ОП ККС виснувала, що згідно з приписами статей 369, 418 КПК суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування

ОП ККС виснувала, що «попередній вирок» у відповідності до вимог ч. 1 ст. 71 КК є вирок або вироки, покарання за якими повністю не відбуте особою на час вчинення одного чи декількох нових кримінальних правопорушень. У випадку, якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, яким їй призначається покарання у виді позбавлення волі, до постановлення двох вироків по інших справах, кожен із яких виконується самостійно, зокрема, по одному із яких призначено покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, а інший вирок виконується самостійно у звязку з призначенням покарання у виді позбавлення волі, але зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, то при призначенні покарання вимоги ч. 4 ст. 70 КК застосовуються тільки до вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі, яке належить відбувати реально. Якщо особа вчинила принаймні одне кримінальне правопорушення після постановлення двох попередніх вироків, які виконуються самостійно, і останнім (третім) вироком особі призначається покарання, яке належить відбувати реально, припиняється окреме виконання обох попередніх вироків. Правовою підставою такого припинення щодо першого вироку є положення ч.3 ст.78 та ст.71 КК, а правовою підставою припинення виконання другого вироку положення ст.71 КК. Остаточне покарання в такому випадку особі призначається на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, з урахуванням покарань, призначених за всіма (трьома) вироками.

Ухвала про повернення кримінального провадження В ухвалі про передачу кримінального провадження на розгляд ОП ККС ВС убачається, що ні подібності, ні ідентичності правовідносин між кримінальними провадженнями не констатується з огляду на відмінність порушуваних у них правових питань та щодо різних процесуальних суб`єктів. В ухвалі немає узгодженості між вказівкою, від якого саме висновку і щодо застосування якої саме норми права колегія суддів вважає за необхідне відступити, та остаточним проханням колегії суддів

ВП ВС не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, пов`язаних із правом оскарженням акту індивідуальної дії, з огляду на те, що вона вже сформулювала висновки стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах (постанови від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 09.04.2019 у справі № 9901/611/18, від 21.08.2019 у справі № 9901/283/19 та інших), за якими право на оскарження акту індивідуальної дії надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. З огляду на те, що ВП ВС вже висловлена правова позиція стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, розгляд цієї справи ВП ВС є недоцільним.

ВП ВС не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, пов`язаних із правом оскарженням акту індивідуальної дії, з огляду на те, що вона вже сформулювала висновки стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах (постанови від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 09.04.2019 у справі № 9901/611/18, від 21.08.2019 у справі № 9901/283/19 та інших), за якими право на оскарження акту індивідуальної дії надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. З огляду на те, що ВП ВС вже висловлена правова позиція стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, розгляд цієї справи ВП ВС є недоцільним.

В ухвалі КЦС ВС про передачу справи не зазначено, від висновку щодо застосування якої норми права колегія має намір відступити. КЦС ВС зазначає про необхідність відступу від висновків, викладених КГС ВС у постановах від 11.03.2020 у справі № 904/5903/18 та від 26.06.2018 у справі № 910/19633/17, при цьому посилається на висновки, викладені у постанові КЦС ВС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14. Однак у справах №910/19633/17, №904/5903/18, і справі, яка переглядається у касаційному порядку, порівняно із справою № 449/1154/14 суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спорів є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними.

В ухвалі КЦС ВС про передачу на розгляд ВП ВС, відсутні посилання на кількісні й якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до ВП ВС необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно даних ЄДРСР постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, розглядається касаційним судом по суті та розходжень у правозастосовчій практиці щодо цього питання не встановлено.

ВП ВС зазначила, що вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору про відшкодування майнової шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС.

ВП ВС відступила від висновків, викладених в постанові КГС ВС від 26.02.2020 у справі № 906/461/19 щодо моменту набуття прав учасника товариства, вказавши наступне. За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином. Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо. Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників в ЄДРЮОФОПГФ має значення для третіх осіб, оскільки ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРЮОФОПГФ. За законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (ч. 2 ст. 21 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Натомість відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально. У випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально. З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб. З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом. Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

