Якщо при укладенні договору оренди земельної ділянки розрахунок нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки є неможливим з вини державних органів, які не визначили межі населеного пункту та нормативну грошову оцінку квадратного метра землі в ньому, сторони цього договору не можуть бути позбавлені права на здачу землі в оренду та реалізації права на землекористування шляхом визначення в договорі орендної плати відповідно до приписів пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК.

Належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором щодо третьої особи, є особа, щодо якої вчинялися відповідні реєстраційні дії, а не державний реєстратор. Державний реєстратор може бути відповідачем у суді у випадку звернення особи з позовом до такого державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов’язків з внесення записів до ЄДР, що не пов’язана з діями інших суб’єктів цивільних правовідносин.

ВП ВС виснувала, що оскарження спадкоємицею розміру своєї частки в статутному капіталі підприємства є похідним від оскарження розміру частки у спадщині, адже у цьому випадку первинним є спір про частку у спадщині, а не про частку в статутному капіталі. Той факт, що спадкоємці на час оскарження свідоцтва вже набули статусу учасників підприємства, не свідчить про наявність спору щодо корпоративних прав у юридичній особі, адже всі підстави виникнення такого спору є юридичними фактами сімейного та спадкового права, які мали місце до набуття спадкоємцями статусу учасників такого Підприємства. Отже, відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими, а відповідний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

ВП ВС у цій постанові не застосовує Закон України «Про управління об`єктами державної власності» до спірних правовідносин,а тому немає підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15 і від 18.02.2021 у справі № 910/14680/19 висновку щодо тлумачення припису цього акта, а також для реагування на відповідні аргументи касаційної скарги. Якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. ВП ВС звертає увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

Справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч.6 ст. 302 ГПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині ознак. У випадку наявності хоча б однієї з перелічених ознак справа не підлягає передачі до ВП ВС. Аналогічний висновок висловлений ВП ВС в ухвалах від 27.10.2021 у справі № 910/6503/21, від 31.08.2021 у справі № 761/3726/19, від 02.03.2021 у справі № 361/3865/19, від 15.12.2020 у справі № 759/16206/14-ц, від 30.09.2020 у справі № 910/4286/20, від 06.10.2020 у справі № 199/550/20, від 13.01.2020 у справі № Б?39/02-09. Посилаючись на оскарження позивачем судових рішень з підстав порушення правил юрисдикції, КГС ВС не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як це прямо передбачено п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України.

Зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем). У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими. ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах ВСУ та ВС, оскільки вони не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові.

Постанова від 31.07.2023 Відступили від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВС від 23.06.2022 у справі № 490/1087/21 У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом, не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі спори є спорами між батьками щодо визначення місця проживання дитини, при вирішенні яких дитина, яка може висловити свою думку, з урахуванням ст. 171 СК та ст. 12 Конвенції про права дитини, висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків. Якщо малолітня дитина бажає проживати із одним з батьків, то її інтерес збігатиметься з інтересом одного з батьків. У такому випадку самостійна вимога малолітньої дитини відсутня. Якщо малолітня дитина звертається з позовом через одного з батьків як законного представника, це буде позов з такою самою вимогою, що і позов батька чи матері дитини.

Для витребування земельних ділянок з володіння кінцевого набувача недостатньо встановити лише те, що виділення такої ділянки у приватну власність не відповідало певним вимогам закону (зокрема, за відсутності встановлених меж населеного пункту). У кожному такому випадку з урахуванням обставин справи слід також установити, чи є легітимною мета відповідного втручання, а також чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті. За обставин цієї справи витребування з володіння проміжної та кінцевої набувачок земельних ділянок, виділених сільською радою за відсутності встановлених меж населеного пункту, навіть за його відповідності критерію законності не буде пропорційним легітимній меті. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та об’єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема і шляхом витребування цих ділянок

Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справах № 910/1415/18 та № 910/4818/16, ВВ ВС вважає, що вони не є подібними. Отже, суди при розгляді заяви про перегляд рішень за нововиявленими обставинами керувалися різними нормами процесуального закону, по суті перегляду постановили різні рішення: у цивільній справі - ухвалу про відмову у перегляді у зв`язку з відсутністю нововиявлених обставин, у господарських справах - суди вважали, що наведені у заяви обставини є нововиявленими і переглянули свої рішення по суті, а відтак обсяг перегляду є різним. В цьому випадку ВП ВС не може вирішувати питання відступу / невідступу від висновку щодо повноважень касаційного суду розглядати заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених судами нижчих інстанцій, подані до судів як першої, так і апеляційної інстанцій.

15.12.2020 ВП ВС розглянула справу № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним взяттям під варту з тих підстав, що постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23.05.2015 провадження у кримінальній справі стосовно позивача було закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. У своїй постанові ВП ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Таким чином, практика ВС з розгляду справ указаної категорії є сталою. Крім того, 20.07.2022 ВП ВС повертала на розгляд КЦС ВС справу № 306/701/20 за позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, з підстав відсутності виключної правової проблеми у застосуванні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до так званих нейтральних (формальних) підстав застосування цього Закону, крім реабілітуючих і нереабілітуючих.

ВП ВС виснувала, що строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Тобто ані норма ст. 257 ЦК про загальну позовну давність, ані ч. 2 ст. 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК (п. 40 постанови ВП ВС від 08.06.2021 у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)). А тому і вимоги ст.ст. 263 та 264 ЦК про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку. При цьому ані ст. 559 ЦК, ані будь-які інші норми цього Кодексу не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Зважаючи на єдиний правовий висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу, фактичні обставини зазначених справ не є подібними. З урахуванням цього і висновки судів з розгляду спорів є різними. ВП ВС звертає увагу, що Інструкція № 55 визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт. До повноважень ВП ВС при розгляді цивільних справ не входить право визначати належним чи неналежним нормативний акт, яким врегульовано порядок проведення певних робіт, що виданий компетентним органом у межах своїх повноважень. Отже, застосування норм права є виключною прерогативою суду, який ухвалює рішення. У жодній з постанов не ставиться під сумнів необхідність застосування норм ЦК та вимоги ст. 4 ЦК. Щодо можливості застосування підзаконних нормативних актів, то вони застосовуються судом у кожному випадку з урахуванням особливостей конкретної справи.

Аналіз ч. 10 ст. 11 Закону України "Про захст прав споживачів" (у редакції, чинній до 10.06.2017) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково. У разі якщо кредитор направив споживачу вимогу про дострокове погашення кредиту і таке направлення підтверджене, то звернення кредитора до суду з позовом до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення визначеного у цій вимозі строку для її виконання не позбавляє можливості споживача виконати умови вимоги, а саме усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, за умови, що на момент ухвалення рішення у справі строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив. Тобто направлення відповідно до ч. 10 ст. 11 цього Закону (у редакції, чинній до 10.06.2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності. З урахуванням того, що у справі № 638/13683/15-ц норма ч. 10 ст. 11 Закону України "Про захст прав споживачів" № 1023-XII (у редакції, чинній до 10.06.2017) не застосовувалася, підстав для відступу від своєї постанови від 26.05.2020 (провадження № 14-680цс19) ВП ВС не вбачає.

Постанова від 03.07.2023 Відступ від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 335/7363/15-ц, від 30.10.2019 у справі № 206/1193/16-ц та від 14.12.2021 у справі № 520/6824/18, оскільки продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді дійсної вартості майна, тобто з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна.

Постанова від 03.07.2023 Відступили від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, від 29 січня 2020 року у справі № 757/52212/18-ц, від 18 червня 2021 року у справі № 591/2491/19 Наданий суду Національним банком України Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку (форма № 625) може бути належним і допустимим доказом неповернення коштів банком вкладнику та в сукупності з іншими доказами підтверджувати укладення між сторонами відповідних банківських договорів і внесення відповідних коштів за цими договорами