ВП ВС виснує, що відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фіз. особи у разі виплати потерпілим працівникам служби цивільного захисту та членам сімей одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 118 Кодексу цивільного захисту України. У разі якщо роботодавець завдав моральну шкоду потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей, відшкодування такої шкоди не охоплюється страховими виплатами (ч. 7 ст. 36 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування"). Крім того, відшкодування роботодавцем тієї моральної шкоди, яку він завдав працівникові порушенням прав останнього (ст. 237-1 КЗпП), не звільняє від обов`язку її відшкодувати інших осіб, діями чи бездіяльністю яких тій самій особі теж завдано такої шкоди, зокрема від обов`язку, передбаченого у ст. 16 Закону України "Про об’єкти підвищеної небезпеки" у редакції, чинній на час пожежі. ВП ВС зазначає, що моральну шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, зобов`язані відшкодувати всі особи, які на праві власності, оренди володіли об`єктами, використання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку, тобто нафтобазою та паливом. Таку шкоду вони зобов`язані відшкодувати незалежно від їхньої вини. Звільнення від обов`язку відшкодування можливе тільки за умови доведеного факту завдання шкоди внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Постанова від 07.11.2022 Відступ від висновку у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 753/8546/17 (провадження № 61-32372св18), оскільки при застосуванні положень частини другої статті 110 СК України визначальним є факт перебування дружини у стані вагітності або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, на день пред`явлення позову про розірвання шлюбу до суду.

Постанова від 07.11.2022 Відступ від висновків у постановах Верховного Суду від 18.10.2021 у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252св21) та від 16.10.2019 у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327св18). Висновки: Норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Постанова від 07.11.2022 Немає підстав для відступлення від правового висновку в постанові від 03.02.2022 у справі № 757/59744/19-ц (провадження № 61-12626св21) та постанові у справі № 757/59501/19-ц (провадження № 61-16162св20). Висновки: У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки підставою для компенсації такої шкоди потерпілій особі державою є завдання шкоди кримінальним правопорушенням, що має бути встановлено у передбаченому законом порядку.

Постанова від 07.11.2022 Відсутні підстави для відступу від правових висновків. Висновки: Норма ч. 2 ст. 172 СК України щодо права дочки, сина захищати своїх батьків без спеціальних на те повноважень є спеціальною процесуальною нормою, зазначеною у матеріальному праві. Правовідносини, в яких реалізується право звернення повнолітніх дочки, сина за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків на підставі ч. 2 ст. 172 СК України, слід кваліфікувати як особливий вид представництва (представництво sui generis), який має особливий склад суб`єктів, зміст та підстави виникнення. Перебування батьків у стані непрацездатності чи немічності підлягає доказуванню у кожному конкретному випадку звернення до суду на підставі ч. 2 ст. 172 СК України.

ВП ВС відступає від висновків КЦС ВС від 25.03.2020 у справі №527/605/17-ц та від 12.06.2019 у справі №527/600/17 про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом. ВП ВС зазначає про те, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів. Отже, обґрунтованими є твердження про те, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини. Метою позову є захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин, та розрахований він на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах. Також ВП ВС виснує, що обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі. Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню – це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

Вартість добового небалансу, попередньо доведена оператором газотранспортної системи замовнику, підлягає уточненню. Остаточно плата за добовий небаланс розраховується на підставі маржинальної ціни природного газу, яка визначається на підставі вартості природного газу, придбаного / проданого оператором газотранспортної системи для балансуючих дій, з урахуванням величини коригування.

ОП ККС виснувала, що продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями Законів № 2147-VIII і № 2617-VIII, у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15.03.2018 і які були об`єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати. Положення п. 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК. Кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення в спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб`єкта у зв`язку із юридичними фактами, визначеними положеннями статей 295, 295-1 КПК, і до них застосовуються положення КПК, чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення

БП КГС ВС зазначила, що об’єктом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2022, якою переглянуто та скасовано ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.05.2022 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів. Отже, можливість касаційного оскарження такої ухвали не передбачена ч. 3 ст. 9 КУзПБ. Аналогічної позиції дотримується БП КГС ВС в ухвалі від 29.09.2022 у справі № 910/13550/20, в якій суд, з-поміж іншого, дійшов висновку про достатність одноразового перегляду ухвал господарських судів щодо забезпечення вимог кредиторів та неможливість повторного перегляду відповідної ухвали господарського суду після здійснення апеляційного її перегляду, що в достатній мірі відповідатиме сутності суспільних відносин, що виникають у межах провадження у справі про банкрутство при забезпеченні вимог кредиторів. БП КГС ВС зазначає, що положення ст. 287 та 296 ГПК, не передбачають закриття касаційного провадження з вище наведених підстав, однак, у цьому випадку, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики ЄСПЛ. БП КГС ВС дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у даній справі.

Касаційне провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою від касаційної скарги.

Спір за позовом боржника у виконавчому провадженні про стягнення з приватного виконавця основної винагороди за вчинення виконавчих дій як безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

Можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Висновки, які містяться в постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правовідносини у якій виникли щодо безпідставного користування земельною ділянкою, й підстав для відступу від таких висновків не вбачається.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові КАЦС ВС від 28.10.2020 у справі № 200/19062/17. За змістом першого речення ч. 7 ст. 8, ч. 1 ст. 53 Закону «Про нотаріат» у редакції, чинній до 07.08.2020 включно, і п.п. 1.1 п. 1 глави 22 розділу І Порядку нотаріус видає дублікат нотаріально посвідченого документа двом групам осіб: 1) за дорученням яких вчинена нотаріальна дія; 2) щодо яких вчинена така дія. Нотаріальну дію з посвідчення договору нотаріус вчиняє щодо сторін у зобов`язанні, тобто стосовно кредитора і боржника. Заміна у цьому зобов`язанні первісних кредитора та/чи боржника означає, що посвідчення договору вчинене і стосовно нових кредитора та/чи боржника, які є сторонами у відповідному зобов`язанні за цим договором. Тому ці нові кредитор і/або боржник мають право на отримання від нотаріуса дубліката нотаріально посвідченого договору, у зобов`язанні за яким вони є сторонами.

ВП ВС вбачає підстави для відступу від висновку ОП КЦС ВС у Постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. КС України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (аб.2 п.п. 6.1.1 п.п. 6.1 п. 6 мотивувальної частини). Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, КС України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у п. 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Щодо застосування статті 617 ЦК України до відносин з виплати заробітної плати. Ч. 1 статті 617 ЦК передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили. Отже, положення ч. 1 ст. 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату. Щодо підтвердження настання форс-мажорних обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції. Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 141 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів. ВП ВС також зауважує, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

ВП ВС відступила від висновку КАС ВС, викладеного у постанові від 22.09.2021 у справі № 240/10258/19, про те, що повернення виконавчого документа без прийняття до виконання перериває строк його пред`явлення до виконання і не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання у межах строку, встановленого ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження». ВП ВС дійшла висновку, що повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав, визначених у ч. 4 ст. 4 та у ч. 3 ст. 5 Закону «Про виконавче провадження», не перериває строк пред`явлення такого документа до виконання.