ВП ВС відступила від висновків, викладених в ухвалах КЦС ВС від 13.03.2020 в справі № 235/7668/19, від 14.04.2020 в справі № 688/3318/19, від 15.04.2020 в справі № 688/3717/19, від 16.04.2020 в справі № 688/3011/19, від 29.04.2020 в справах № 688/3013/19 та № 688/3513/19 та ухвалі КАС ВС від 16.04.2020 у справі № 440/4197/19 щодо відмови у відкритті касаційного провадження, визначивши, що якщо касаційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, то ця касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі, яка відповідно до ч. 2 ст. 398 ЦПК може бути оскаржена в касаційному порядку. ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку КАС ВС, викладеного в ухвалі від 21.04.2020 в справі № 810/5133/18, оскільки погоджується, що касаційна скарга, подана на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, є касаційною скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку, а відтак касаційне провадження відкрито у відповідності до вимог п. 13 ч. 1 ст. 294 КАС, у якому передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі та ч. 2 ст. 328 КАС про те, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у п.п. 3, 4, 12, 13, 17, 20 ч. 1 ст. 294 КАС, після їх перегляду в апеляційному порядку.

ІП КГС ВС дійшла висновків, що: - системний аналіз норм Законів України "Про авторське право і суміжні права" і "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" дає підстави дійти висновку, що організація колективного управління може здійснювати управління майновими правами її членів у межах, визначених автором (автор визначає конкретні майнові права для управління які вносяться у відповідний каталог), а розширене колективне управління, у свою чергу, надає право організації колективного управління управляти майновими правами членів організації без включення їх у відповідні каталоги (крім випадків вилучення майнових прав автором); - право на колективне управління майновими правами суб'єктів суміжних прав, тобто здійснення функцій з управління не призводить до виникнення у такої організації майнових суміжних прав на відповідні об'єкти суміжних прав; - зміст ч. 5 ст. 12 Закону № 2415-VIII свідчить про те, що до суду за захистом саме майнових прав правовласників як суб'єктів суміжних прав організації колективного управління звертаються лише від імені правовласників відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників; - право на колективне управління майновими правами суб'єктів суміжних прав ніяким чином не може бути ототожнено із правами самого суб'єкта суміжних прав, включаючи право на розпорядження ними, яке виникає і здійснюється відповідно до цивільного права та Закону № "Про авторське право і суміжні права" ; факт набуття організацією колективного управління на підставі положень Закону "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" прав на здійснення функцій з управління не слід ототожнювати із набуттям такою організацією майнових суміжних прав на відповідні об'єкти суміжних прав. Виходячи із того, що винагорода (роялті) не є доходом позивача та відповідно не може бути недоотриманим прибутком організації, а отже не є збитками, понесеними відповідною організацією. Разом з тим, Закономом визначено можливість стягнення збитків лише на користь суб'єкта майнових суміжних прав, а організація колективного управління майновими правами таких суб'єктів (позивач) має право на звернення до суду з позовом про захист такого порушеного права в інтересах такого суб'єкта та на його користь лише на підставі довіреності та статутних повноважень, ІП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 904/951/20, № 910/18772/19, № 910/19036/19.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ВСУ від 05.07.2017 у справі № 6-1032цс17, у якій ВСУ вважав правильним застосування до спірних правовідносин ст. 1166, 1172, 1192 ЦК, оскільки спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень ст.ст. 625, 1058-1060 ЦК. ВП ВС вважає, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

ВП ВС конкретизувала висновки, викладені у постановах КАС ВС від 7.11.2019 у справі № 1740/2481/189 та від 09.07.2020 у справі № 803/1883/17, за змістом яких вважається прогулом та є підставою для звільнення невихід на роботу працівника, який подав заяву про відпустку для догляду за дитиною, втім остання не була оформлена наказом чи розпорядженням роботодавця. ВП ВС вважає, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.

Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Висновки, сформульовані у постановах ВСУ від 2.09.2015 у справі № 6-667цс15 і від 15.04.2015 у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Тому відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах ВСУ. ВП ВС звертає увагу на те, що у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК. У зазначеній постанові від 16.03.2021 вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ. У разі набуття новим кредитором прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою (первинний кредитор), не є перешкодою для звернення стягнення на відповідний предмет іпотеки новим кредитором у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»

Ураховуючи викладення ВП ВС правових висновків щодо юрисдикційності подібної категорії спорів, КЦС ВС як належний суд відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власний висновок щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм процесуального права у цій справі. Разом з тим ТДВ «Ковельагроспецпостач», оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтувало зазначених порушень наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як те визначено в п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК.