Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 08.12.2022 у справі № 280/2481/21 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21, щодо застосування ст. 236 КЗпП в аспекті визначення належного відповідача. Правовий висновок. Оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов’язана судовим рішенням та/або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, то належним відповідачем, який, відповідно до ст. 236 КЗпП, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді. У розумінні ст. 236 КЗпП власником (уповноваженим органом), який має обов’язок видати наказ (розпорядження) про поновлення прокурора на адміністративній посаді, є Генеральний прокурор, а відтак, витрати щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді повинен нести саме Офіс Генерального прокурора як установа, у якій Генеральний прокурор виконує свої управлінські функції та яка є головним розпорядником бюджетного фінансування, а тому є належним відповідачем у таких спорах.

ОП КГС ВС зазначила, що: - висновки судів в інших справах, зокрема щодо дійсності та правомірності односторонніх правочинів, визнання припиненими зобов'язань, відсутності у ПАТ «Златобанк» права вимоги до ТОВ «Фросбі-М», повного погашення ТОВ «Фросбі-М» перед ПАТ «Златобанк» заборгованості, не є життєвими обставинами (діями, подіями). Тому суди попередніх інстанцій не мали підстав для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК. - Висновки судових рішень в інших справах, зокрема про відмову в позові у зв'язку з відсутністю боргу, не є обставинами справи, встановленими судами, є правовою оцінкою обставин, встановлених судами, і не мають преюдиціального значення (постанова ВП ВС від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, п. 93)). Хоча правова оцінка не є преюдиціальною, вона усуває стан правової невизначеності між сторонами і забезпечує обізнаність всіх учасників правовідносин про права, не порушуючи їх. Тому особи, які брали участь у зазначених справах, а також правонаступник позивача, не можуть ставити під сумнів відсутність боргу ТОВ «Фросбі-М». - Якщо судовим рішенням, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами встановлено відсутність боргу, кредитор (або його правонаступник) не має права ставити під сумнів цей висновок у будь-яких інших справах. ОП КГС ВС нагадала, що право іпотеки є похідним (акцесорним) від основного зобов'язання і залежить від його існування. Спроба довести наявність боргу у справі про звернення стягнення на іпотеку за наявності рішення про відсутність такого боргу є неприпустимою ревізією судового рішення, що порушує принцип res judicata. ОП КГС ВС не розглядала питання про відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК, оскільки вказана норма не підлягала застосування у даній справі. Постанова ухвалена з окремими думками.

ОП звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. …наявний висновок ВП ВС, викладений у постанові від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 про те, що пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску. Отже, за наявності підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС, справа може бути передана на розгляд саме ВП ВС. Водночас, таке питання має вирішуватися судом у складі колегії суддів, на розгляді якої перебуває справа. З окремою думкою суддів О. Кібенко, Л. Рогач.

ВП ВС відступає від висновку КГС ВС, викладеного в постанові від 01.04.2024 у справі № 4/69/07, щодо застосування п. 1 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», вказавши, що проведення перевірки виконавцем під час здійснення виконавчого провадження виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов`язковою процесуальною дією в кожному випадку.

ІП КГС ВС вважала за необхідне уточнити правові висновки, викладені у справі № 910/10407/20, щодо внесення Комітетом інформації до Зведених відомостей та до Державного реєстру. ІП КГС ВС розглянула питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання дій АМК щодо включення товариства на підставі рішення АМК до Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів та до Державного реєстру, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону № 2210-III, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів такими, що порушують його права і, відповідно, щодо наявності або відсутності підстав для зобов'язання АМК вчинити дії щодо виключення товариства зі Зведених відомостей та Державного реєстру ІП КГС ВС застосувавши ст. 60, 48-1 Закону «Про захист економічної конкуренції», а також п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону «Про публічні закупівлі» і Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, зазначила, що включення інформації й оприлюднення АМК зведених відомостей про рішення органів Комітету щодо визнання вчинення суб’єктами господарювання порушення у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів), а також ведення Державного реєстру здійснюються відповідно до приписів Закону. Частина 4 ст. 60 цього Закону регулює зупинення виконання рішення органу АМК, тоді як внесення даних до Зведених відомостей законодавчо не визначається як виконання (складова виконання) рішення і не може бути зупинене. Пункт 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» застосовується на підставі рішення органу АМК, яке є чинним до моменту його скасування або визнання недійсним, а не факту внесення інформації до Зведених відомостей та / чи до Державного реєстру. У зв’язку з доповненням зазначеного Закону ст. 48-1 Судова палата уточнила висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 910/10407/20. ІП КГС ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність посилання позивача на те, що ведення та публікація Зведених відомостей не передбачені жодним чинним нормативним актом України, адже включення інформації та оприлюднення АМК зведених відомостей про рішення органів Комітету про визнання вчинення суб’єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) здійснюється АМК на виконання приписів Положення. ІП КГС ВС виснувала, що внесення інформації до Зведених відомостей АМК та Державного реєстру не є виконанням рішення Комітету і не зупиняється у зв’язку з його оскарженням

