Відступ від висновку, викладеного у п.п. 5.19 – 5.20 Постанови КГС ВС від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20, щодо тлумачення змісту норми ч. 5 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» як такої, що встановлює субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 921/171/17-г/16, шляхом його конкретизації (уточнення) щодо застосування ст. 130 ГПК до спірних правовідносин, оскільки колегія суддів у справі, яка розглядається, вважає, що розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги, повинен здійснюватися з особливостями, визначеними у ст. 344 ГПК.

Відступ (шляхом уточнення / конкретизації) від висновку, викладеного у Постанові КГС ВС від 11.05.2023 у справі № 922/539/22 щодо застосування п. 8.4.2 ПРРЕЕ в аспекті невідповідності акта, у якому не зазначено конкретного підпункту п. 8.4.2 ПРРЕЕ (з викладенням в акті диспозиції відповідного підпункту) вимогам ПРРЕЕ. На думку колегії суддів, у випадку, коли в акті про порушення міститься диспозиція підпункту п. 8.4.2 ПРРЕЕ (без зазначення самого підпункту), яка дає можливість ідентифікувати відповідний підпункт та застосувати відповідну норму, надмірним формалізмом є висновок про обов’язковість зазначення в акті саме підпункту норми для висновків про відповідності такого акта вимогам ПРРЕЕ.

Відступ від висновку, викладеного в Постановах КГС ВС від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, про те, що до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК, приписи ч. 3 ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються; формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм ч. 3 ст. 551 та ч. 2 ст. 785 ЦК, ст. 216, 217, 230, 233 ГК.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 26.07.2023 у справі № 909/1043/21, про те, що встановлений у іншій справі (за участю тих самих сторін, за однаковим предметом спору) факт відсутності порушення відповідачем строку поставки товару, визначеного договором, не є преюдиційною обставиною, а такий висновок є правовою оцінкою.

Ключовим у цій справі є питання про наявність обов’язку отримання суб’єктом господарювання спеціального дозволу (ліцензії) на право провадження такого виду господарської діяльності, як виготовлення товарних бензинів та товарного дизельного пального методом змішування компонента автомобільного бензину та компонента дизельного палива з додатками (присадками), які мають різні коди УКТ ЗЕД, та чи можна вважати це виробництвом підакцизного товару (пального). Наявність різних правових позицій, викладених колегіями суддів ПП КАС ВС. У постанові від 06.12.2023 у справі № 140/763/22 висловлено позицію про те, що в результаті компаундування (змішування) товарних бензинів, дизпалива та присадок до пального, що поліпшують їх мийні властивості, не змінюється їх октанове число, не змінюються форма, властивості та склад такого пального, а відповідно не утворюється новий продукт (пальне), якому має бути присвоєний код УКТЗЕД товару. Відтак, до спірних правовідносин в частині визначення, яка діяльність вважається виробництвом пального та підлягає ліцензуванню, повинні бути застосовані норми Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», як спеціального закону, який здійснює регулювання правовідносин, пов'язаних із виробництвом та обігом пального, а не приписи ПК. Однак, у постанові від  29.06.2023 у справі № 140/760/22 сформульовано висновок про необхідність отримання позивачем ліцензії, оскільки виготовлення товарних бензинів та товарного дизельного пального методом змішування компонента бензину моторного або компонента дизельного палива з додатками (присадками), які мають різні коди УКТ ЗЕД, є виробництвом підакцизного товару (пального), згідно з тлумаченням положень пп. 14.1.141-1 п. 14.1 ст. 14 ПК та Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС, зокрема у постановах від 17.10.2019 у справі № 2а-16434/12/2670, від 29.09.2021 у справі № 640/10685/20, від 12.02.2019 у справі № 826/10603/15, від 16.03.2020 у справі № 826/7675/18, від 24.05.2019 у справі № 826/3191/13-а, від 29.01.2021 у справі № 826/244/15, про наявність у представництва нерезидента, яке не мало статусу юридичної особи, адміністративної процесуальної правосуб’єктності та, як наслідок, здатність останнього особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права, як, наприклад, в даному випадку звертатися до суду з позовом.

Відступлення від висновку, викладеного у раніше ухвалених постановах КЦС ВС від 17.10.2019 у справі № 2-3558/2010, від 03.08.2022 у справі № 756/10266/15-ц, від 23.10.2021 у справі № 937/8666/19 щодо перегляду в касаційному порядку ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 15.02.2024 у справі № 420/1538/23, від 28.03.2024 у справі № 380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23, про те, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків та враховуючи положення ч. 8 ст. 16 Перехідних положень Закону України «Про валюту і валютні операції», пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК така (пеня) застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, тобто в порядку передбаченому ПК, а оскільки останнім передбачено мораторій на нарахування пені протягом дії карантину, то відповідно нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в такий період є протиправним.

Відступ від висновку у питанні застосування п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК, ч. 1 ст. 19 ЦПК, викладеного у постановах КЦС ВС від 29.09.2021 у справі № 761/3726/19 (провадження № 61-8396св21), від 19.01.2022 у справі № 182/1576/19 (провадження № 61-13786св21), від 09.08.2023 у справі № 187/1387/22 (провадження № 61-3732св23), щодо юрисдикції спору, який виник між обслуговуючим кооперативом та його членом стосовно користування електромережею, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов’язання підключити електропостачання, відповідальності за завдані збитки.

Відступ від висновку про застосування ч. 3 ст. 91 та ст. 241 ЦК, викладеного в Постанові ВП ВС від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22): якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює її повноваження, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень; у такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Виключна правова проблема пов'язана з ключовим питанням ефективного способу судового захисту та полягає у тому, чи можна розцінювати неотриману заробітну плату як шкоду в розумінні ч. 3 ст. 152 Конституції України і, якщо так, то яким є механізм її розрахунку (яким розміром посадового окладу варто керуватися, які складові заробітної плати мають враховуватися тощо), а також порядок її стягнення (з кого і за якою класифікацією належить стягувати відповідні кошти), оскільки відсутній закон, який би його урегульовував. Ця проблема зумовлює потребу ширшого споглядання на спірні правовідносини, тобто не з позиції участі в них прокурора як працівника і держави в особі органу прокуратури як роботодавця, де цей орган, діючи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, нараховує і виплачує працівникові заробітну плату суто у межах визначених державною правил (тобто, керуючись постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»), не маючи змоги діяти інакше, що дійсно виключає можливість застосування ч. 3 ст. 152 Конституції України у зв’язку з відсутністю причинно-наслідкового зв’язку між діями/рішеннями органу прокуратури та тієї шкоди, про відшкодування якої ставить питання прокурор, а як між фізичною особою і державою, коли внаслідок визнання неконституційним самого встановленого державою правила, яким керувався роботодавець нараховуючи заробітну плату (точніше, відповідного положення закону, де його закріплено), ця особа ставить перед судом питання про компенсацію матеріальної шкоди, розуміючи під нею суму недоотриманої внаслідок застосування такого акту заробітної плати.

Виключна правова проблема полягає у різному тлумаченні застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» в питанні стягнення надміру сплачених сум податку на додану вартість внаслідок укладання під час дії воєнного стану договорів з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з’єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відступ від висновку (або його уточнення), викладеного в Постанові КГС ВС від 29.04.2020 у справі № 904/3940/18, про те, що відсутність прямого правового регулювання правовідносин з оскарження рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформленого протоколом за результатами розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією, унеможливлює перегляд судом визначеного у відповідному рішенні електропередавальної організації розміру коштів, які підлягають сплаті за використану, але недовраховану активну електричну енергію.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21), щодо способу захисту володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах.