ВП ВС не вбачає у правовому питанні, переданому на її розгляд, наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними питаннями. КГС ВС не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень господарського процесуального законодавства у правовій ситуації, що склалася у справі при розгляді спору між релігійною організацією та її членом щодо управління такою юридичною особою.

КАС ВС не має труднощів з розумінням та трактуванням положень ст. 251 КАС в частині способу надсилання сторонам, учасникам справи копій судових рішень, одним з яких є надсилання рекомендованим листом засобами поштового зв’язку. Але незважаючи на це, з покликанням на означені вище чинники пропонує «шляхом розширеного тлумачення» запровадити інший, фактично не встановлений процесуальним законом, спосіб повідомлення сторін про рух справи й ухвалені в ній судові рішення.

У випадку включення державного підприємства до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства. Порушення державою обов’язку забезпечити виконання чинного судового рішення в розумний строк не є підставою для покладення на неї боргу, який за цим рішенням учасник цивільного обороту має сплатити кредиторові. Останній може претендувати на отримання від держави компенсації за неналежне виконання нею позитивного матеріального обов’язку з виконання чинного рішення суду. Розмір такої компенсації залежить від багатьох чинників, зокрема від поведінки кредитора, боржника, держави, їхнього становища, складності виконавчого провадження тощо.

Постанова від 05.12.2022 Відступ від висновку у постанові від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) щодо незастосування до умов укладеного правочину правила тлумачення contra proferentem. Такий відступ відповідає принципам верховенства права та єдності судової практики. Висновки: Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Постанова від 05.12.2022 Підстави для відступу від висновку в постанові від 21.08.2019 у справі № 308/3620/15-ц, провадження № 61-17064св18, відсутні. Висновки: Транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.

Постанова від 05.12.2022 Відступ від висновків у постановах: від 25.11.2020 у справі № 747/522/19 (провадження № 61-3640св20); від 09.06.2021 у справі № 440/510/19 (провадження № 61-17890св20). Висновки: для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, у свою чергу, - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.

Постанова від 05.12.2022 Відступ від висновків у постанові від 16.07.2020 у справі № 711/7922/17 (провадження № 61-41461св18) та постанові від 23.06.2021 у справі № 707/52/17 (провадження № 61-3784св18). Висновки: Встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії рф проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією рф. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії рф проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме: отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім`ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім`ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами.

Постанова від 05.12.2022 Уточнено висновки в постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 524/7234/18 (провадження № 61-12652св20) щодо застосування п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК. Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.

Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС не навела обставин, які свідчать про подібність правовідносин, оскільки в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 цивільний позов був предметом судового розгляду та прийнято відповідне рішення. Зі змісту ухвали ККС ВС від 15.03.2018 (справа № 390/1488/17) вбачається, що цивільний позов потерпілого судами першої і апеляційної інстанцій не розглядався, оскільки його було заявлено лише на стадії апеляційного провадження з порушенням вимог ст. 128 КПК, тобто, відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого, суд касаційної інстанції не робив висновків щодо правильності чи неправильності рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Правовідносини у справі, що розглядається, та справі № 925/172/19 не можна вважати подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами й обов'язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин. ОП КГС ВС дійшла висновку, що підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 20.02.2020 у справі № 911/1098/19, відсутні. ОП КГС ВС позбавлена можливості з'ясувати усі істотні обставини справи щодо необхідності врегулювання розбіжностей до договору про відшкодування витрат балансоутримувача, які викладені позивачем в протоколі узгодження розбіжностей від 13.04.2021 до протоколу розбіжностей від 02.04.2021, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК та ч. 5 ст. 130 ГПК, викладеного в постанові КГС ВС від 09.07.2019 у справі № 922/592/17. Застосувавши положення ч. 5 ст. 130 ГПК, КГС ВС, залишаючи без змін відповідні судові рішення попередніх судових інстанцій, у постанові від 09.07.2019 у справі № 922/592/17 виходила з того, що неявка сторони в судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законодавством, і "не містить таких обмежень". ОП КГС ВС не погоджується з таким висновком щодо застосування ч. 5 ст. 130 ГПК у сукупності з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК, оскільки вважає, що право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов’язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв’язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача.

ВП ВС зазначила, що на питання, означені як проблемні, ВП ВС дала свою відповідь і сформулювала правовий висновок, який містить на них відповіді. Зокрема, в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 ВП ВС проаналізувала судові рішення, ухвалені касаційними судами різних юрисдикцій, окремо, щодо вирішення питання обсягу наданих документів на підтвердження повноважень самопредставництва юридичної особи / суб’єкта владних повноважень, і виснувала, що починаючи з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у [державному реєстрі] даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. ВП ВС не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, ухваленням додаткових судових рішень з огляду на те, що КАС України надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 16.06.2021 у справі № 240/4936/18. Правовий висновок. Звернення прокурора до суду в порядку адміністративного судочинства відповідає меті захисту суспільного інтересу – інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, у сфері дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог законодавства про надра та встановленого порядку надання спеціального дозволу на користування надрами, а тому за відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор, звертаючись до суду з позовом, діє відповідно до вимог ст. 53 КАС та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

ВП ВС закрила провадження у справі, оскільки справа належить до розгляду господарського суду.

ОП ККС виснувала, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 336 КПК, які кореспондуються з вимогами ст. 85-3 КПК 1960 року, прийняття судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Якщо в силу захворювання стан здоров`я обвинуваченого перешкоджає його безпосередній участі в судовому засіданні або становить загрозу чи небезпеку життю, здоров`ю інших учасників судового процесу, необхідним є вжиття заходів щодо відкладення судового розгляду на строк, об`єктивно необхідний для їх усунення. У разі непереборності виниклих загроз, відповідно до вимог ст. 336 КПК, суд мотивованою ухвалою, з наведенням відповідного обґрунтування, повинен ухвалити рішення про проведення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого.