ОП ККС виснувала, що відповідно до статей 96-1, 96-2 КК майно, що перебуває у спільній власності, підлягає спеціальній конфіскації, якщо співвласник, який є правопорушником, використав його як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення. Якщо майно, яке було використано як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, перебуває у спільній власності подружжя і воно було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально-караного діяння, то таке майно підлягає спеціальній конфіскації в повному обсязі, оскільки його власник (той з подружжя, який вчинив кримінальне правопорушення) усвідомлено використав його в протиправних цілях.

Незалежно від предмета та підстав позову спори щодо оскарження рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб’єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні, в результаті реалізації яких в інших осіб виникають цивільні права та/або обов’язки або які існували на час їх прийняття, є приватноправовими, які належить розглядати в порядку цивільного судочинства. У таких справах вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України, оскільки фактично підґрунтям і метою пред’явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті реалізації рішення суб’єкта владних повноважень або існувало на час його прийняття

Особа, яка не брала участі у справі, але за її апеляційною скаргою відкритоапеляційне провадження і скаргу розглянуто по суті, користуєтьсяпроцесуальними правами учасника справи, включно з правом подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

Виконавець має право звернутися до суду про звернення стягнення на нерухомість боржника, у якій зареєстровані діти. Кредитор може подати окремий позов про виселення дитини з іпотечного майна для оцінки балансу прав сторін. Недобросовісна реєстрація дитини на стадії реалізації житла підлягає судовій оцінці

ОП ККС виснувала, що роз’ясненню підлягають ті судові рішення, які прийняті за результатами судового провадження у судовому засіданні та якими вирішено питання, що становило предмет його розгляду. Заяви про роз’яснення таких рішень суд повинен розглянути у окремому судовому засіданні після повідомлення особи, яка звернулася із такою заявою й учасників судового провадження, та за результатами судового розгляду постановити ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову в його роз’ясненні. Якщо ж заявник просить роз’яснити судове рішення, яке не було результатом судового провадження і не становило предмет його розгляду, то суд за результатами розгляду такої заяви повинен постановити ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні без призначення судового засідання. Питання про те, чи є судове рішення таким, що прийняте за результатами судового провадження, тобто чи становило воно предмет розгляду, суд вирішує з урахуванням підстав відкриття та здійснення конкретного провадження. Якщо заявник просив роз’яснити судове рішення, яке не є самостійним предметом роз’яснення за процедурою, визначеною ст. 380 КПК, оскільки не є результатом судового розгляду, то суд апеляційної інстанції вправі відмовити у відкритті провадження або закрити апеляційне провадження у разі, якщо воно було відкрите за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду за підсумком розгляду такої заяви.

Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку відповідачем. Відповідач як особа, заяву про перегляд заочного рішення якої задоволено, може оскаржити ухвалу про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення лише разом із рішенням по суті спору за результатами розгляду позову. Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та призначення підготовчого судового засідання також не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Під час воєнного стану розрахунок заборгованості за аліментами непрацюючого платника здійснюється, виходячи з останніх оприлюднених органом статистики показників середньої заробітної плати для конкретної місцевості, оскільки законодавець не вніс змін до порядку визначення заборгованості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом.

Позовна давність не поширюється на вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов’язання про видачу вкладу, оскільки вони входять до складу грошового зобов’язання вкладника

Особа, яка не брала участі у справі, але за її апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження і скаргу розглянуто по суті, користується процесуальними правами учасника справи, включно з правом подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

Правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у справах, які були на розгляді КГС ВС, оскільки виникли в інший період, ніж той, що досліджувався цим судом та відрізняються як предметом так і суб`єктним складом. Крім того, висновки ОП КГС ВС побудовані на аналізі норм ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Натомість норми абз. 2 ч. 1 ст. 13, 13-1 цього Закону, про застосування яких йде мова в ухвалі колегії суддів КАС ВС про передачу справи на розгляд ВП ВС, стосуються ТОТ та надр під нею, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»

З огляду на викладене ВП ВС відступила від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17 та дійшла таких висновків. - якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); - оскільки особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків керівника підприємства» підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов`язків керівника підприємства.

