Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Рішення суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, не підлягає примусову виконанню, а тому, у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, не може переглядатися за виключними обставинами. Установлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Передано справу на розгляд ВП ВС. Підстава передачі: виключна правова проблема, що має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо того, чи є пеня, 3 % річних, інфляційні втрати основним зобов’язанням (шкодою) у розумінні цивільного законодавства та Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та чи вважається сплата Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати (шкоди), регламентованої пп. "ґ" п. 41.1. ст. 41 зазначеного Закону повним виконанням основного зобов’язання.

КП КГС ВС виснувала про те, що за своїми основними функціональними завданнями, визначеними законодавством, чинним у період з 01.10.1991 до теперішнього часу, «спостережна рада» та «наглядова рада» є одним і тим же органом, який здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу товариства та захист прав акціонерів. Відмінність у назві такого органу не свідчить про те, що спостережна рада є іншим, ніж наглядова рада органом акціонерного товариства та виконує інші функціональні завдання. Той факт, що Закон України «Про акціонерні товариства» передбачав інший спосіб обрання членів наглядової ради, ніж той, що був визначений законодавством, чинним до моменту набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», не свідчить про те, що наглядова рада, передбачена зазначеним законом, є новим органом акціонерного товариства, оскільки компетенція (функціональне призначення) як спостережної ради, так і наглядової ради є тотожною (однаковою). Аналогічний висновок викладений у постанові КГС ВС від 15.07.2020 у справі № 921/320/16-г/18. КП КГС ВС погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього. Керуючись правилами дії цивільного законодавства в часі, змістом п. 4 ч. 2 ст. 10, р. XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства», КП КГС ВС зазначає про те, що Закон України «Про акціонерні товариства» не передбачає утворення наглядової ради як нового органу в акціонерних товариствах, створених до набрання чинності цим Законом. Норми цього Закону передбачають лише утворення наглядової ради, як нового органу саме при заснуванні нового акціонерного товариства на установчих зборах такого акціонерного товариства. Акціонерні товариства, в яких вже утворений та існує орган, з такими ж функціями як у наглядової ради, такий орган повторно не створюється. Такі вже створені акціонерні товариства протягом двох років з дати набрання чинності цим законом мають привести свої статути та внутрішні положення у відповідність до норм цього закону, зокрема і в частині, що стосується наглядової ради товариства. При цьому, Закон України "Про акціонерні товариства" не передбачає припинення (ліквідацію, реорганізацію) в акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим законом, такого створеного у товаристві відповідно до вимог попереднього законодавства органу як "спостережна рада" чи "наглядова рада" з одночасним створенням у відповідності до Закону України "Про акціонерні товариства" нового органу "наглядова рада". Та обставина, що відповідач не привів положення свого статуту у відповідність до законодавства щодо зміни найменування цього органу управління (зі «спостережної ради» на «наглядову раду») не свідчить про відсутність у відповідача такого органу управління (який здійснює захист інтересів акціонерів та контроль за діяльністю правління акціонерного товариства). Ні Закон України № 997-V, ні Закон України «Про акціонерні товариства» не передбачають наслідків не приведення статуту та внутрішніх документів акціонерного товариства у відповідність до їх положень. КП КГС ВС не знайшла підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах КГС ВС від 31.07.2019 у справі № 921/346/16-г/14 та від 15.07.2020 у справі № 921/320/16-г/18. Виходячи з положень п. «в» ч. 5, ч. 6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», слід зазначити, що повноваження раніше обраних членів спостережної (наглядової) ради згідно з положеннями цього закону припинялися лише у разі їх відкликання та / або переобрання нових членів цього органу за рішенням загальних зборів акціонерів товариства. Отже, повноваження членів спостережної ради не припинялися за збігом терміну, на який вони обиралися, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. КП КГС ВС доходить висновку про те, що склад спостережної ради відповідача, обраний та затверджений рішенням загальних зборів акціонерів відповідача від 23.01.2004, повноваження якого не припинялися ні достроково, ні за рішенням загальних зборів акціонерів відповідача, який не переобирався та члени якого не замінювалися, був повноваженим станом на 20.02.2016 для прийняття рішення з підготовки, скликання і проведення загальних зборів акціонерів товариства, прийняття якого належить до виключної компетенції спостережної (наглядової) ради і не може вирішуватися іншими органами товариства, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. ОКРЕМА ДУМКА суддів Губенко Н.М., Кондратової І.Д.

