КП КГС ВС уточнює висновки, зроблені у постановах КГС ВС від 04.03.2021 у справі № 910/2483/18, від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18, від 18.02.2021 у справі № 908/3492/19, від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18, і зазначає, що поняття "справедлива вартість" означає не конкретну грошову суму (величину), а дотримання емітентом (наглядовою радою) передбаченого законом порядку визначення ринкової вартості акцій, який передбачає необхідність обрання найбільшої вартості, якщо ринкова вартість може бути розрахована за різними підходами та методами, та за відсутності вирішального впливу мажоритарного акціонера на рішення наглядової ради, яка обирає суб’єкта оціночної діяльності та затверджує ринкову вартість акцій, визначену таким суб’єктом. Наглядова рада може вважатися такою, що не знаходиться під впливом мажоритарного акціонера у випадку наявності у її складі незалежних директорів, які становлять більшість від такого складу на момент ухвалення рішення про затвердження ринкової вартості акцій. Тобто при сквіз-ауті ціною викупу має бути не середня ринкова (біржова) ціна, а найбільша з існуючих на ринку та визначених експертом за допомогою різних методів, і саме така ціна має вважатися справедливою. Саме через те, що ціна акцій міноритарних акціонерів на фондовому ринку є зазвичай дуже низькою, особливого значення для визначення справедливої вартості набуває проведення оцінки вартості акцій незалежним оцінювачем відповідно до вимог ст. 8, 65-2 Закону "Про акціонерні товариства" або шляхом проведення судової експертизи (якщо така вартість визначається судом). КП КГС ВС вважає, що мажоритарний акціонер фактично купує не міноритарний пакет акцій як такий, а контроль над товариством в цілому (право на витискання міноритаріїв незалежно від їх волі та згоди), тому оцінці для визначення справедливої вартості 1 акції підлягає 100% пакет акцій акціонерного товариства, а не міноритарний пакет. Усуваючи розбіжності у судовій практиці, КП КГС ВС вважає за необхідне уточнити правові висновки щодо застосування ст. 8 та 65-2 Закону "Про акціонерні товариства", які містяться у постановах від 16.02.2021 у справі № 910/8714/18 та від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18,таким чином, що: - при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті, - у зв’язку з цим має бути обов’язково застосований Національний стандарт № 3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 № 1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за № 924/15615 (реєстраційний номер Методики 0.1.18); - майновий метод оцінки має бути обов’язково застосований поряд з іншими методами оцінки; - не підлягає застосуванню контрольна знижка, передбачена Національним стандартом №1. КП КГС ВС вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену у постановах КГС ВС від 18.02.2021 у справі № 908/3492/19, від 16.02.2021 у справі № 910/8714/18: такий спосіб захисту як визнання недійсним рішення наглядової ради про затвердження ринкової вартості акцій для процедури сквіз-ауту є належним, але він є неефективним у випадках, коли акціонер звернувся з позовом про визнання недійсним рішення наглядової ради після вчинення відповідного правочину щодо примусового викупу акцій згідно зі ст. 65-2 Закону "Про акціонерні товариства" і просить визнати право на компенсацію, стягнути суму компенсації або стягнути збитки, завдані викупом акцій по несправедливій (заниженій) вартості. Отже, захист інтересів колишнього міноритарного акціонера відбувається іншими способами компенсаційного характеру, які не вимагають визнання недійсним рішення наглядової ради, яке було ухвалено в процедурі сквіз-аут і є складовою частиною цієї вже завершеної процедури, внаслідок якої вже був вчинений правочин з викупу. ОКРЕМА ДУМКА судді Кролевець О.А.

КП КГС ВС дійшла висновку, що при розгляді позовних вимог про визнання недійсними рішень органів управління господарських товариств суд має враховувати належність товариства до підприємств оборонно-промислового комплексу і завдань, які покладені на підприємства цього комплексу в особливий період, включаючи період воєнного стану, запроваджений відповідно до Закону "Про оборону України", неприпустимість блокування господарської діяльності таких товариств. Під час нового розгляду справи господарському суду потрібно встановити: - в чому полягає порушення права або законного інтересу позивача як акціонера та члена наглядової ради оскаржуваними рішеннями та можливість захисту або відновлення цього права шляхом визнання недійсними оскаржуваних рішень наглядової ради, - наслідки визнання недійсним рішення для ВАТ "Меридіан" як підприємства оборонно-промислового комплексу України з урахуванням особливого періоду, запровадженого відповідно до Закону "Про оборону України", - наявність / відсутність фактів, що свідчать про блокування позивачем внесення змін до статуту для приведення його у відповідність до вимог Закону "Про акціонерні товариства", - наявність / відсутність фактів, що свідчать про суперечливу поведінку позивача як члена наглядової ради (участь у роботі наглядової ради, незважаючи на її стверджувану неправомочність та обмеженість компетенції, вибірковість оскарження рішень наглядової ради).

КГС ВС не звернув уваги на те, що Скаржниця не обґрунтувала порушення судами правил предметної чи суб’єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, що відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України є випадком, за якого справа не підлягає передачі на розгляд ВП ВС. При цьому наявність посилань у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 та від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, не може вважатись дотриманням вимог п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України, а КГС ВС може самостійно врахувати зазначені висновки, релевантні у цій справі. Схожі висновки викладені в ухвалах ВП ВС від 18.05.2021 у справі № 640/24049/19, від 02.03.2021 у справі № 361/3865/19 та від 30.06.2021 у справі № 914/1992/20.