БП КГС ВС зробила висновки про застосування норм права: Аналіз положень ст. 90 КУзПБ свідчить, що законодавець розмежував можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства. При цьому встановлений КУзПБ порядок закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з наведених зазначеною статтею підстав не врегульовує питання виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, що зумовило формування єдиної правової позиції з метою забезпечення єдності судової практики. На підставі системного аналізу приписів ст. 43 Конституції України та ст. 30, 90 КУзПБ Суд висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі, а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією. Водночас розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками відповідної процедури банкрутства (неплатоспроможності), загальним правилом, є обов'язковою передумовою для закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття. Вирішення господарським судом питання щодо сплати винагороди арбітражному керуючому та відшкодування його витрат жодним чином не порушує імперативності норм ч. 1 ст. 90 КУзПБ, якою встановлено підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а натомість є необхідною складовою процесу такого закриття. Обов'язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат, є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності). За наявності підстав для повного чи часткового затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд у судовому рішенні визначає також джерела покриття оплати грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого. У разі ліквідації юридичної особи - боржника внаслідок закриття провадження у справі про банкрутство з підстави затвердження звіту ліквідатора й ліквідаційного балансу (п. 7 ч. 1 ст. 90 КУзПБ) і відсутності при цьому визначених статтею 30 цього Кодексу джерел фінансування послуг арбітражного керуючого та відшкодування його витрат ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат за підсумками ліквідаційної процедури. За таких обставин, зважаючи на необхідність дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого та враховуючи принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на це правових підстав. У випадку закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з підстави погашення вимог кредиторів (п. 5 ч. 1 ст. 90 КУзПБ) і відсутності при цьому визначених ст. 30 цього Кодексу джерел фінансування послуг арбітражного керуючого й відшкодування його витрат належним способом оплати грошової винагороди та покриття відповідних витрат є стягнення необхідної суми коштів із самого боржника. Такий підхід у застосуванні положень КУзПБ у справах про банкрутство (неплатоспроможність) забезпечує дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст. 43 Конституції України та ст. 12, 30 КУзПБ, а також в цілому узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії. При цьому господарським судам варто враховувати, що при визначенні розміру оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним відповідної процедури у справі про банкрутство (неплатоспроможність), господарський суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим такої процедури, а й обсяг вчинених фактичних дій та чи дійсно такі дії потребують на їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає виключно фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура.

Підстав для відступу не встановлено: Висловлені в ухвалах ВС від 27.02.2019 у справі № 914/2/18, від 07.09.2022 у справі № 521/15561/15 та від 25.11.2019 у справі № 183/5286/18-ц, а також в ухвалі ВП ВС від 05.04.2023 у справі № 9901/400/21 підходи щодо визначення кола осіб, які мають право оскаржити окрему ухвалу суду в апеляційному або касаційному порядку, слід вважати висновками ВС щодо застосування норм ч. 9 ст. 246 ГПК, ч. 9 ст. 262 ЦПК, ч. 7 ст. 249 КАС. Висновки щодо застосування норм права: Окрема ухвала суду є особливим видом судового рішення, за допомогою якого реалізується процесуальний механізм фіксації судом виявлених під час судового розгляду справи порушень закону (законодавства) чи недоліків у діяльності відповідних суб`єктів з метою доведення їх до відома уповноважених органів. Унаслідок постановлення окремої ухвали не вирішується спір або пов`язані з його вирішенням процесуальні питання, вона не впливає на кінцевий результат вирішення спору. З огляду на особливу правову природу окремої ухвали правом на її оскарження в апеляційному або касаційному порядку наділені саме ті особи (учасники справи або особи, які не брали участі у справі), для яких окрема ухвала породжує юридично значущі наслідки та безпосередньо впливає або може вплинути на їхні права, свободи та/або інтереси, тобто їх стосується.

КЦС ВС не обґрунтував доцільності перегляду висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 10.08.2022 у справі № 202/4233/16 щодо порядку розгляду окремих категорій справ судом апеляційної інстанції, посилаючись на однотипність конструкції ст. 369 та 389 ЦПК. ВП ВС наголошує про те, що схожість формулюванням вище зазначених статей не дає права їх однакового тлумачення та застосування, оскільки вище зазначені статті унормовують різні процесуальні правовідносини. КЦС ВС не навів, а ВП ВС не встановила очевидні вади попереднього рішення, його неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.