(1)ВП ВС вже вирішила питання правої природи грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору, стягнення за яким відбулося за рішенням суду (п. 64 постанови ВП ВС від 04.06.2019 у справі № 916/190/18; п. 98, 99 постанови ВП ВС від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20), з огляду на що немає підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновків КЦС ВС, зроблених у постанові від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 та у постанові від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23. (2)ВП ВС встановила відсутність підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновків КЦС ВС, зроблених у постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, оскільки питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема судового збору, яка не сплачена відповідачами, знаходиться поза межами доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. (3)Необхідність відступу від висновків ВП ВС, яку обґрунтовує КГС ВС, зводиться до незгоди з правовими висновками ВП ВС, викладеними в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19. Не вказано конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо. Жодних свідчень того, що рішення ВП ВС призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого нею висновку, - немає.

Враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

(1)ВП ВС підкреслила, що в ухвалі про передання цієї справи колегія КГС ВС не визначала виключною правовою проблемою питання щодо застосування у спірних правовідносинах норм матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 1050 ЦК. (2)КГС ВС не навів справ іншої, крім господарської, юрисдикції у подібних правовідносинах, а відтак, формулюючи виключну правову проблему, не покликалась на необхідність узгодження висновків ВС, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. Більш того, з перелічених КГС ВС справ релевантною виявилася лише одна – справа № 909/1043/21. Тож, КГС ВС не підтвердив наявність кількісного виміру виключної правової проблеми. (3)ВП ВС не погодилася із підходом, викладеним в ухвалі ОП КГС ВС від 09.08.2024 у справі № 909/1043/21, та вказала, що якщо колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях цього ж касаційного суду, положеннями ч. 1, 2 ст. 302 ГПК передбачено передання справи, яка переглядається, на розгляд палати, до якої входить така колегія, або на розгляд об`єднаної палати цього касаційного суду. Стаття 302 ГПК не містить обмежень, які забороняють палаті, об`єднаній палаті касаційного суду або ВП ВС відступати від висновків відповідних колегій касаційного суду, висловлених раніше у тій самій справі, яка передана на розгляд палати. Наведене підтверджується п. 8.31 постанови ВП ВС від 05.10.2022 у справі № 906/513/18, за змістом якого вона відступила від висновків КГС ВС, викладених у п. 36 постанови від 12.03.2019 про направлення тієї ж справи на новий розгляд.

ВП ВС виснувала про відсутність передумов для прийняття справи до розгляду на підставі ч. 3 ст. 403 ЦПК, оскільки КГС ВС у постанові від 26.09.2024 у справі № 917/1389/23 не формулював висновків, від яких пропонує відступити колегія суддів КЦС ВС. Правовідносини у справі № 917/730/23, з висновками у якій погоджується КЦС ВС, не є подібними з правовідносинами у справі № 524/2748/24, що передана на розгляд ВП ВС. Питання щодо формування єдиної правозастосовчої практики, порушені КЦС ВС, не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справу може вирішити КЦС ВС та зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм процесуального права та надати відповідь на питання, які постали перед судом під час перегляду цієї справи.

ЗП КГС ВС зауважила, що усі гроші громади зберігаються у держказначействі, а доходи бюджету складаються як з податкових надходжень, так і з надходжень за цивільними договорами. Звідси, уявлення про те, що гроші, винні громаді у цивільних відносинах, і стягнуті на користь громади у виконавчому провадженні, не можуть бути використані для розрахунків з кредиторами у виконавчих провадженнях проти громади, суперечило би принципу рівності суб’єктів цивільного права. ЗП КГС ВС виходила з того, що: - відносини щодо сплати орендної плати за користування землею комунальної власності є одночасно і публічними, і цивільними. Тому для правильного вибору законодавства необхідно встановити, яким є превалюючий характер відносин; - у справі, яка переглядається, позивач (стягувач) не виконує жодних публічно-владних управлінських функції стосовно відповідача (боржника), не може вказувати або забороняти йому певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, у цій справі превалюють цивільні (господарські) відносини. Судова палата звернула увагу на те, що оскільки несплата орендної плати є порушенням не публічних обов’язків, а господарського договору оренди, а в аспекті стягнення превалює цивільна (господарська) сторона відносин з боржником, тому слід застосовувати правила про виконавче провадження, відповідно стягнуті на користь громади кошти можуть бути використані для цілей розрахунків з кредиторами громади. ЗП КГС ВС вказала, що так як позивач є одночасно боржником у зведеному виконавчому провадженні, спірні виконавчі дії були вчинені державним виконавцем з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. Судова палата дійшла висновку про необґрунтованість доводів скаржника про відсутність підстав для застосування ч. 5 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження» для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за землю. Водночас тих обставин, які свідчили б на підтвердження доводів касаційної скарги щодо можливих порушень порядку здійснення черговості платежів, не наведено. ЗП КГС ВС зазначила, що підстави для відступу від висновку, викладеного в ухвалі КГС ВС від 08.08.2025 у справі № 925/1737/21, відсутні, оскільки застосування положень ч. 5 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження» є очевидно правильним, а твердження про обов’язковість перерахування стягнутих коштів саме на бюджетний рахунок не ґрунтуються на нормах законодавства. Постанова ухвалена з окремою думкою суддів Волковицької Н. О., Міщенка І. С. та Могила С. К.