ВП ВС виснує, що до повноважень КМУ не входить зміна структури грошового забезпечення, натомість приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого (а не його складові) може змінюватись Кабінетом Міністрів України. Абзац 3 ст. 1-1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, з огляду на визначені в ч. 3 третій ст. 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржувані п.п. 1, 2 Постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до п. 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили. З урахуванням вимог ст. 7 КАС, а також того, що ВС постановою від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 встановив, що п.п. 1, 2 Постанови № 103 та зміни до п. 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин. ВП ВС не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в разі коли спеціальним Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено право, форми і види пенсійного забезпечення, але не унормовано розміру й видів складових перерахунку пенсії та віднесено визначення підстав для такого перерахунку до повноважень КМУ, то підвищення розміру грошового забезпечення та/або введення додаткових видів грошового забезпечення відповідним категоріям військовослужбовців без прийняття відповідного урядового рішення не зумовляє для уповноваженого органу обов`язку вчининяти дії, спрямовані на видачу довідки для проведення перерахунку пенсії.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Спеціальний (десятиденний) строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, установлений ст. 287 КАС, є імперативним та обов’язковим для його застосування в цій категорії справ, незалежно від правового статусу суб’єктів в адміністративному процесі.

В ухвалі ККС ВС не міститься посилань на суперечливе застосування судами ч. 2 ст. 459 КПК в окресленому аспекті. ККС ВС не ухвалював рішень у розрізі порушеного питання. Між тим процесуальних перешкод для цього немає.

ВП ВС відступила від правового висновку ВСУ від 31.05.2017 у справі № 6-599цс17 щодо порядку звернення з поданням державного / приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначивши, що державний / приватний виконавець може звернутися з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у порядку, передбаченому ст. 443 ЦПК, виключно за відсутності спору про право. ВП ВС уточнила власний правовий висновок, викладений у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 щодо процесуальної форми звернення державного / приватного виконавця за вирішенням питання про визначення частки майна боржника у спільному майні, визначивши, що в разі якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), яка подається в порядку позовного провадження, а не в порядку, передбаченому ст. 443 ЦПК. Якщо під час розгляду подання виконавця чи скарги в порядку, передбаченому ст. 443 ЦПК, суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання чи скаргу без розгляду й роз’яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах, або ж закриває провадження у справі, якщо порушені правила про юрисдикцію спору. Відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії

У випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч. 3 ст. 2 ЦПК).

ВП ВС відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного у її постановах від 06.06.2018 у справі № 752/5881/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 488/1176/14-а, від 20.09.2018 у справі № 815/2551/15, від 23.01.2019 у справі № 806/5217/15, від 04.09.2019 у справі № 826/17556/16, у постановах КЦС ВС від 10.03.2021 у справі № 127/15109/18 і від 24.09.2021 року у справі № 748/303/20, а також у постановах ВСУ від 16.12.2015 у справі № 6-2139цс15 і від 02.03.2016 у справі № 6-14цс16а. Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

КП КГС ВС виклала висновок щодо застосування норм права у цих правовідносинах з врахуванням постанови КП КГС ВС від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 та постанови ВП ВС від 08.09.2020 у справі № 916/667/18: такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч. 4 ст. 694 ЦК є неможливим у зв’язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту. Способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів. КП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові КП КГС ВС від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, оскільки зазначене судове рішення прийняте за інших фактичних обставин. ОКРЕМА ДУМКА суддів Бакуліної С.В., Губенко Н.М., Кондратової І.Д.

ОП КГС ВС дійшла висновку про можливість прийняття відмови ПрАТ «ПБК «Радомишль» від касаційної скарги та закриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 906/152/21.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку КГС ВС, викладеного у п. 44 постанови від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 як такого, що пов’язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Попередні судові інстанції, з’ясувавши відсутність доказів обставин, пов’язаних з проведенням Позивачем криголамних робіт з відповідним наданням ним у Порту послуг із забезпечення проведення таких робіт у період оголошеної у 2017 році льодової кампанії, що виключає визначені актами цивільного законодавства підстави для нарахування плати за ці послуги, - дійшли не спростованого доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду у справах №№ 908/1488/19, 908/1489/19 та № 915/370/17.

ВП ВС неодноразово, зокрема у постановах від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 22.09.2020 зі справи № 910/3009/18, викладала правовий висновок щодо застосування положень ч. 2 ст. 16 ЦК стосовно способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору у подібних правовідносинах [зокрема, Судом було констатовано, що визнання недійсними електронних торгів з продажу майна (активів), на які накладено арешт, протоколу їх проведення, а також укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу є неналежними способами судового захисту порушених прав], і такий висновок є чітким, зрозумілим, сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права. З наведеного випливає, що пропонований в ухвалі Верховного Суду від 23.12.2021 з даної справи відступ від правового висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 30.11.2021 у справі № 910/7664/19, по суті, передбачає відступ від сталих правових висновків ВП ВС, які викладено в її постановах і які враховано, в тому числі, в зазначеній постанові у справі № 910/7664/19. Поряд з тим процесуальний закон не наділяє ОП КГС ВС повноваженнями щодо відступу від правових висновків ВП ВС. Водночас не вбачається й підстав для передачі справи на розгляд ВП ВС (в порядку ч. 3 ст. 302 ГПК). З огляду на зазначене ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 2 ст. 302 ГПК, для передачі справи на розгляд ОП КГС ВС, а відтак справа № 910/4210/20 разом з касаційними скаргами в ній підлягає поверненню відповідній колегії суддів КГС ВС для розгляду.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Підтвердження доказами наявності фактичних обставин є достатнім обґрунтуванням під час розгляду судом заяви про забезпечення позову в справах про оскарження постанов органів Державної служби з питань праці про накладення штрафу. Суд у кожному випадку, керуючись конкретними доказами, повинен оцінювати всі обставини в сукупності та в ухвалі про забезпечення позову навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а також указати, у чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність учинення цих дій, установити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.