Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом регулюються Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641. Таким чином, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Комісією) з посиланням на п. 10.4 Порядку № 641. У даному випадку, сторони підписавши Договір, якраз і встановили у п. 3.3 Договору певний порядок розрахунків за електричну енергію, відповідно до гл. 10 Порядку № 641. Враховуючи викладене, ОП КГС ВС не вбачає колізії норм спеціального законодавства (Закону України "Про ринок електричної енергії" та Порядку № 641) з актами загального законодавства (зокрема ЦК та ГК). З огляду на викладене ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 910/11830/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20, щодо застосування ст. ст. 526, 530 ЦК, ст. 30 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 10.4 Порядку № 641. Отже, з огляду на приписи ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 10.4 Порядку № 641, п. 3.3 Договору та ст. 530 ЦК грошове зобов'язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача електричної енергії за періоди січень-серпень 2021 року мало бути виконано після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми п. 10.4 Порядку № 641, п. 3.3 Договору, ст. 530 ЦК та невірно визначено строк виконання відповідачем грошового зобов'язання у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію та, відповідно, не правильно визначено момент прострочення боржника, судам попередніх інстанцій необхідно встановити, коли Регулятор оприлюднив своє рішення щодо затвердження вартості послуг за періоди січень-серпень 2021 року, коли саме у відповідача, з урахуванням умов п. 10.4 Порядку № 641 та п. 3.3 Договору, виникло зобов'язання з оплати електричної енергії за відповідні розрахункові періоди; коли відповідачем здійснена відповідна оплата та чи здійснена відповідачем дана оплата з дотриманням/порушенням п. 10.4 Порядку та п. 3.3 Договору, і з урахуванням зазначених обставин здійснити відповідну перевірку розміру заявлених до стягнення сум основної заборгованості, пені, 3 % річних та штрафу.

ВП ВС уточнила правову позицію наведену у п. 123 постанови ВП ВС від 18.01.2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів та зазначила наступне, у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору про відчуження такого майна. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності на транспортний засіб у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання такого транспортного засобу. Якщо договором визначено здійснення державної реєстрації однією з умов для переходу права власності, то її недодержання не підтверджує перехід права власності до набувача рухомого майна

ВП ВС у вже висловилася щодо юрисдикційної належності спору у подібних правовідносинах, є відповідний висновок, а тому розгляд справи № 201/2885/20 у ВП ВС недоцільний. 14.12.2022 ВП ВС скасувала судові рішення та закрила провадження у справі № 201/909/20. Мотивувала постанову тим, що спір є пов`язаним із діяльністю банку й управлінням ним, а наслідки його вирішення, хоч і можуть впливати на трудові правовідносини з головою правління Банку, але це не змінює корпоративного характеру такого спору.

ОП ККС виснувала, що під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів

ОП ККС ВС виснувал, що виключення зі строку призначеного особі покарання строку її попереднього ув`язнення, зарахованого судом першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 72 КК, є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК, який беззаперечно погіршує правове становище обвинуваченого, оскільки впливає на визначення кінцевої тривалості покарання, яке особі потрібно реально відбувати. Враховуючи системний аналіз статей 408, 420 та 421 КПК, рішення апеляційного суду, яким виключається з резолютивної частини вироку місцевого суду рішення про застосування відносно особи положень ч. 5 ст. 72 КК, повинно ухвалюватися судом апеляційної інстанції у формі вироку. Від зазначеного висновку зроблено відступ у Постанові ОП ККС від 24.02.2025 у справі № 359/2693/23

ВП ВС дійшла висновку про відсутність процесуальної можливості вирішити окреслену ККС ВС першочергову проблему з питань застосування ст. 75 КК. ВП ВС вважає, що вирок який не був переглянутий по суті в апеляційному порядку не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга прокурора подана на вирок на підставі угоди про визнання винуватості з підстав, які не передбачені п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК, рішення апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за такою скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК є правильним

ВП ВС зазначає, що фактично КЦС ВС просить відступити від положень ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», що не може бути підставою перегляду справи ВП ВС.

КГС ВС не обґрунтував наявність розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в т.ч. наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків ВС, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами; відсутнє належне обґрунтування наявності кількісних та якісних показників.

На розгляд ВП ВС в цій справі передані питання, які може вирішити КЦС ВС як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.

Обставини справи № 910/5971/20 не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді, у зв’язку з чим відсутні підстави для прийняття справи до розгляду ВП ВС.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС в постановах від 25.03.2021 у справі № 806/1453/17, від 11.02.2020 у справі № 818/1604/16, від 31.03.2020 у справі № 818/2857/14, від 19.01.2021 у справі № 808/3932/15. Правовий висновок. У разі звернення податкового органу з позовом до суду про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу коштом майна платника, яке перебуває в податковій заставі, застосуванню підлягає Податковий кодекс України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а норми Закону України від 29.11.2001 № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» поширюються на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.

Із постанови від 22.12.2020 у справі № 910/1415/18 вбачається, що КГС ВС переглядав у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалені за результатом перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 22.03.2019, постановлену після розгляду справи судами першої (26.06.2018) та апеляційної інстанцій (15.01.2019). Із постанови від 24.12.2020 у справі № 910/4818/16 вбачається, що КГС ВС переглядав у касаційному порядку постанову апеляційного суду, ухвалену за результатом перегляду постанови апеляційного суду за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав встановлені у рішенні апеляційного суду від 23.05.2019 у справі № 910/4058/16 обставини, які б могли вплинути на прийняття рішення суду апеляційної інстанції 13.06.2017. В обох справах заявники посилалися на п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК , тобто на наявність істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Оскільки у справах, що перебували на розгляді КГС ВС, не висловлювалася правова позиція з приводу спірного питання - можливість вважати в силу вимог п. 3 ч. 2 ст. 423 ЦПК нововиявленою таку обставину (скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду), що виникла до ухвалення рішення суду, то ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, зроблених у зазначених постановах.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. До правовідносин, що виникли до 06.04.2022, застосовується редакція п. 4 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що діяла до дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців та відповідні правові висновки ВС. До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, ст. 16-3 цього закону застосовується без урахування п. 4, оскільки зазначеним Рішенням Конституційного Суду України його визнано неконституційним.

Після прийняття 20.03.2019 постанови у справі № 761/26293/16-ц ВП ВС вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує ч. 3 ст. 551 ЦК, в постановах ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (п. 8.24) і від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Підстав для відступу від цих висновків ВП ВС не вбачає.