КП КГС ВС зазначила, що той факт, що Закон України «Про акціонерні товариства» передбачав інший спосіб обрання членів наглядової ради, ніж той, що був визначений законодавством, чинним до моменту набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», не свідчить про те, що наглядова рада, передбачена зазначеним законом, є новим органом акціонерного товариства, оскільки компетенція (функціональне призначення) як спостережної ради, так і наглядової ради є тотожною (однаковою). Аналогічний висновок викладений у постанові КГС ВС від 15.07.2020 у справі № 921/320/16-г/18. КП КГС ВС погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього. Положення Закону України «Про акціонерні товариства» не передбачають створення в акціонерному товаристві, створеному до набрання чинності цим законом, такого нового органу, як «наглядова рада», а стосуються лише необхідності приведення статутів таких акціонерних товариств у відповідність до норм цього закону. Крім того, станом на дату набрання чинності цим законом такий орган акціонерного товариства, як наглядова рада з такою ж компетенцією та назвою вже був передбачений попереднім законодавством. Керуючись правилами дії цивільного законодавства в часі, змістом п. 4 ч. 2 ст. 10, р. XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства», КП КГС ВС зазначає про те, що Закон України «Про акціонерні товариства» не передбачає утворення наглядової ради як нового органу в акціонерних товариствах, створених до набрання чинності цим Законом. Норми цього Закону передбачають лише утворення наглядової ради, як нового органу саме при заснуванні нового акціонерного товариства на установчих зборах такого акціонерного товариства. Акціонерні товариства, в яких вже утворений та існує орган, з такими ж функціями як у наглядової ради, такий орган повторно не створюється. Такі вже створені акціонерні товариства протягом двох років з дати набрання чинності цим законом мають привести свої статути та внутрішні положення у відповідність до норм цього закону, зокрема і в частині, що стосується наглядової ради товариства. При цьому, Закон України "Про акціонерні товариства" не передбачає припинення (ліквідацію, реорганізацію) в акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим законом, такого створеного у товаристві відповідно до вимог попереднього законодавства органу як "спостережна рада" чи "наглядова рада" з одночасним створенням у відповідності до Закону України "Про акціонерні товариства" нового органу "наглядова рада". Та обставина, що відповідач не привів положення свого статуту у відповідність до законодавства щодо зміни найменування цього органу управління (зі «спостережної ради» на «наглядову раду») не свідчить про відсутність у відповідача такого органу управління (який здійснює захист інтересів акціонерів та контроль за діяльністю правління акціонерного товариства). Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 31.07.2019 у справі № 921/346/16-г/14 та від 15.07.2020 у справі № 921/320/16-г/18, з яким КП КГС ВС погоджується та не вбачає підстав для відступу від цього висновку. Аналіз законодавства, чинного у період з 23.01.2004 - дати обрання членів спостережної ради відповідача до 29.04.2009 - дати набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства", свідчить про те, що в ньому були відсутні норми щодо строку повноважень членів спостережної ради, а також не були чітко урегульовані питання, що стосуються порядку обрання членів наглядової ради, терміну повноважень членів спостережної ради, моменту та порядку їх припинення. Законом України «Про господарські товариства» не передбачалося автоматичного припинення повноважень членів спостережної / наглядової ради акціонерного товариства у зв'язку зі спливом встановленого статутом акціонерного товариства строку таких повноважень. Разом з цим, Закон України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній у період з 23.01.2004 - дати обрання членів спостережної ради відповідача до 29.04.2009 - дати набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства") передбачав, що до компетенції загальних зборів належало обрання та відкликання членів спостережної ради, а з 20.06.2007 (після внесення змін згідно із Законом України № 997-V) - членів наглядової ради (п. «в» ч. 5, 6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»). Виходячи з положень п. «в» ч. 5,6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» слід зазначити, що повноваження раніше обраних членів спостережної (наглядової) ради згідно з положеннями цього закону припинялися лише у разі їх відкликання та / або переобрання нових членів цього органу за рішенням загальних зборів акціонерів товариства. Отже, повноваження членів спостережної ради не припинялися за збігом терміну, на який вони обиралися, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. Згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній станом на 08.02.2016) вирішення питань, що стосуються припинення повноважень та / або обрання членів наглядової ради, належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Тобто рішення про припинення повноважень та / або обрання членів наглядової ради приймається виключно загальними зборами акціонерів на річних зборах і не рідше раз на три роки. При цьому, на відміну від попереднього законодавства у Законі України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній станом на 08.02.2016 - дату прийняття спірних у цій справі рішень), зокрема у ст. 53 цього Закону, був визначений порядок обрання членів наглядової ради. Закон України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній станом на 08.02.2016 - дату прийняття спірних у цій справі рішень) не містив норм, які б визначали строк повноважень членів наглядової ради. Норми цього закону, які визначали строк повноважень членів наглядової ради, набрали чинності після 08.02.2016, тобто після прийняття наглядовою радою відповідача спірних рішень. Аналіз положень Закону України «Про акціонерні товариства» загалом, та положень п. 3 ч. 2 ст. 52 і ч. 8 ст. 53 цього закону зокрема, свідчить про те, що члени наглядової ради можуть приймати рішення про скликання чергових або позачергових загальних зборів акціонерів незалежно від того, які питання виносяться на вирішення загальних зборів. КП КГС ВС дійшла висновку про те, що склад спостережної ради відповідача, обраний та затверджений рішенням загальних зборів акціонерів відповідача від 23.01.2004, повноваження якого не припинялися ні достроково, ні за рішенням загальних зборів акціонерів відповідача, який не переобирався та члени якого не замінювалися, був повноваженим станом на 08 лютого 2016 року для прийняття рішення з підготовки, скликання і проведення загальних зборів акціонерів товариства, прийняття якого належить до виключної компетенції спостережної (наглядової) ради і не може вирішуватися іншими органами товариства, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. ОКРЕМА ДУМКА суддів Губенко Н.М., Кондратової І.Д.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Рішення суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, не підлягає примусову виконанню, а тому, у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, не може переглядатися за виключними обставинами. Установлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

