Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 23.12.2019 у справі № 826/16345/17 та інших з аналогічним висновком. Правовий висновок. Факт несвоєчасного подання телерадіокомпанією заяви про переоформлення ліцензії на мовлення у зв’язку з організаційними змінами статусу (в тому числі, у випадку зміни кінцевого бенефіціарного власника) та умов діяльності ліцензіата є самостійною підставою для звернення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, в межах дискреційних повноважень, до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення, передбаченою п.«б» ч.5 ст.37 Закону України від 21.12.1993 № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення».

КЦС ВС не продемонстрував відповідність проблеми, яку він вважає виключною правовою, кількісному критерію. Наведене в ухвалі від 27 жовтня 2021 року обґрунтування виключної правової проблеми не дає підстав прийняти справу для продовження розгляду у ВП ВС. Крім того, КЦС ВС не просив ВП ВС відступити від наведеного у зазначеній ухвалі висновку ВСУ, який він сформулював у постанові від 1.09.2015 у справі № 6-1268цс15.

Наведене КАС ВС обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду ВП ВС заяви ТОВ «Санвіта груп» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 300/1490/20.

Правовідносини, що виникли у справах № 6-38цс15, № 6-79цс13 та у справі № 199/8880/18, яка перебуває на розгляді ВП ВС не є подібними. Крім того, питання правового режиму майна юридичної особи (зокрема, приватного підприємства) вже було предметом розгляду та правого аналізу ВП ВС.

ВП ВС здійснивши аналіз судової практики, на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці. Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду ВП ВС справи відсутні.

Питання, пов’язане з тлумаченням умов конкретного договору не є питанням, пов’язаним із застосуванням, тлумаченням норм права та не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справа може бути вирішена КЦС ВС в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

ВП ВС звертає увагу на те, що, оскарживши судові рішення з підстав порушення судами першої й апеляційної інстанцій правил юрисдикції, позивач обґрунтував таке порушення наявністю судових рішень ВП ВС, а не Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у подібних правовідносинах, як вимагає припис ч. 6 ст. 403 ЦПК України.

Аргументами суду для передачі справи, зокрема, на підтвердження факту наявності в ній виключної правової проблеми, стали неординарність обставин справи та значний суспільним інтерес до неї, що обумовлені статусом ПАТ «КБ «Приватбанк». КАС ВС не наведено обґрунтування неможливості вирішення питання наявності в позивача в цій справі права оскарження дій та рішень НБУ, пов’язаних з перевіркою банківської установи, саме КАС ВС під час касаційного перегляду судових рішень. Крім того, в ухвалі не зазначено жодного прикладу різного підходу у правозастосуванні, а неохоплення певним правовим висновком ВП ВС спірних у цій справі правовідносин не свідчить про необхідність її розгляду ВП ВС. При цьому саме КАС ВС своїми рішеннями формує судову практику з метою її єдності і сталості.

КГС ВС взагалі не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні. На розгляд ВП ВС у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом.

Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КГС ВС не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами.

БП КГС ВС зазначила: особливості провадження у справах про банкрутство, пов'язаних з іноземною процедурою банкрутства визначено в р. VIII Книги третьої КУзПБ, що передбачає застосування процедур банкрутства, пов'язаних з іноземним провадженням, зазначені в цьому розділі, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються за принципом взаємності (ч. ч. 2, 3 ст. 97 КУзПБ). Частиною 1 ст. 100 КУзПБ передбачено, що керуючий іноземною процедурою банкрутства подає до господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, письмову заяву про визнання іноземної процедури банкрутства, у рамках якої він був призначений, до прийняття таким судом рішення по суті (затвердження плану санації, ліквідації). Згідно з ч. 7 ст. 2 КУзПБ порядок виконання в Україні судових рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України за принципом взаємності, якщо інше не передбачено законом. Принцип взаємності вважається дотриманим, якщо буде встановлено, що міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачена можливість такого співробітництва іноземної держави з Україною. Згідно з ч. 7 ст. 97 КУзПБ визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом під час провадження у справі про банкрутство, а також рішень про призначення, звільнення чи заміну іноземного арбітражного керуючого, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення. 10.01.2002 Україна ратифікувала Договір про взаємну правову допомогу між Україною і Чеською Республікою в цивільних справах від 28.05.2001, в преамбулі якого зазначено, що, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової допомоги, сторони домовились укласти цей Договір про правову допомогу в цивільних справах. чинний між Україною та Чеською Республікою договір від 28.05.2001 визначає взаємну правову допомогу у справах, які виникають із комерційних правовідносин, до яких, на думку палати для розгляду справ про банкрутство, відносяться і справи про банкрутство. Ураховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б дозволили вважати, що визнання в Україні іноземної процедури банкрутства та повноважень керуючого іноземною процедурою банкрутства Акціонерного товариства "СіДжіЕмЧек а.с." суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України чи відмови відповідного іноземного суду Чеської Республіки у співпраці з господарським судом чи арбітражним керуючим України, БП КГС ВС дійшла висновку, що принцип взаємності у цій справі є дотриманим.

