Постанова від 05.09.2022, відсутні підстави для відступу. Підставою для визнання усиновлення недійсним є відсутність вільної згоди хоча б одного з батьків, якщо така згода була необхідною. При цьому зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають. Відносини, які сформувалися внаслідок усиновлення, навіть у разі додержання передбаченої законом процедури, не можуть переважати над правами біологічної матері та інтересами дитини у контексті сімейних зв`язків, оскільки врахування єдності та возз`єднання сім`ї у разі розлучення є невід`ємним аспектом права на повагу до сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постанова від 05.09.2022 Відступ від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, який прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому немає підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин. Висновки: серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Постанова від 05.09.2022 Відсутні підстави для відступу від висновку в постанові від 14.07.2021 у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21). Висновки: З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Наведені у касаційній скарзі Товариством доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у ній. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 01.02.2022 у справі № 904/1806/19, оскільки у вказаній справі та у справі, яка розглядається, правовідносини не є подібними.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що у вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження п’ятсот прожиткових мінімумів на одну працездатну особу, передбачені п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК, слід обраховувати, виходячи з розміру, що був встановлений на 1 січня року, в якому особа звернулася з відповідним позовом. З метою забезпечення єдності судової практики ОП КГС ВС вважає за необхідне викласти у цій ухвалі висновки стосовно застосування норм процесуального права та повернути справу для її розгляду зі стадії відкриття провадження.

Враховуючи те, що спірний у цій справі договір стосується боргових (майнових) зобов’язань державного підприємства, що перебуває у процедурі банкрутства і до участі у справі про банкрутство такого державного підприємства суд залучив Міністерство оборони України, як учасника провадження, як орган, уповноважений управляти майном банкрута і єдиний його засновник, ОП КГС ВС, керуючись принципом правової визначеності, зазначає про те, що у справі № 916/144/17 при вирішенні питання щодо наявності порушених прав та/або інтересів Міністерства оборони України спірним правочином слід враховувати положення законодавства, що визначають порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури. Враховуючи неподібність правовідносин у справах № 916/2005/17 та № 916/144/17, ОП КГС ВС вважає, що підстави для відступу від висновків КГС ВС, викладених у постанові від 09.10.2018 у справі № 916/2005/17, відсутні.

Прокурором не доведено існування законодавчо визначених підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного Рішення ТК, у тому числі пов’язаності Підприємства (учасника процедури закупівлі) з уповноваженою особою/керівником Департаменту (замовником процедури закупівлі) у розумінні Закону, а, отже, й необхідності застосування наслідків, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону і зазначеними статтями ЦК. Правові висновки у згаданих справах і у справі, що розглядається, не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших обставин і за інших доказів, відповідно, встановлених і поданих та досліджених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття судових рішень. У зв’язку з наведеним не вбачається підстав як для відступу від правового висновку КГС ВС щодо застосування положень п. 20 ч. 1 ст. 1, п. 7 ч. 1 ст. 17 та ст. 31 Закону, який (висновок) викладено в постанові КГС ВС від 12.08.2021 у справі № 922/2809/20, так і для скасування судових рішень у справі, що розглядається, оскільки прокурором не доведено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій у розгляді даної справи.

За узагальненим змістом ч. 2 ст. 389 та ст. 403 ЦПК правова проблема, пов`язана з юрисдикцією спору, за наявності різних правових позицій одного Касаційного суду у складі ВС вирішуються палатою чи об`єднаною палатою цього ж суду. І лише наявність різних правових позицій іншого касаційного суду, у тому числі щодо юрисдикції, є однією з підстав для передачі справи на розгляд ВП ВС (ч.3 ст. 403 ЦПК). КЦС ВС не навів судові рішення ВС у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду, який розглянув справу з подібними правовідносинами у іншій юрисдикції, а лише вказала, що ВП ВС не викладала у своїх постановах висновку щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС ВС самостійно висловити правову позицію щодо спору.

Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, ТОВ та колегія суддів КЦС ВС не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах. Таким чином, не було дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК.

ВП ВС дійшла висновку, у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 07.09.2021 у справі № 380/3138/20. Правовий висновок. У разі відмови позивача – суб’єкта владних повноважень від позову внаслідок його задоволення відповідачем на стадії апеляційного чи касаційного перегляду витрати суб’єкта владних повноважень на сплату судового збору за подання позовної заяви не підлягають розподілу та стягненню за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково), крім судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

ОП КГС ВС відступила від висновків щодо застосування ч. 2 ст. 287 ГПК, викладених у постановах КГС ВС від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, від 12.05.2021 у справі № 911/1099/20 та від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19. За результатами розгляду справи в касаційному порядку ОП КГС ВС дійшла висновку, що відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК підставами оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 цього Кодексу, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути як неправильне застосування судом норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 904/5649/18, оскільки з аналізу цієї постанови вбачається, що Верховним Судом не робився висновок щодо ″відсутності зобов’язання орендодавця (Підприємця) прийняти приміщення з огляду на невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду″, а лише вказано про існування правової позиції ВП ВС, викладеної у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17. Враховуючи, що суди встановили невжиття саме Товариством належних заходів щодо повернення Підприємцю об’єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин; невжиття Товариством належних заходів полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, в якому воно його отримало, з урахуванням його нормального зносу; наявність умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений Договором строк належними доказами не підтверджено; дії, спрямовані на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані, не свідчать про належне виконання обов’язку щодо повернення орендодавцю об’єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов’язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна, та те, що законодавством передбачено обов’язок наймача повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, ОП КГС ВС не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

ОП КГС ВС вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 911/782/21. ОП КГС ВС вважає за необхідне зазначити, що положення постанови від 08.04.2020 № 766, якими НКРЕКП в межах наданих повноважень тимчасово припинила застосування умов Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженого НКРЕКП, в частині нарахування пені та стягнення та штрафу за порушення термінів розрахунку за послуги передачі і відповідно аналогічних умов усіх договорів, укладених на основі такого типового договору, підлягають обов’язковому виконанню учасниками ринку електричної енергії відповідно до ст. 6 Закону України «Про ринок електричної енергії».

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення права власності акціонера на належні йому акції. Під час здійснення ліквідаційної процедури банку, акціонер не позбавляється права власності на акції банку, а в силу ст. 319 ЦК та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише обмежується на певний період у праві на управління банком. Враховуючи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між постановою Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 та шкодою, якої, як зазначав позивач, він зазнав у зв'язку з позбавленням його корпоративних прав (що не відповідає вимогам закону), ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність усіх елементів складу правопорушення Національного банку України для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди. Враховуючи викладене у цій постанові, ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/13134/17, про те, що незалежно від здійснення процедури ліквідації банку, позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише обмежено право позивача як акціонера на управління банком в силу ч. 7 ст. 319 ЦК та п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".