Правовідносини, що виникли у справах № 6-38цс15, № 6-79цс13 та у справі № 199/8880/18, яка перебуває на розгляді ВП ВС не є подібними. Крім того, питання правового режиму майна юридичної особи (зокрема, приватного підприємства) вже було предметом розгляду та правого аналізу ВП ВС.

ВП ВС здійснивши аналіз судової практики, на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці. Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду ВП ВС справи відсутні.

Питання, пов’язане з тлумаченням умов конкретного договору не є питанням, пов’язаним із застосуванням, тлумаченням норм права та не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справа може бути вирішена КЦС ВС в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

ВП ВС звертає увагу на те, що, оскарживши судові рішення з підстав порушення судами першої й апеляційної інстанцій правил юрисдикції, позивач обґрунтував таке порушення наявністю судових рішень ВП ВС, а не Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у подібних правовідносинах, як вимагає припис ч. 6 ст. 403 ЦПК України.

Аргументами суду для передачі справи, зокрема, на підтвердження факту наявності в ній виключної правової проблеми, стали неординарність обставин справи та значний суспільним інтерес до неї, що обумовлені статусом ПАТ «КБ «Приватбанк». КАС ВС не наведено обґрунтування неможливості вирішення питання наявності в позивача в цій справі права оскарження дій та рішень НБУ, пов’язаних з перевіркою банківської установи, саме КАС ВС під час касаційного перегляду судових рішень. Крім того, в ухвалі не зазначено жодного прикладу різного підходу у правозастосуванні, а неохоплення певним правовим висновком ВП ВС спірних у цій справі правовідносин не свідчить про необхідність її розгляду ВП ВС. При цьому саме КАС ВС своїми рішеннями формує судову практику з метою її єдності і сталості.

КГС ВС взагалі не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні. На розгляд ВП ВС у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом.

Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КГС ВС не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами.

БП КГС ВС зазначила: особливості провадження у справах про банкрутство, пов'язаних з іноземною процедурою банкрутства визначено в р. VIII Книги третьої КУзПБ, що передбачає застосування процедур банкрутства, пов'язаних з іноземним провадженням, зазначені в цьому розділі, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються за принципом взаємності (ч. ч. 2, 3 ст. 97 КУзПБ). Частиною 1 ст. 100 КУзПБ передбачено, що керуючий іноземною процедурою банкрутства подає до господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, письмову заяву про визнання іноземної процедури банкрутства, у рамках якої він був призначений, до прийняття таким судом рішення по суті (затвердження плану санації, ліквідації). Згідно з ч. 7 ст. 2 КУзПБ порядок виконання в Україні судових рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України за принципом взаємності, якщо інше не передбачено законом. Принцип взаємності вважається дотриманим, якщо буде встановлено, що міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачена можливість такого співробітництва іноземної держави з Україною. Згідно з ч. 7 ст. 97 КУзПБ визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом під час провадження у справі про банкрутство, а також рішень про призначення, звільнення чи заміну іноземного арбітражного керуючого, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення. 10.01.2002 Україна ратифікувала Договір про взаємну правову допомогу між Україною і Чеською Республікою в цивільних справах від 28.05.2001, в преамбулі якого зазначено, що, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової допомоги, сторони домовились укласти цей Договір про правову допомогу в цивільних справах. чинний між Україною та Чеською Республікою договір від 28.05.2001 визначає взаємну правову допомогу у справах, які виникають із комерційних правовідносин, до яких, на думку палати для розгляду справ про банкрутство, відносяться і справи про банкрутство. Ураховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б дозволили вважати, що визнання в Україні іноземної процедури банкрутства та повноважень керуючого іноземною процедурою банкрутства Акціонерного товариства "СіДжіЕмЧек а.с." суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України чи відмови відповідного іноземного суду Чеської Республіки у співпраці з господарським судом чи арбітражним керуючим України, БП КГС ВС дійшла висновку, що принцип взаємності у цій справі є дотриманим.