Для забезпечення єдності судової практики з питання реалізації акціонером права на заміну члена Наглядової ради, який є представником акціонера, КП КГС ВС відступає від висновків щодо застосування ч.ч. 6 та 7 ст. 53, ч. 1 ст. 57 Закону "Про акціонерні товариства" у подібних правовідносинах, що викладені у постановах КГС ВС від 16.09.2021 у справі № 910/3917/20 та від 11.02.2021 у справі № 924/344/20. КП КГС ВС виснувала щодо застосування норм права: Положення абз. 2 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про акціонерні товариства" у системному зв'язку з положеннями абз. 2 ч. 6 та 7 ст. 53 цього Закону слід розуміти так, що підстава, визначена у п. 5 (здійснення письмового повідомлення про заміну члена Наглядової ради, який є представником акціонера), є одночасно як самостійною підставою для припинення повноваження члена Наглядової ради (що реалізуються у будь-який час з власної волі акціонера), так і тим процесуальним та процедурним механізмом, за допомогою якого акціонер реалізує своє право на заміну члена Наглядової ради у разі припинення повноважень з об'єктивних причин, які знаходяться поза волею акціонера(п.п.1-4). Реалізація членом Наглядової ради свого права припинити повноваження за власним бажанням жодним чином не виключає право акціонера здійснити заміну свого представника без рішення загальних зборів та не обмежує таке право певним строком (зокрема, двома тижнями з дня подання відповідної заяви). Акціонер, представник якого припинив свої повноваження члена Наглядової ради відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про акціонерні товариства", залишає за собою право призначити нового представника на заміну того, що припинив повноваження за власним бажанням, протягом загального строку, на який обрано Наглядову раду. Акціонер не бере участь безпосередньо у прийнятті рішення Наглядовою радою про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу товариства, але має право оскаржувати такі рішення, якщо вони прийняті з порушенням порядку прийняття та меж компетенції, неправомочними членами Наглядової ради та за відсутності підстав, визначених статутом та Законом, оскільки право акціонера на участь в управлінні, що реалізується у такому разі через діяльність компетентного органу, є складовою корпоративного права, і на захист цього права поширюються гарантії, передбачені ч. 4 ст. 13, ст. 41 Конституції України (абз. 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 N 1-рп/2010; абз. 1 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 N 8-р(I)/2020). Таке право не залежить від кількості акцій, що належить акціонеру, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. ОКРЕМА ДУМКА суддів КГС ВС Баранця О.М., Мамалуя О.О., Студенця В.І.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а. Також здійснено відступ від висновку, викладеного, зокрема, у постанові від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20, про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, а положення ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697-VII), якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, то при перерахунку пенсії прокурорів має застосовуватись норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Правовий висновок. Під час здійснення перерахунку пенсії працівника прокуратури, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом № 1697-VII, відсоткове значення розміру пенсії визначається відповідно до ч. 2 ст. 86 цього Закону на момент виникнення права на перерахунок (а не на момент призначення пенсії) і застосовується у розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури. Працівники прокуратури, яким пенсія призначена до 01.10.2011 (дати набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи») та в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, мають право на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. З моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії підлягають застосуванню загальні правила щодо обмеження її розміру.

Не убачається подібності правовідносин, за яких було застосовано норми права, передбачені статтями 36, 37, 110 КПК, з огляду на що слід констатувати й відсутність відповідних підстав для відступу від висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 22.02.202 у справі № 754/7061/15

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді не може застосовуватися як базова величина при призначенні пенсії у зв’язку із втратою годувальника - судді, що перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання. Водночас, у випадку наявності у такого годувальника на час смерті права на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу” (№ 3723-XII) та на підставі Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”(№ 1058-ІV), розмір пенсії у зв’язку із втратою годувальника визначається на вибір заявника – утриманця, який звернувся за призначенням такої пенсії: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону № 3723-XII, або 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону 1058-ІV.