БП КГС ВС сформулювала такі висновки про застосування норм права: кредитор у справі про банкрутство в порядку, строки та з підстав, встановлених Гл. 3 р. IV ГПК "Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами" (в цій справі з підстави, визначеною п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК) наділений правом подати до відповідного господарського суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів. Господарський суд, який переглядає з підстави, визначеною п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України (що є відмінною від підстави, визначеною п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК), за нововиявленими обставинами судові рішення у справі про банкрутство, зокрема, ухвали за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів, в процесі такого перегляду встановлює наявність або відсутність нововиявлених обставин, оцінює їх істотність для правильного вирішення спору і вплив на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. У разі, коли під час розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів, господарським судом встановлені нововиявлені обставини, які істотно впливають на оцінку обґрунтованості вимог іншого кредитора до боржника, зокрема, спростовують існування грошового зобов'язання боржника перед іншим кредитором, наявність такого, що набрало законної сили судового рішення, яким було підтверджено грошове зобов'язання боржника перед таким кредитором, оцінюється судом в сукупності з іншими доказами, з урахуванням нововиявлених обставин, і само по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів. БП КГС ВС не знайшла підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та, відповідно, їх уточнення.

У переданій справі, відсутня обставина реалізації предмета іпотеки, іпотека не припинилася на підставі ч. 1 ст. 593 ЦК, а записи про припинення іпотеки та заборони відчуження внесені на підставі рішення суду про визнання припиненим іпотечного договору, у подальшому скасованого. У цій справі право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки, заявлені позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» стосуються визнання недійсними правоустановчих документів (договорів), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав і обтяжень на спірний будинок, скасування державної реєстрації права набувача предмета іпотеки та відновлення записів про обтяження нерухомого майна чинною іпотекою. Вказівка ВП ВС щодо способу захисту порушеного права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, висловлена за відмінних фактичних обставин у порівнянні з фактичними обставинами справи, яка розглядається, не є підставою для уточнення висновків ВП ВС. Крім того, у постанові ВП ВС від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) викладено правовий висновок щодо такого способу захисту прав, як визнання права (п. 70 постанови).

Постанова від 13.03.2023. Відступ від висновків, викладених у постановах ВС від 25.03.2019 у справі № 161/19329/13-ц, від 18.12.2019 у справі № 450/18/15-ц, від 14.07.2020 у справі № 128/2176/18, від 09.06.2021 у справі № 759/17465/18, від 04.08.2021 у справі № 727/7578/16-ц, від 07.06.2022 у справі № 759/17465/18. Початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання. Вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме, не перериває та не зупиняє її перебіг. Визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності.

Постанова від 13.03.2023 Відступили від висновку ВС, викладеного у постанові від 10.02.2021 у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20). У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постанові від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17 та СП КАС ВС у постановах від 11.07.2019 у справі № 821/11/18, від 17.06.2020 у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі № 554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі № 260/852/19 та інших, у яких суд дійшов аналогічних висновків. Правовий висновок. Ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви, поданої особою-позивачем, на користь якої ухвалено рішення суду, на підставі ст. 383 КАС про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, від 18.03.2020 у справі № 826/15268/17, від 24.04.2020 у справі № 826/7916/17, від 27.05.2020 у справі № 826/15210/16. Правовий висновок. Обов’язок щодо сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях не виникає в авіаційної компанії (авіаперевізника), якщо відсутні підстави, визначені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом, в тому числі визнаним незаконним. Відповідно, Державна авіаційна служба України не має повноважень щодо нарахування такого збору в рахунках-фактурах та право щодо стягнення заборгованості з його сплати.

Питання про відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою вирішується відповідною колегією суддів і не підлягає передачі на розгляд палати, до якої входить така колегія. Таким чином, на розгляд БП КГС ВС у справі № 9/10 передане питання, яке може бути вирішено колегією суддів КГС ВС, що була визначена автоматизованою системою документообігу суду.

ОП КГС ВС встановила, що постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №910/13840/18, від 08.07.2020 у справі №910/12608/18, від 12.12.2019 у справі №910/13266/18, від 10.12.2019 у справі №910/13891/18, від 05.11.2019 у справі №910/14113/18, від 23.10.2019 у справі №910/13263/18, від правового висновку, викладеного у яких, передаючи справу на розгляд ОП КГС ВС, вважає за необхідне відступити колегія суддів: Вронська Г.О. – головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д., ухвалені Верховним Судом у складі колегій суддів КГС ВС, які входять до складу тієї ж палати - КП КГС ВС. Відповідно, відсутні визначені ч.2 ст.302 ГПК підстави для передачі справи на розгляд саме ОП КГС ВС.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від правового висновку КГС ВС у постанові від 05.08.2022 у справі № 905/447/22 щодо можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту одночасно на кошти і на майно відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21). … Однак накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше – у повній сумі спору (по 23 238 041,19 грн.), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

ВП ВС дійшла висновку про те, що правові висновки ВС є протилежними в аспекті визначення юрисдикції зазначених спорів. Крім того, підстави і предмет позову, зміст позовних вимог, а також суб’єктний склад учасників справ, на які посилається касаційний суд, не є релевантними до спірних правовідносин. ВП ВС зазначила, що висновки, викладені у наведених судових рішеннях, КАС ВС може самостійно оцінити на предмет необхідності їх врахування в цій справі, а в разі незгоди з такими позиціями – вправі передати справу на розгляд ВП ВС на підставі ч. 3 або ч. 4 ст. 346 КАС.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновків у постанові ВП ВС від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20. Доводи колегії суддів КГС ВС не можуть бути підставою для перегляду ВП ВС у судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Поряд із цим ВП ВС зазначає, що колегія суддів КГС ВС, посилаючись на постанови ВП ВС, в яких викладено правовий висновок щодо того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, не наводить підстав, які б свідчили про необхідність розгляду питання щодо обрання Позивачем належного способу захисту у справі. + Окрема думка К. М. Пількова, Л. Й. Катеринчук, І. В. Ткача

ВП ВС відступила від правового висновку викладеного в постанові КАС ВС від 14.07.2022 у справі № 420/14397/21, щодо наслідків оскарження покупцем невиконання або неналежного виконання продавцем обов’язку зі складення та реєстрації в ЄРПН податкової накладної, визначивши, що з 1 січня 2015 року покупець товарів / послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої у ЄРПН продавцем податкової накладної, а звернення зі скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку

ВП ВС не вбачає підстав для відступу та зазначає наступне. Укладення директором товариства договорів без попереднього погодження загальними зборами цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права учасників. Звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства допускається за виняткових обставин, наприклад відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дає змогу без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами 1, 2 ст. 54 ГПК). Такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства.

БП КГС ВС сформувала такі висновки: Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора. Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою. У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім. При цьому, визначена приписами ст. 204 ЦК презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог. Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу та/або здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу охоплюється законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. У свою чергу поняття «ризикова діяльність» є більш ширшим поняттям та охоплює будь-яку банківську діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, яку за певними притаманними саме цій діяльності ознаками Національний банк України може визначити ризиковою, із застосуванням до такого банку негативних наслідків - застосування заходів впливу. Поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу» не є тотожними, визначаються й характеризуються різними ознаками та відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, в разі їх наявності, мають різні наслідки для банків.