ВП ВС в межах розгляду цієї справи не вважає можливим розглядати питання щодо необхідності відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, та вирішення виключної правової проблеми, яка полягає у визначенні правил дії в часі норми п. 1 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" в контексті застосування її до договору від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки.

ВП ВС відступила від правового висновку ВСУ, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц щодо можливості застосування до органу Державної казначейської служби України санкцій у вигляді пені, передбачених абз. 2 п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», визначивши, що відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача) на підставі абз. 2 п. 32.2 ст. 32 цього Закону, не може покладатися на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунку платника, тобто «банк платника» в розумінні вказаного Закону – Державну казначейську службу України. Отримувач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абз. 4 п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

ВП ВС не надсилає стороні, з якої стягуються витрати на правничу допомогу, жодних копій клопотань чи заяв поданих іншою стороною; здійснюючи розподіл судових витрат, ВП ВС обов`язково дотримується принципу змагальності та враховує позицію сторони, з якої будуть стягуватися витрати. При цьому для вирішення такого питання має значення навіть те, що сторона не подала заперечень на заяву чи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. Тобто ВП ВС вирішила питання про надання доказів і заперечень на підтвердження дійсності понесення витрат на правничу допомогу, питання про відступ від правових висновків ВП ВС колегія суддів КЦС ВС не порушує. Наведене свідчить про те, що суди однаково застосовують норми права в подібних правовідносинах та роблять висновки про процесуальний обов`язок учасника справи надіслати іншим учасникам справи копії клопотання (заяви) про стягнення витрат на правничу допомогу та доданих до нього документів. Така судова практика є усталеною. КЦС ВС не навів правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечили б один одному.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, БП КГС ВС погоджується з висновком про наявність такої підстави відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство за заявою ТОВ "Інтер Вей Капітал" як законодавче обмеження у вигляді заборони на відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, вимоги до якого виникли у ТОВ "Інтер Вей Капітал" після 12.03.2020 - в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19. БП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/2766/20. Проте, враховуючи відсутність у вказаній справі висновків щодо розуміння поняття "вимоги до боржника", БП КГС ВС вважає необхідним доповнити правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 911/2766/20: "Пряма вказівка у нормах п. 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону № 728-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі." За наявності підстав, передбачених абз. 7 п. 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно. Заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020, оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника. Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 п. 1-2 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону № 728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання у визначений договором строк). Слід звернути увагу, що зроблені у цій справі БП КГС ВС висновки можуть бути використані як релевантні лише до правовідносин що склались між кредитором, який ініціює процедуру банкрутства (ініціюючий кредитор) та боржником, під час розгляду питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми щодо необхідності відображення в ЄДРПОУ управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства. КГС ВС не конкретизовано, в чому саме полягає неможливість у межах доводів та вимог касаційної скарги перевірити правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, і в контексті висновків судів попередніх інстанцій про правову природу акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЗТ-Інвест» від 19.02.2021. На підставі викладеного ВП ВС дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми щодо правової природи акта приймання-передачі. Предмет справи, що розглядається, не стосується застосування ст. 36 Закону України «Про запобігання корупції», на яку суд посилається в ухвалі. Зазначене вище унеможливлює розгляд виключної правової проблеми щодо необхідності відображення в ЄДРПОУ управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Приписи ч. 1 ст. 369 ЦПК щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише в разі розгляду апеляційних скарг на рішення суду, якщо наявні вимоги виключно майнового характеру й розмір ціни позову менше від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ураховуючи фактичні обставини справи та зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо комплексного застосування положень ст. 125, 126 ЗК, пп. "б" п. 3 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з метою визначення дати виникнення в органу місцевого самоврядування права комунальної власності на земельну ділянку в межах населеного пункту, за відсутності реєстрації речового права на таку земельну ділянку за відповідним органом, ЗП КГС ВС вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: "За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень ст. 79-1 ЗК не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов'язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об'єкт нерухомості".

КГС ВС не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків ВС, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій, відсутні також посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування, кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, відсутнє обґрунтоване посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим передача цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. З наведених в ухвалі суду касаційної інстанції мотивів не вбачається, у чому саме полягає складність застосування вказаних норм в зазначеній правовій ситуації, а посилання лише на відсутність правового висновку щодо застосування норм права не може свідчити про наявність виключної правової проблеми. Таким чином, питання застосування положень процесуального законодавства вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Отже, на розгляд ВП ВС у цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені колегією суддів КГС ВС як належним судом.

КЦС ВС не вказав, у чому полягають грубі й недопустимі вади постанови ВП ВС від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц (її неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); не вказала, які зміни суспільного контексту свідчать про застарілість внаслідок розвитку суспільних відносин висновків у зазначеній постанові та неможливість регулювання спірних правовідносин. Крім того, питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неодноразово було предметом розгляду ВП ВС. Колегія суддів повторно просить вирішити питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Рішення Суду Європейського Союзу належить розцінювати як таке, що дає змогу встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії». Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо схожих питань, навіть якщо вони стосуються інших держав. Те, що статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено подання Секретаріатом Енергетичного Співтовариства щорічних звітів Раді міністрів, не означає, що його офіційні висновки, оформлені іншим чином, ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства ЄС, зазначених у статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», та застосування положень цього Договору судами. Встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою і з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, подібний до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 вказаного Договору й не є виправданим за п. 2 цієї статті.

Висновки, викладені у постанові ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, зроблені з урахуванням усталеної правової позиції щодо моменту набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки та узгоджуються з такою позицією.

Позицію щодо юрисдикції подібного спору висловила ВП ВС у справі № 822/160/16 за позовом Назар Н. М. до Волочиської районної ради Хмельницької області, Волочиської РДА у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та скасування розпорядження та рішення (щодо звільнення позивача з посади головного лікаря Волочиського районного центру первинної медико-санітарної допомоги Хмельницької області).

ОП ККС виснувала, що кримінально-правові приписи ст. 203-2 КК у редакції, яка діяла до 13.08.2020, стосувалися повної законодавчої заборони на здійснення грального бізнесу як виду господарської діяльності. У зміненій редакції ст. 203-2 КК Законом № 768-IX такі приписи стосуються законодавчої заборони на незаконну діяльність з організації або проведення азартних ігор без отримання відповідної ліцензії, випуск та проведення лотерей не оператором лотерей, організації та функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей в мережі Інтернет. У даному випадку має місце обмеження відповідальності особи шляхом конкретизації в бік звуження форми вчинення кримінального правопорушення, а не повна декриміналізація. У кожному конкретному кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 КК, до 13.08.2020, суду необхідно оцінювати пред`явлене особі органом досудового розслідування обвинувачення та встановлені обставини в судовому провадженні на наявність або відсутність в діях особи ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 КК в редакції Закону № 768-IX, з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК

ВП ВС зазначила, що колегією суддів не наведено обґрунтування неможливості вирішення саме КАС під час касаційного перегляду судових рішень окресленого нею питання про те, чи є можливість перегляду за виключними обставинами постанови КАС ВС від 30.09.2021, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, на підставі п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС. До того ж ВП ВС у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 вже висловлювалася щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами у зв’язку зі встановленням КСУ неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Відсутні підстави для відступу від правових висновків, наведених у постанові ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому ВП ВС не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами. ВП ВС зазначає, що позов у справі № 910/5201/19 поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". ВП ВС у постанові у справі № 910/5201/19 дійшла висновку про те, що у разі укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна за відсутності в попереднього власника такого нерухомого майна належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст. 120 ЗК, ст. 377 ЦК в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. Отримання особою в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної їй будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 ЗК.