Справа з фактично ідентичними предметом позову, підставами позовних вимог вже була предметом розгляду судової палати, доводи, якими обґрунтовано підстави передачі, були викладені як у відповідній ухвалі, так і в окремій думці суддів, які є у складі колегії, яка ініціювала її передачу на розгляд палати в цей раз, а отже були предметом розгляду судовою палатою, а також враховує неодноразове повернення цієї справи на розгляд колегії суддів ВП ВС, відсутність істотних змін у законодавстві щодо спірних правовідносин на час їх виникнення та розгляду. ЗП КГС ВС вважає, що колегією суддів не обґрунтовано мотиви необхідності відступу від правової позиції та висновків, викладених Судовою палатою у справі № 910/3992/23 з урахуванням критеріїв, які напрацьовані у практиці Верховного Суду.

ВП ВС вважає за доцільне конкретизувати свій висновок, викладений у постанові від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19, та зазначити про те, що оскільки НАН України та галузеві академії наук наділені повноваженнями щодо управління об`єктами права державної власності, що належать до сфери їх управління, тобто на основі законодавства здійснюють управлінські функції, то прокурор має повноваження на представництво інтересів держави в особі НАН України та галузевих академій наук, що відповідає приписам частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, за винятком спорів щодо об`єктів власності Українського народу, що визначено частиною першою статті 13 Конституції України, від імені якого право власника здійснюють уповноважені державні органи в межах своєї компетенції. Тому захист інтересів держави щодо земель державної власності здійснює відповідний уповноважений орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо реалізації прав держави як власника (розпорядника) земель державної власності. НАН України та галузеві академії наук не є суб`єктами владних повноважень щодо земель державної власності, які передані їм у постійне користування. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, оскільки спірні правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. У справі № 209/3085/20 сформульовано висновок у спорі про поділ майна подружжя, зокрема рухомого майна (автомобіля), відчуження якого не створює загрози втручання у право особи на житло та не призводить до втрати житла як єдиного місця проживання. Водночас у межах цієї справи № 466/2128/23 вирішено спір щодо припинення права власності на частку в праві спільної часткової власності на квартиру, що пов`язане з реалізацією права особи на житло. Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною квартирою. ВП ВС зазначає, що саме собою застосування ч.2 ст. 364 ЦК України, яка надає співвласникові право на грошову компенсацію через неможливість виділу частки в натурі, має законну підставу в національному законодавстві. Проте у спірних правовідносинах, де об`єктом є єдине житло відповідачів, таке застосування не може бути автоматичним, оскільки пов`язане з можливим подальшим примусовим виконанням рішення, що фактично призводитиме до втрати житла. Легітимна мета захисту майнових інтересів позивачки як співвласника більшої частки не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, як повна втрата єдиного місця проживання через те, що у них немає реальної можливості сплатити компенсацію. Позивачка має альтернативні способи захисту свого права, зокрема продаж своєї частки з дотриманням переважного права відповідачів відповідно до ст. 362 ЦК України, тоді як відповідачі такої альтернативи не мають.

ВП ВС врахувала, що після прийняття цієї справи до розгляду було ухвалено постанову від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у якій сформульовано правовий висновок. Відповідно до згаданого висновку органи Держгеокадастру можуть звертатися до суду, якщо це потрібно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, як-от: з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, та іншими позовами, визначеними у відповідних нормативно-правових актах. ВП ВС підтримує раніше сформульований нею висновок. Також, ВП ВС в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 уточнила власний правовий висновок, викладений у п. 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, на який посилався Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 у справі № 906/524/21, виклавши його в такій редакції: «Органи Держгеокадастру можуть звертатися до суду, якщо це потрібно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився)».

(1) Висновки, сформульовані в ухвалі від 05.03.2021 ОП КГС ВС у справі № 910/6673/19, не є релевантними до справи, що передана на розгляд ВП ВС. (2) Розгляд цієї справи ВП ВС та формування висновку щодо можливості / неможливості повторного оскарження у касаційному порядку судового рішення після закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 396 ЦПК призведе до оцінки правомірності ухваленого КЦС ВС рішення (ухвали про поновлення строку та відкриття касаційного провадження) у цій справі. Проте чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду ВП ВС судових рішень касаційних судів у складі ВС.