Для забезпечення єдності судової практики з питання реалізації акціонером права на заміну члена Наглядової ради, який є представником акціонера, КП КГС ВС відступає від висновків щодо застосування ч.ч. 6 та 7 ст. 53, ч. 1 ст. 57 Закону "Про акціонерні товариства" у подібних правовідносинах, що викладені у постановах КГС ВС від 16.09.2021 у справі № 910/3917/20 та від 11.02.2021 у справі № 924/344/20. КП КГС ВС виснувала щодо застосування норм права: Положення абз. 2 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про акціонерні товариства" у системному зв'язку з положеннями абз. 2 ч. 6 та 7 ст. 53 цього Закону слід розуміти так, що підстава, визначена у п. 5 (здійснення письмового повідомлення про заміну члена Наглядової ради, який є представником акціонера), є одночасно як самостійною підставою для припинення повноваження члена Наглядової ради (що реалізуються у будь-який час з власної волі акціонера), так і тим процесуальним та процедурним механізмом, за допомогою якого акціонер реалізує своє право на заміну члена Наглядової ради у разі припинення повноважень з об'єктивних причин, які знаходяться поза волею акціонера(п.п.1-4). Реалізація членом Наглядової ради свого права припинити повноваження за власним бажанням жодним чином не виключає право акціонера здійснити заміну свого представника без рішення загальних зборів та не обмежує таке право певним строком (зокрема, двома тижнями з дня подання відповідної заяви). Акціонер, представник якого припинив свої повноваження члена Наглядової ради відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про акціонерні товариства", залишає за собою право призначити нового представника на заміну того, що припинив повноваження за власним бажанням, протягом загального строку, на який обрано Наглядову раду. Акціонер не бере участь безпосередньо у прийнятті рішення Наглядовою радою про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу товариства, але має право оскаржувати такі рішення, якщо вони прийняті з порушенням порядку прийняття та меж компетенції, неправомочними членами Наглядової ради та за відсутності підстав, визначених статутом та Законом, оскільки право акціонера на участь в управлінні, що реалізується у такому разі через діяльність компетентного органу, є складовою корпоративного права, і на захист цього права поширюються гарантії, передбачені ч. 4 ст. 13, ст. 41 Конституції України (абз. 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 N 1-рп/2010; абз. 1 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 N 8-р(I)/2020). Таке право не залежить від кількості акцій, що належить акціонеру, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. ОКРЕМА ДУМКА суддів КГС ВС Баранця О.М., Мамалуя О.О., Студенця В.І.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а. Також здійснено відступ від висновку, викладеного, зокрема, у постанові від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20, про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, а положення ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697-VII), якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, то при перерахунку пенсії прокурорів має застосовуватись норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Правовий висновок. Під час здійснення перерахунку пенсії працівника прокуратури, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом № 1697-VII, відсоткове значення розміру пенсії визначається відповідно до ч. 2 ст. 86 цього Закону на момент виникнення права на перерахунок (а не на момент призначення пенсії) і застосовується у розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури. Працівники прокуратури, яким пенсія призначена до 01.10.2011 (дати набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи») та в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, мають право на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. З моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії підлягають застосуванню загальні правила щодо обмеження її розміру.

Не убачається подібності правовідносин, за яких було застосовано норми права, передбачені статтями 36, 37, 110 КПК, з огляду на що слід констатувати й відсутність відповідних підстав для відступу від висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 22.02.202 у справі № 754/7061/15

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді не може застосовуватися як базова величина при призначенні пенсії у зв’язку із втратою годувальника - судді, що перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання. Водночас, у випадку наявності у такого годувальника на час смерті права на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України “Про державну службу” (№ 3723-XII) та на підставі Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”(№ 1058-ІV), розмір пенсії у зв’язку із втратою годувальника визначається на вибір заявника – утриманця, який звернувся за призначенням такої пенсії: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону № 3723-XII, або 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону 1058-ІV.