КГС ВС вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 19.11.2021 у справі № 752/16038/19 щодо того, що до нового власника нерухомого майна речове право на земельну ділянку автоматично не переходить, якщо попередній власник не оформив право власності або користування земельною ділянкою в ситуації, коли до діючого договору оренду землі (чинного акту про право постійного користування) станом на час укладення нового договору купівлі-продажу частини нерухомості з наступним набувачем не внесено відповідних змін, пов’язаних з укладенням першого договору купівлі- продажу. Відносини в наведених цивільній і господарській справах не є подібними, а також КЦС ВС у своїй постанові, прийнятій у справі № 752/16038/19, не робив висновку, від якого вважає необхідним відступити КГС ВС.

ВП ВС підтримала правовий висновок КЦС ВС щодо застосування ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). Скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК.

ВП ВС вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного в зазначених постановах ВСУ, оскільки правові підстави переходу спірного майна до спадкоємця та правовідносини, які виникли у цих справах, є різними. У справі, що переглядається, спір виник з приводу вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, вчиненого після рішення суду, ухваленого щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання за продавцем права на спадщину. Волевиявлення власника (померлої особи) на перехід квартири до спадкоємця, а в подальшому продавця за договором купівлі-продажі цього майна, який оспорюється у цій справі, до предмета доказування саме у цій справі не входить. Належним способом захисту інтересу територіальної громади в отриманні спадкового майна як відумерлого у випадку, якщо спадщина була передана спадкоємцю на підставі рішення суду, яке надалі було скасоване, але така спадщина спадкоємцем вже була відчужена іншій особі, є відшкодування спадкоємцем, що отримав та незаконно відчужив спадщину, вартості спадкового майна за ринковими цінами

ВП ВС відступила від висновків, сформульованих, зокрема, у її постанові від 19.06.2019 у справі № 2-1678/05 і постанові КГС ВС від 10.11.2020 у справі № 13/197-10 щодо строку на апеляційне оскарження судових рішень, визначивши, що преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження, передбачений абз. 3 ч. 3 ст. 297 ЦПК в редакції Закону України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", не застосовується в разі апеляційного оскарження судового рішення прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, при поданні після 15.12.2017 апеляційної скарги на судові рішення, ухвалені до 15.01.2012 року (набрання чинності зазначеним законом)

