Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 18.10.2022 у справі № 910/6578/21, й з огляду на зазначене у п. 17 цієї постанови ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах. Зважаючи на встановлені судами фактичні обставини справи та підстави для задоволення позовних вимог, у ОП КГС ВС відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування норм п. 7.7.4 Правил ринку та п. 4.3 Договору, а також про застосування норм п. 7.2.1. наведених Правил. З урахуванням наведеного ОП КГС ВС вважає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не обґрунтовані підставами, передбаченими ч. 2 ст. 287 ГПК, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду попередніми судовими інстанціями та їм була надана належна правова оцінка, і перевірка таких доводів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а тому вони відхиляються Судом. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії, в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК, необхідно закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного в постанові ОП ККС ВС від 05.04.2021 (справа №328/1109/19, провадження №51-5464кмо20). ВП ВС дійшла висновку, що у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п`ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Повідомлення НАЗК щодо необхідності подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та порядку її подання не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 КАС України та має виключно інформаційний характер, а тому не підлягає оскарженню в судовому порядку. Надалі на його підставі можуть прийматися відповідні рішення уповноваженими органами, а тому його оцінка, як і оцінка дій службових осіб уповноваженого органу щодо його складання, може бути надана судом під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого з його урахуванням.

В ухвалі колегії суддів КЦС ВС відсутні посилання на зміни в період з червня 2021 року по грудень 2022 року суспільного контексту, через які застосований у постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження № 14-44гс20) підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. КЦС повторно просить вирішити питання про те, чи припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 593 ЦК продаж предмета застави (іпотеки), мотивуючи свої висновки дублюванням тексту окремої думки у справі № 922/2416/17 (провадження № 14-44гс20). Доводи, які складають зміст окремої думки у справі № 922/2416/17 (провадження № 14-44гс20), досліджувалися ВП ВС та визнані необґрунтованими із ухваленням постанови від 15.06.2021.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17, від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18 та в інших, де його застосовано. Правовий висновок. Межі історичного ареалу міста Києва, які визначені в Генеральному плані міста Києва та у складі якого виконано історико-містобудівний план, повинні враховуватись суб’єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності, отже, проведення будівельних робіт може відбуватися за наявності дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі й у випадку незатвердження науково-проєктної документації з визначенням меж історичного ареалу відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Постанова від 23.01.2023 Відступили від висновку, викладеного у постановах ВС від 24.11.2021 в справі № 766/23107/19 (провадження № 61-18377св20) та від 22.12.2021 в справі № 766/1211/20 (провадження № 61-19236св20). Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте вказане стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не додержано норм процесуального права задля з'ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВП ВС вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. ВП ВС зауважила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо. Також, ВП ВС зазначила, що немає підстав для відступу від висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 31.07.2019 у справі № 910/4730/18, з огляду на відмінність спірних правовідносин у тій справі та у справі № 488/2807/17, що впливає на застосування норм матеріального права.

ВП ВС відступила від висновку, , висловленого у постанові КАС ВС від 24.09.2018 у справі №805/168/18-а, щодо того, що при передачі справи до іншого суду за підсудністю судовий збір підлягає сплаті на рахунок того суду, який фактично розглядає справу, а повернення вже сплаченого судового збору здійснюється відповідно до абз. 2 п.5 розд. І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

ОП ККС виснувала, що відповідно до вимог статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

ВП ВС вважає, що в ухвалі від 30.11.2022 у справі № 380/2447/21 КАС ВС не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах КАС ВС від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20, від 21.12.2021 у справі № 580/5962/20, які ухвалені за інших фактичних обставин, та постанові ВП ВС від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18.

Відомостей про судову практику, яка б свідчила про наявність виключної правової проблеми, не наведено. Існування якісного критерію в окресленому питанні у спірних правовідносинах також не підтвердилося. Крім того, КГС ВС визнає існування усталеної та несуперечливої практики КЦС щодо застосування положень ч. 1 ст. 233 КЗпП. При цьому не обґрунтовує необхідності та наявності підстав для відступу (в тому числі шляхом уточнення) від загальної практики КЦС щодо застосування положень ч. 1 ст. 233 КЗпП.

В ухвалі ККС ВС від 13.12.2023 (справа №761/34746/17, провадження №51-2455км22) про передачу кримінального провадження на розгляд ОП колегія суддів не зазначила, із застосуванням якої саме конкретної норми права, яку неправильно застосовано, не погоджується. Зі змісту постанови Третьої судової палати ККС ВС від 06.10.2021 вбачається, що відсутня така обов`язкова умова для передачі провадження на розгляд ОП, як подібність правовідносин, оскільки у цій справі прокурор, котрий визначив підслідність, не був суб`єктом відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК, який має право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування

ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зробила висновок, зокрема, і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування, і підстав для відступу від цього висновку КЦС ВС не наведено.

Хоч правовідносини у цих двох справах є подібними в їх загальному розумінні (стягнення невиплаченої премії), проте мають істотні відмінності в силу специфіки займаних працівниками посад, нормативно-правового регулювання їх діяльності й вирішення трудових спорів між ними та їхніми роботодавцями, що виключає можливість розгляду в межах цієї справи питання щодо відступу від висновків, викладених у постанові КАС ВС.