ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків викладених у постанові ВСУ від 18.12.2012 в справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) та у постанові КГС ВС від 06.03.2019 в справі № 910/22473/17 . Для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із ч. 2 ст. 799 ЦК України, слід виходити не лише із суб`єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими. Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.

Відступ від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18) щодо застосування п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК про можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору. ВП ВС наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього апеляційної скарги на рішення суду відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).

БП КГС ВС виснувала, що з огляду на положення ст. 45 - 47 КУзПБ податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов'язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов'язання підтверджують, а господарський суд зобов'язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов'язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

ВС у складі ОП КЦС зробив висновок, що за змістом ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 05.12.2022 ВС у складі ОП КЦС у справі № 753/8945/19, вдруге підтримав сталу практику розгляду справ вказаної категорії та підтвердив сталу правову позицію щодо застосування норм права та висновків за результатами розгляду справи. Наявність окремої думки двох суддів об`єднаної палати не свідчить про наявність неоднакового застосування норм права в подібних правовідносинах та про наявність невирішеної виключної правової проблеми.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22. Правовий висновок. Оскільки на час виплати особі у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII) і Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (№ 540), які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення ч. 3 ст. 7 КАС, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постанові від 26.04.2023 у справі № 260/1939/22 та від 01.02.2022 у справі № 420/4462/20. Правовий висновок. Заступник керівника обласної прокуратури, забезпечуючи представництво інтересів держави, наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення як прокурор, який брав участь у судовому розгляді, або як прокурор вищого рівня незалежно від участі в розгляді справи.

Постанова від 12.06.2023 Підстави для відступу відсутні Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження за існування відповідних обставин, зокрема невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що призвело до існування простроченої заборгованості, дотримання процедури примусового звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року) та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховною Радою України Законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, є правомірним, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Постанова від 12.06.2023 Відступ від висновку щодо юрисдикції спору, викладеного в постанові ВС від 17.08.2022 у справі № 607/15017/20-ц (провадження № 61-5940св22). Спір з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим в будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 ЦПК України.

Постанова від 12.06.2023 Підстави для відступу відсутні у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той із подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини суми, що вносилась на виконання кредитного зобов`язання. Сплата подружжям частини коштів за кредитним договором, укладеним одним із них для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладений не в період перебування сторін у шлюбі й зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло у позичальника. Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості.

У Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов’язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Покладання обов’язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме КМУ слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

КП КГС ВС звернула увагу на те, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі він стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. КП КГС ВС зазначила, що сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов'язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту). Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Отже, факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання.

Друга судова палата ККС ВС виснувала, що при кваліфікації дій особи за ст. 116 КК для встановлення стану сильного душевного хвилювання мають значення, окрім фізіологічного афекту, й інші емоційні стани, за умови, що вони є реакцією особи на поведінку з боку потерпілого, зазначену у диспозиції цієї статті, і досягли такого рівня впливу на свідомість і волю особи, що в момент вчинення умисного вбивства значно знижували її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Перебування винного у момент вчинення умисного вбивства у стані сильного душевного хвилювання є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні Друга судова палата відступила від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 21.09.2021 у справі №750/13728/19.

Законом України “Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії” не передбачено будь-яких обмежень або заборони для позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та "інфляційних витрат", тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. ОП КГС ВС вважає за необхідне зазначити, що право позивача вимагати судового захисту щодо стягнення заборгованості, яка утворилася до 01.07.2019, та "інфляційних втрат" не може бути обмежене після набуття чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", адже запроваджені ним процедури можуть бути застосовані й щодо погашення заборгованості, встановленої судовим рішенням, про що прямо зазначено у п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону і що кореспондується з п. 10 ст. 2 даного Закону, відповідно до якого на період дії цього Закону підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо оптового постачальника електричної енергії. Оскільки висновки Верховного Суду в постанові у справі № 910/4216/20, щодо застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" та відсутності будь-яких обмежень або заборони щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості і "інфляційних витрат" за електроенергію є чіткими, зрозумілими, актуальними, ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від них. Виходячи з мотивів, наведених у цій постанові, ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах КГС ВС від 17.02.2022 у справі № 910/4216/20, від 25.07.2022 у справі № 910/16185/19 та від 15.06.2022 у справі № 910/9947/19 стосовно, що: "Законом України “Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії” не передбачено будь-яких обмежень або заборони для позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості і 3% річних та інфляційних, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в позові з підстав врегулювання порядку погашення заборгованості ДП “Енергоринок” Законом України “Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії”.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від правового висновку КГС ВС у постанові від 24.11.2022 у справі № 914/1904/21 щодо того, що якщо відсутні плани-завдання замовника, то сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору підряду всупереч ч. 1 ст. 853 ЦК, за змістом якої у замовника виникає обов’язок прийняти роботу, яка виконана підрядником саме відповідно до умов договору підряду та наявності підстав для звільнення замовника від обов’язку оплачувати виконані підрядником роботи за відсутності планів-завдань та підписаних актів виконаних робіт. Виконання підрядником робіт, пов’язаних з зимовим утриманням доріг, було передбачено сторонами у договорі, а відсутність заявок з боку замовника не звільняла підрядника від обов’язку негайно приступити до виконання робіт відповідно до правил зимового утримання доріг. Одночасно вид робіт / послуг, що надаються підрядником, так само як і їх ціна прямо передбачені умовами договору, зокрема, у п. 1.2 договору, додатку № 4.

ОП КГС ВС не вбачає підстав відступати від висновку, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, зі спору, що виник з подібних правовідносин здійснення публічної закупівлі, однак з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах ВП ВС від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, вважає за необхідне уточнити зазначений висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з’ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов’язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".