ВС не може бути підставою для передачі цієї справи на розгляд ВП ВС в порядку ч. 6 ст. 346 КАС, оскільки скаржник не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

ВП ВС дійшла висновку, що справи за позовом юридичної особи до фізичної особи - колишнього генерального директора (виконавчого органу) щодо повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією належать до юрисдикції господарського суду. З огляду на суб`єктний склад, а також те, що заявлені вимоги безпосередньо пов`язані з можливістю здійснення керівництва товариством, а самим товариством - можливістю ведення господарської діяльності, цей спір виник з корпоративних відносин.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС в ухвалах від 02.11.2020 у справі № 640/16996/20 та від 09.04.2020 у справі № 640/2721/20. Правовий висновок. Касаційному оскарженню в розумінні ч. 3 ст. 272 КАС не підлягають судові рішення суду апеляційної інстанції, якими закінчено перегляд в апеляційному порядку рішень суду першої інстанції, ухвалених судом за наслідком розгляду справ, визначених ст. 273-277, 282-286 цього Кодексу, та якими спір вирішено по суті щодо заявлених позовних вимог. На усі інші випадки, зокрема, щодо оскарження у касаційному порядку судових рішень апеляційного суду, ухвалених за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених ст. 273-277, 282-286 КАС, в тому числі ухвал, якими вирішено процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, а також ухвал, постановлених за наслідками вирішення питання про залишення заяви без розгляду, дія ч. 3 ст. 272 цього Кодексу не розповсюджується і такі судові рішення підлягають касаційному оскарженню на загальних підставах.

ВП ВС вказала, що Суд не обґрунтував у чому саме полягає складність застосування вказаних положень законодавства в зазначеній правовій ситуації, відсутні також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування, їх кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим передача цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

ВП ВС не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правових висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах ВСУ від 14.09.2016 у справі № 3-705гс16 та від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, оскільки правовідносини, що виникли у цих справах та у справі № 761/21994/15-ц не є подібними. ВП ВС зазначила, що у вказаних справах ВСУ визнав оскаржувані договори недійсними на тій підставі, що згода на їх укладення вимагалася умовами інших договорів.

Зазначена КЦС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд ВП ВС судова практика ВП ВС не є релевантною, оскільки у постановах не вирішувалося питання про встановлення факту поранення та причинно-наслідкового зв`язку між пораненням та збройною агресією російської федерації проти України. ВП ВС вже висловлювалася правова позиція щодо неможливості встановлення в судовому порядку юридичного факту поранення.

ВП ВС визначила, що процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог ст. 296 КАС щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху. Водночас неусунення певних недоліків скарги передбачають різні правові наслідки, а саме: - повернення судом апеляційної інстанції скарги - у разі неусунення недоліків щодо її форми та змісту, визначених у ст. 296 КАС (п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС), при цьому скаржник не позбавлений права знову подати апеляційну скаргу з дотриманням встановлених до неї законом вимог; - відмова судом апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження - у разі неусунення недоліків, пов`язаних із недотриманням вимог щодо дотримання строку та ініціюванням перед судом питання про його поновлення, що також є передумовою для відмови в подальшому у відкритті провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 299 КАС). На переконання ВП ВС, до поданої з пропуском строку скарги (без клопотання про його поновлення чи з визнанням судом вказаних у ньому підстав неповажними), яка, крім цього, має інші недоліки, і ці недоліки скарги після залишення її судом без руху не усунуто, зокрема й не подано відповідного клопотання із зазначенням інших причин для його поновлення, слід застосовувати наслідки, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження. Наявність передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС підстави для повернення скарги, а саме неусунення її окремих недоліків щодо форми та змісту (не пов`язаних з недотриманням процесуального строку) після залишення скарги без руху, поряд з відсутністю передумов для поновлення строку, не виключає відмову у відкритті провадження за такою скаргою саме з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС. Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

ВП ВС констатувала, що висновки, викладені у постанові від у справі №469/1044/17, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, які склалися у справі №916/1426/18. У зазначених справах відмінними є предмет та підстави позовів, а також встановлені фактичні обставини. У справі №469/1044/17 йдеться про особливий статус земель водного фонду (прибережних захисних смуг), розташування яких вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 ЗК. Тоді як, у справі № 916/1426/18 стосується нерухомого майна бази відпочинку «Сокіл», власником якого, була держава Україна в особі КМУ та МОУ, яке незаконно вибуло з її володіння.

Зважаючи на те, що судові рішення, на які покликається колегія суддів в ухвалі про передачу, не є подібними з обставинами цієї справи, а інших відомостей про судову практику, яка б свідчила про виключну правову проблему, не наведено, кількісний критерій існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не підтвердився.

ВП ВС дійшла висновку, що лише у поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 заявив про порушення судами попередніх інстанцій ст. 7 та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, не посилаючись при цьому на відповідні судові рішення ОП ВС іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, ВП ВС неодноразово висловлювалась з приводу юрисдикції спорів про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, зокрема у постановах від 17.10. 2018 у справі № 826/17908/14, від 06.11.2019 у справі № 826/3051/18.

ВП ВС вказала, що колегія суддів КАС ВС не навела жодних мотивів у зазначеному судовому рішенні на підтвердження того, у чому саме полягає виключна правова проблема у контексті спірних правовідносин. Немає належного правового обґрунтування того, що спірні правовідносини, які врегульовані законодавчими нормами, допускають їхнє множинне тлумачення та породжують відповідну правову невизначеність. Посилання на правову позицію постанови ВСУ від 17.02.2015 в цій справі є недоречним, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі та справі № 480/3310/19, виникли за різних і неподібних фактичних передумов.

ВП ВС виснувала, що спір між ТОВ та колишнім учасником щодо майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Спір у цій справі виник з правовідносин щодо створення, управління, діяльності господарського товариства та виходу одного з учасників товариства з цього товариства. Спір виник також з приводу майна, яке однією зі сторін спору - товариством вважається таким, що внесено як вклад учасника та належить товариству на праві власності, та з приводу реєстрації цього майна одним з учасників (колишнім учасником) товариства за собою, а тому такий спір підлягає розгляду у судах господарської юрисдикції.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 13.08.2020 у справі № 280/2917/19. Правовий висновок. До стажу роботи суддів судів загальної юрисдикції, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, не зараховується час роботи на посадах науково-педагогічних працівників.