Відступ від висновків, викладених ВП ВС у постановах від 05.06.2018 у справі № 805/4506/16-а та від 22.08.2018 у справі № 805/4505/16-а, як в частині можливості розгляду спорів цієї категорії справ судами адміністративної юрисдикції, так і щодо обов’язку суду у спорах цієї категорії перевіряти наявність чи відсутність спору між релігійною громадою та її учасником, корпоративного спору між учасниками релігійної організації з приводу її керівника. У вищевказаних висновках ВП ВС зазначено, що вимога про скасування реєстраційного запису є похідною від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права. Таке право підлягає захисту в ефективний спосіб і має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Відступ від висновку (його уточнення), викладеного Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постановах від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 та від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ стосовно дотримання порядку розгляду заяв різних кредиторів до одного боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство. ОКРЕМА ДУМКА судді Білоуса В. В. від 21.05.2025 до ухвали від 21.05.2025 у справі № 917/538/24 (про передачу справи на розгляд Палати)

Відступлення від висновків викладних в постановах КАС ВС, КГС ВС та КЦС ВС про те, що зупинення провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України) можливе лише за наявності доказів участі відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить службу, у воєнних (бойових) діях у відповідному районі, а довідка військової частини про проходження служби під час дії воєнного стану, складена згідно з Інструкцією з діловодства ЗСУ, не є належним або достатнім доказом для застосування цієї норми.

Відступлення від висновків КАС ВС, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, в якій судова палата вважала, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується без обмеження строку, якщо період затримки розрахунку регулюється приписами ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року (але розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, може бути зменшений, з огляду на правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц), після 19.07.2022 року цей строк повинен обмежуватися шестимісячним строком, якщо невиплата належних працівникові сум при звільненні триває.

Відступ від висновків, викладених КП КГС ВС у постанові від 05.02.2024 у cправі № 910/4149/21 та КГС ВС у постанові від 19.06.2025 у справі № 910/686/20, щодо початку перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду, поданими до припинення банку, про стягнення з пов’язаних з банком осіб (керівників банку) шкоди, заподіяної їх окремими діями (рішеннями щодо укладення кредитних договорів). ОКРЕМА ДУМКА судді Баранця О. М. від 16.07.2025 у cправі № 910/680/20

Відступ / уточнення правових висновків, викладених, зокрема, у постанові КГС ВС від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24 щодо можливості розподілу судових витрат на правничу допомогу, пов’язаних із поданням заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; • наявність протилежних та суперечливих висновків щодо можливості включення до судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката складення та подання до суду заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. ОКРЕМА ДУМКА судді Г. Вронської від 08.09.2025, cправа № 914/1493/24 ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду Кролевець О.А. від 08.09.2025 у справі № 914/1493/24

Відступ від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16.04.2025 у справі №  911/3602/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23 або уточнення висновків, викладених у постанові ОП КГС ВС від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, щодо предмета доказування у спорах про стягнення за банківською гарантією.

Відступлення від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 13.02.2018 у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 у справі № 644/8266/17 та інших, про те, що додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 21.06.2023 у справі № 380/24050/21, про те, що правила визначення доплати за науковий ступінь та вчене звання, установлені пп. 2 п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, окрім тих військовослужбовців, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах, яким така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені ст. 59 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту».

Відступлення від висновку щодо застосування норм процесуального права (шляхом конкретизації), викладеного у постанові ВП ВС від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), відповідно до змісту якого : «процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу ст. 375 ЦПК зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального права; передбачені ч. 3 ст. 287 ЦПК повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява». Натомість колегія суддів КЦС ВС пропонує зазначити, що: «ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення) не входить до переліку ухвал, який визначено у ч. 1 ст. 353 ЦПК як такі, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому така ухвала (ухвали) не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті справи й окремо від рішення, ухваленого після скасування заочного рішення суду. Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на вказану ухвалу. Заперечення на цю ухвалу та мотиви її постановлення можуть бути об`єктом апеляційного перегляду виключно у разі подання апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору відповідно до правил, передбачених ч. 2 ст. 353 ЦПК. Таке відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження є розумним обмеженням, покликаним перешкодити хаотичному руху справи і є передбачуваним для заявника з огляду на зміст ст. 353 ЦПК. Такий підхід уможливлює повноваження суду апеляційної (касаційної) інстанції в межах одного судового провадження скасувати як ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення), скаргу на яку судам першочергово належить розглянути, так і рішення суду (судів), ухваленого після скасування заочного рішення суду. Метою оскарження такої ухвали є відновлення дії (законної сили) безпідставно скасованого заочного рішення суду, а не такий самий новий перегляд справи з ухваленням судом апеляційної (касаційної) інстанції нового рішення, оскільки в цьому разі негативні наслідки оскарженої ухвали суду першої інстанції про скасування заочного рішення не усуваються. Тому у наведеній ситуації суд апеляційної (касаційної) інстанції при скасуванні ухвал (ухвали) суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення), та одночасно рішення суду, ухваленого після скасування судом першої інстанції заочного рішення суду, не ухвалює нове рішення або рішення про залишення в силі раніше скасованого заочного рішення, оскільки скасування відповідної ухвали має наслідком відновлення дії (законної сили) такого заочного рішення, про що суд може вказати у висновку мотивувальної частини постанови».