Постановою від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 ОП КГС ВС відступила від висновків щодо застосування п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК, викладених у даній постанові, про те, що позов про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі третейського / арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті. У справі, що розглядається, та у справі № 911/1803/19 суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. Слід дійти висновку, що дійсність/недійсність третейської угоди/застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням не залежно від існування спірних питань за основним договором/контрактом, та може бути розглянуто як національним судом так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні). Таким чином позов про визнання недійсним арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження, відповідає нормам Конституції України та вимогам чинного законодавства України, є ефективним способом захисту прав і законних інтересів та не суперечить нормам міжнародного права. ОКРЕМА ДУМКА суддів Кібенко О.Р. та Уркевича В. Ю.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши надані сторонами докази, встановили, що відносини між позивачем та відповідачем, які пов’язані з наданням послуг з централізованого водопостачання на спірному об’єкті врегульовані укладеним чинним договором. Всі права за договором, який є основним з надання послуг з централізованого водопостачання на об’єкті "Споруджуваний житловий будинок № 155", набуті сторонами, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що така позовна вимога, як визнання договору недійсним, позивачем не заявлялась. ОП КГС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про стягнення 63174,93 грн за безоблікове водокористування. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 908/792/20, оскільки як у зазначеній справі, так і у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що відносини сторін врегульовано договором, а така позовна вимога, як визнання договору недійним не заявлялась.

З огляду на викладені у п.п. 8.15, 8.16 постанови висновки ОП КГС ВС вбачає підстави для відступу від правової позиції КГС ВС, викладеної в постанові від 30.08.2021 у справі № 915/253/20, щодо обов’язку портового оператора сплачувати канальний збір та збір за послуги служби регулювання руху суден за проходження належними йому суднами портофлоту каналами морського порту при здійсненні у морському порту вантажних операцій у межах господарської діяльності портового оператора. ОП КГС ВС зазначила, що переміщення суден портового флоту у межах морського порту для здійснення вантажних операцій у межах надання в порту відповідних послуг суднам, що здійснюють вантажні перевезення (комерційні вантажні рейси) - без вчинення суднами портофлоту заходжень в/за межі цього порту, відбуваються у межах правовідносин з завантаження/вивантаження (ст. 918 ЦК), а тому не є комерційним вантажним рейсом, що здійснюється у межах правовідносин з перевезення, у яких, згідно з Додатком № 1 до Наказу № 316 (канальний збір) та Додатком № 1 до Наказу № 966 (збір за послуги СРРС), судна портофлоту відносяться до суден групи "А" (з яких справляються відповідні збори). А тому положення п. п. 1.2, 1.3, 1.4, 3.7 Додатку № 1 до Наказу № 316 (канальний збір) та п. п. 1.2, 2.1 Додатків № 1 та № 2 до Наказу № 966 (збір за послуги СРРС) не передбачають справляння канального збору та збору за послуги СРРС за проходження суднами портового флоту відповідними каналами при здійсненні ними вантажних операцій у межах господарської діяльності портового оператора, так як у такому разі судна портового флоту належать до суден групи "Е" (з яких не справляються відповідні збори, Додаток № 1 до Наказу № 316 (канальний збір) та Додаток № 1 до Наказу № 966 (збір за послуги СРРС)). При цьому правила маркування суден згідно з Інструкцією № 159 не можуть враховуватись у спорах щодо справляння портових зборів та збору за послуги СРРС, оскільки підстави для їх сплати, згідно з Наказами №№ 316, 966, визначаються не технічними характеристиками судна, а змістом відповідної операції, тоді як вантажна операція не є тотожною комерційному вантажному рейсу судна, як одна із ознак, що враховується при сплаті вказаних зборів (п. 8.6 цієї постанови). Дійшовши цього висновку та враховуючи встановлені судами обставини (п. п. 3.1-3.3 постанови), ОП КГС ВС зазначає, що кранове судно "Святий Миколай", задіяне з 14.09.2018 по 17.09.2018 в операціях із "забезпечення перевантажувальних робіт на рейдах" - довантаження судна "YOUNG HARMONY" на зовнішньому рейді Морського порту Миколаїв, не виконувало у цих операціях комерційного вантажного рейсу у розумінні ст. 909 ЦК та положень Примітки 2 кожного із Додатків № 1 до Наказів № 316 та № 966, а виконувало роботи з навантаження у розумінні ст. 918 ЦК, тому діяло як судно групи "Е" (з яких не справляються відповідні збори). ОКРЕМА ДУМКА судді Кібенко О. Р.