КГС ВС не обґрунтував наявність розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в т.ч. наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків ВС, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами; відсутнє належне обґрунтування наявності кількісних та якісних показників.

На розгляд ВП ВС в цій справі передані питання, які може вирішити КЦС ВС як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.

Обставини справи № 910/5971/20 не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді, у зв’язку з чим відсутні підстави для прийняття справи до розгляду ВП ВС.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС в постановах від 25.03.2021 у справі № 806/1453/17, від 11.02.2020 у справі № 818/1604/16, від 31.03.2020 у справі № 818/2857/14, від 19.01.2021 у справі № 808/3932/15. Правовий висновок. У разі звернення податкового органу з позовом до суду про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу коштом майна платника, яке перебуває в податковій заставі, застосуванню підлягає Податковий кодекс України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а норми Закону України від 29.11.2001 № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» поширюються на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.

Із постанови від 22.12.2020 у справі № 910/1415/18 вбачається, що КГС ВС переглядав у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалені за результатом перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 22.03.2019, постановлену після розгляду справи судами першої (26.06.2018) та апеляційної інстанцій (15.01.2019). Із постанови від 24.12.2020 у справі № 910/4818/16 вбачається, що КГС ВС переглядав у касаційному порядку постанову апеляційного суду, ухвалену за результатом перегляду постанови апеляційного суду за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав встановлені у рішенні апеляційного суду від 23.05.2019 у справі № 910/4058/16 обставини, які б могли вплинути на прийняття рішення суду апеляційної інстанції 13.06.2017. В обох справах заявники посилалися на п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК , тобто на наявність істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Оскільки у справах, що перебували на розгляді КГС ВС, не висловлювалася правова позиція з приводу спірного питання - можливість вважати в силу вимог п. 3 ч. 2 ст. 423 ЦПК нововиявленою таку обставину (скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду), що виникла до ухвалення рішення суду, то ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, зроблених у зазначених постановах.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. До правовідносин, що виникли до 06.04.2022, застосовується редакція п. 4 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що діяла до дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців та відповідні правові висновки ВС. До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, ст. 16-3 цього закону застосовується без урахування п. 4, оскільки зазначеним Рішенням Конституційного Суду України його визнано неконституційним.

Після прийняття 20.03.2019 постанови у справі № 761/26293/16-ц ВП ВС вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує ч. 3 ст. 551 ЦК, в постановах ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (п. 8.24) і від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Підстав для відступу від цих висновків ВП ВС не вбачає.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у додатковій постанові Верховного Суду 04.09.2019 у справі № 910/4272/18, у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/3800/21, додатковій постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 908/1664/19, ухвалі Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 916/2786/20, постанові ОП КГС ВС від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, за відсутності подібності обставин справ з процесуальних аспектів у перелічених справах порівняно з даною справою. Вимоги Спілки (позивача) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи в судах попередніх інстанцій у розмірі 200 000 грн., та витрат на проведення судової експертизи у розмірі 21 574, 08 грн. є необґрунтованими, оскільки приписами процесуального законодавства передбачено лише право відповідача заявляти вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи у разі залишення позову без розгляду. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 7 названого Закону питання повернення судового збору вирішується судом лише за наявності поданого відповідного клопотання.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку (уточнення висновку), викладеного у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, щодо застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК, оскільки дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у ст. 202 ГПК, відповідно до ч. 4 якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору, а також у п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з’явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору. ОП КГС ВС звертає увагу на те, що ОП КГС ВС у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 було сформовано висновок щодо застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК без встановлення заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, зокрема з урахуванням введення воєнного стану в Україні, і, відповідно, визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи, про що, у свою чергу, зазначено колегією суддів в ухвалі від 22.12.2022, якою справу передано на розгляд ОП КГС ВС та визначено як підстави уточнення висновків, викладених у постанові ОП КГС ВС від 18.11.2022 у справі № 905/458/21.

Висновок ВП ВС, викладений в постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, щодо підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства через недотримання порядку скликання загальних зборів є чітким, зрозумілим та стосується конкретних обставин справи, установлених судами факту – першої та апеляційної інстанцій, а практика КГС ВС з розгляду вказаної категорії спорів є сталою.

БП КГС ВС сформулювала такі висновки про застосування норм права: кредитор у справі про банкрутство в порядку, строки та з підстав, встановлених Гл. 3 р. IV ГПК "Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами" (в цій справі з підстави, визначеною п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК) наділений правом подати до відповідного господарського суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів. Господарський суд, який переглядає з підстави, визначеною п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України (що є відмінною від підстави, визначеною п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК), за нововиявленими обставинами судові рішення у справі про банкрутство, зокрема, ухвали за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів, в процесі такого перегляду встановлює наявність або відсутність нововиявлених обставин, оцінює їх істотність для правильного вирішення спору і вплив на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. У разі, коли під час розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів, господарським судом встановлені нововиявлені обставини, які істотно впливають на оцінку обґрунтованості вимог іншого кредитора до боржника, зокрема, спростовують існування грошового зобов'язання боржника перед іншим кредитором, наявність такого, що набрало законної сили судового рішення, яким було підтверджено грошове зобов'язання боржника перед таким кредитором, оцінюється судом в сукупності з іншими доказами, з урахуванням нововиявлених обставин, і само по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів. БП КГС ВС не знайшла підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та, відповідно, їх уточнення.

У переданій справі, відсутня обставина реалізації предмета іпотеки, іпотека не припинилася на підставі ч. 1 ст. 593 ЦК, а записи про припинення іпотеки та заборони відчуження внесені на підставі рішення суду про визнання припиненим іпотечного договору, у подальшому скасованого. У цій справі право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки, заявлені позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» стосуються визнання недійсними правоустановчих документів (договорів), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав і обтяжень на спірний будинок, скасування державної реєстрації права набувача предмета іпотеки та відновлення записів про обтяження нерухомого майна чинною іпотекою. Вказівка ВП ВС щодо способу захисту порушеного права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, висловлена за відмінних фактичних обставин у порівнянні з фактичними обставинами справи, яка розглядається, не є підставою для уточнення висновків ВП ВС. Крім того, у постанові ВП ВС від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) викладено правовий висновок щодо такого способу захисту прав, як визнання права (п. 70 постанови).

Постанова від 13.03.2023. Відступ від висновків, викладених у постановах ВС від 25.03.2019 у справі № 161/19329/13-ц, від 18.12.2019 у справі № 450/18/15-ц, від 14.07.2020 у справі № 128/2176/18, від 09.06.2021 у справі № 759/17465/18, від 04.08.2021 у справі № 727/7578/16-ц, від 07.06.2022 у справі № 759/17465/18. Початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання. Вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме, не перериває та не зупиняє її перебіг. Визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності.

Постанова від 13.03.2023 Відступили від висновку ВС, викладеного у постанові від 10.02.2021 у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20). У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постанові від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17 та СП КАС ВС у постановах від 11.07.2019 у справі № 821/11/18, від 17.06.2020 у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі № 554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі № 260/852/19 та інших, у яких суд дійшов аналогічних висновків. Правовий висновок. Ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви, поданої особою-позивачем, на користь якої ухвалено рішення суду, на підставі ст. 383 КАС про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, може бути оскаржена в апеляційному порядку.