Виключна правова проблема, яка сформульована так: 1) чи підлягає застосуванню ч. 6 ст. 164 ГПК у чинній редакції до позовів, поданих з дотриманням вимог ст. 164 ГПК у редакції, чинній станом на дату звернення з відповідним позовом до суду, з урахуванням того, що вказана стаття є нормою процесуального права? 2) чи підлягає застосуванню ч. 6 ст. 164 ГПК у чинній редакції у разі прийняття судом справи до свого провадження після її направлення ВС на новий розгляд у частині позовної вимоги про витребування нерухомого майна? 3) у разі, коли з позовом про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади звертається Прокурор як самостійний позивач: - яким чином має діяти Прокурор, виконуючи вимоги ч. 6 ст. 164 ГПК про необхідність долучення до позову оцінки (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) вартості спірного майна, з урахуванням того, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить або в яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб, однак Прокурор не є власником спірного об`єкта? - Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" передбачено компенсацію добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна безпосередньо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, оцінка якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Тому чи має саме Прокурор як самостійний позивач, а не вищевказані органи, здійснювати компенсацію вартості нерухомого майна та, відповідно, вносити на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна на виконання вимог ч. 6 ст. 164 ГПК? 4) чи підлягає застосуванню ч. 6 ст. 164 ГПК у чинній редакції у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна на підставі ст. 387 ЦК (у недобросовісного набувача)? 5) чи підлягає застосуванню ч. 6 ст. 164 ГПК у чинній редакції у разі подання позову про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача не органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором, а державним підприємством, установою, організацією тощо, які є володільцем спірного майна на праві оперативного управління або господарського відання?

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні того, чи має право громадянин на сумлінну відмову від військової служби з релігійних переконань під час мобілізації у період воєнного стану. Так, у Постановах ККС ВС від 02.05.2024 у справі № 344/12021/22, від 13.06.2024 у справі № 601/2491/22, від 21.01.2025 у справі № 344/7666/22 зроблено висновок,що відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України положення ч. 4 ст. 35 Основного Закону мають застосовуватися як норми прямої дії. З огляду на зазначене і положення ст. 9 Конвенції, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку ст. 15 ЄКПЛ, особа не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов’язку з її релігійними переконаннями – підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань. Натомість у Постанові ККС ВС від 15.04.2025 у справі № 573/406/24 викладено протележний висновок, який зволиться до того, що «Під час мобілізації військовозобов’язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави. На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови…».

відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 21.11.2022 у справі № 991/492/19 про те, що вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, що були здійснені, прийняті прокурором, який є процесуальним керівником, з порушенням строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, суд повинен врахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій і прийнятих рішень. Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора.

Відступ від висновків, викладених у постановах КАС ВС від 30.01.2020 у справі № 820/1804/16, від 28.05.2025 у справі № 520/9801/24, від 05.09.2023 у справі № 520/9277/2020, від 23.11.2022 у справі № 160/10494/19, від 03.06.2022 у справі № 160/12709/19, від 11.01.2022 у справі № 820/105/16, щодо застосування положень Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, та Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, у частині можливості визначення локальних факторів не в автоматичному режимі. Відступ від висновку ВП ВС, викладеного в постановах від 09.11.2021 у справах № 905/1680/20 та № 635/4233/19, шляхом конкретизації стосовно права позивача та суду визначати розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки із застосуванням правильного коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (висновки потребують уточнення щодо яких саме коефіцієнтів позивач може провести самостійний розрахунок).

Юрисдикція спорів про перевірку законності невидачі листка непрацездатності в межах дотримання процедури такої видачі (у відповідності до вимог законодавства). За доводами позивача, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження з підстав належності спору до цивільної юрисдикції, залишив поза увагою той факт, що ВС у постановах від 26.10.2023 у справі № 461/3212/17, від 24.07.2024 у справі № 910/700/23 та ВП ВС від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 дійшли висновку про те, що відповідач є юридичною особою публічного права, а тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що питання щодо відмови у видачі лікарняного листа входило до предмета доказування у справі № 243/289/19, розгляд якої здійснювався КЦС ВС і рішення по якій прийнято ним 07.06.2021. Колегія суддів КАС ВС зазначила, що рішення ВП ВС щодо розмежування предметної юрисдикції у спорі в правовідносинах, які виникли у цій справі, відсутнє. Виключна правова проблема полягає у тому, що суди першої та апеляційної інстанцій за подібних правовідносин вирішують спори у порядку як адміністративного, так і цивільного судочинства. На підтвердження наявності кількісних критеріїв суд посилається на рішення у трьох справах № 140/4978/24, № 140/4992/24, № 140/2944/24, позивачем у яких є позивач у справі № 140/36596/23.