На вирішення ВП ВС поставлено питання, яке може бути вирішено КАС ВС як належним судом. При цьому ВП ВС не вбачає колізії між нормами статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та нормами ст. 40, 110, 222 КПК.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівика. В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов’язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати й такі обставини, як кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих); форму організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням

У пунктах 27.1-27.2 Постанови у справі №925/603/18 КГС ВС зробив висновок, що передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, для якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій з метою встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. У тексті постанови відсутнє формулювання щодо такої виключної, обов’язкової умови для встановлення сервітуту, як звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту. Натомість, у постанові, вказано, що «передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут», тобто правовий висновок, не суперечить, а навпаки узгоджується із висновком.

З огляду на висновки щодо відсутності будь-якого правового зв’язку чи співвідношення між абз. 6 п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, а отже і підстав для визнання підтверджених судовим рішенням грошових вимог забезпеченого кредитора стосовно пені за зобов’язаннями боржника – фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, БП КГС ВС відступає від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.04.2021 у справі № 910/16926/19, від 11.05.2021 у справі № 927/844/20, від 02.06.2022 у справі № 926/2987-б/20 про те, що грошові вимоги забезпеченого кредитора в частині пені визнаються судом як такі, що стягнуті на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання відповідно до ст. 129-1 Конституції України. БП КГС ВС зауважує, що відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права. БП КГС ВС виснувала, що: Тлумачення абз. 1 п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ свідчить, що, визначаючи кваліфікуючою ознакою "заборгованість фізичної особи за кредитом в іноземній валюті" як умову застосування щодо боржника процедури реструктуризації за правилами, закріпленими в цій нормі, законодавець не пов'язує наявність такої заборгованості ані з необхідністю її підтвердження судовим рішенням у справі, ані із заходами її стягнення з боржника в примусовому порядку. Для цілей реструктуризації заборгованості фізичної особи на умовах, встановлених п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, визначальною ознакою кваліфікації такої заборгованості фізичної особи є природа її утворення: виникнення заборгованості у боржника за кредитом згідно з договором, укладеним сторонами в іноземній валюті. Вирішення судом спору та ухвалення рішення про стягнення заборгованості в гривнях за валютним кредитом, не змінює підстав виникнення і природи відповідного боргу: виникнення його за договором кредиту в іноземній валюті. Тлумачення абз. 6 п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням буквально-логічного та системного способу інтерпретації свідчить, що визнання грошових вимог забезпеченого кредитора за умовами цієї норми не перебуває у зв'язку з необхідністю їх підтвердження судовим рішенням про стягнення такої заборгованості з боржника в судовому порядку, оскільки судове рішення не змінює природи виникнення зобов'язання, а лише підтверджує дійсне існування цього зобов'язання, його безспірність та надає зобов'язанню безпосередньо примусового характеру. Підтверджені судовим рішенням грошові вимоги забезпеченого кредитора стосовно пені за зобов'язаннями боржника - фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень п. 5 р. "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, які виникли з кредиту в іноземній валюті, не можуть бути визнані судом та підлягають відхиленню, оскільки реченням другим абзацу шостого цього пункту визначено імперативну умову щодо неможливості включення штрафних санкцій та пені до грошових вимог забезпеченого кредитора, яка не містить будь-якого конфлікту та правового зв'язку, зокрема з конституційними приписами щодо обов'язковості виконання судового рішення і не підлягає обмежувальному тлумаченню. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування 3 % річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання.

ВП ВС зазначила, що з мотивів КАС ВС про необхідність передачі справи не вбачається, від якого висновку КЦС ВС викладеного у постановах від 11.03.2020 у справі № 755/7922/15-ц та від 3.11.2021 у справі № 2-2117/2010, що мав би бути обов’язково застосований саме у справі, пов’язаній з визначенням наданого кредиту як споживчого, слід відступити.

ВП ВС не вбачає у правовому питанні, переданому на її розгляд, наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними питаннями. КГС ВС не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень господарського процесуального законодавства у правовій ситуації, що склалася у справі при розгляді спору між релігійною організацією та її членом щодо управління такою юридичною особою.