ОП ККС відступила від позиції щодо оцінки недотримання приписів ч. 3 ст. 252 КПК як безумовного істотного порушення приписів кримінального процесуального закону (Постанова ККС ВС від 19.07.2022 у справі № 758/14965/14-к). ОП ККС виснувала, що у разі необхідності положення ч. 6 ст. 228 КПК дозволяють провести впізнання за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 вказаної статті, незалежно від наявності реальної можливості пред`явити для впізнання саму особу. Законодавством не передбачено необхідності обґрунтування та вмотивування слідчим проведення впізнання за фотознімками. Процесуальний закон не забороняє проведення впізнання в разі особистого знайомства з особою, яка впізнає. Відсутність у матеріалах справи окремої постанови про залучення особи до конфіденційного співробітництва чи залучення до участі в НСРД як конфідента (ч. 6 ст. 246 КПК) не свідчить про порушення вимог КПК. Складання протоколу НСРД поза межами строку, визначеного приписами ч. 3 ст. 252 КПК, не є підставою для визнання такого протоколу недопустимим доказом. У матеріалах кримінального провадження має бути відображена інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину (ст. 271 КПК). Відсутність у матеріалах справи «корінця платіжного доручення» про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК і має бути оцінена у взаємозв`язку з відомостями про джерело походження коштів.

Ухвала про закриття касаційного провадження. До початку касаційного розгляду прокурором подано заяву про відмову від касаційної скарги

У справі № 560/9332/22 КАС ВС здійснював оцінку правомірності оскаржуваних судових рішень в частині саме задоволених вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, і не надавав оцінки висновкам судів, зокрема щодо можливості віднесення до правничої допомоги прибуття адвоката до суду та очікування початку судового засідання. Ураховуючи відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні ВС, від якого КГС ВС пропонує відступити, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

ВП ВС прийшла до висновку, що на розгляд суду передано заяву про скасування заходів забезпечення позову, які вчинив КГС. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову вже існували висновки КЦС щодо неможливості вирішення судом касаційної інстанції питання про забезпечення позову, викладені в постанові від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18 та ухвалах від 27.01.2020 у справі № 361/3462/17, від 27.05.2019 у справі № 180/893/16-ц. Повноважень ВП ВС щодо скасування заходів забезпечення позову, вчинених КГС, ні Законом № 1402-VIII, ні ГПК не передбачено. За викладених обставин ВП ВС вважає, що справа до провадження ВП ВС була прийнята помилково, ВП ВС не є судом, встановленим законом, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, який уповноважений розглядати клопотання про скасування заходів забезпечення позову, застосованих касаційним судом, тому ВП ВС повертає справу на розгляд ОП КГС.

Існуюча практика ВС дозволяє вирішити спір і захистити право позивача, а відтак справа № 592/11227/20 підлягає поверненню на розгляд КЦС ВС. Суспільний контекст, у якому відповідні висновки були сформульовані, не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступу від багаторічної практики, - відсутні. Звідси, ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків ВП ВС про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постанова ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, постанова ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постанова ВП ВС від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, постанова ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанова ВП ВС від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, постанова ВП ВС від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19. Так само відсутні підстави відступу від правових висновків, викладених у постанові ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, постанові ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, які зводяться до того, що визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є неналежним способом захисту відповідних прав та інтересів первинного власника предмета іпотеки, з володіння якого без його волі безпідставно вибув предмет іпотеки до нового набувача, оскільки це не призводить до ефективного їх відновлення та захисту з таких міркувань. Отже, у постанові ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17 (№ в ЄДРСР 84153021) та постанові ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (№ в ЄДРСР 81574015) сформульовані висновки у справах, предметом розгляду в яких були вимоги позивача про визнання неправомірними рішень органів місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Водночас обставини справи № 372/266/15-ц не є подібними до обставин справи № 592/11227/20, переданої на розгляд ВП ВС. Натомість, передаючи справу № 592/11227/20 на розгляд ВП ВС з мотивів необхідності відступлення від висновків, викладених в раніше ухвалених рішеннях ВП ВС, КЦС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

Передаючи цю справу на розгляд ВП ВС, колегія суддів КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. Колегія суддів послалась на чотири справи (№ 904/2019/22, 904/2252/22, 904/2020/22 та 904/2442/22), які уже переглянуті КГС ВС з ухваленням постанов, та в яких не поставало питання законності введення АТ «Укрзалізниця» тимчасових обмежень, що, за твердженнями колегії, становить виключну правову проблему. При цьому колегія суддів КГС ВС не робить посилання на інші конкретні справи з подібних правовідносин, їх кількісні та якісні показники, в яких судами було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 18.10.2018 у справі № 823/1004/18, від 12.02.2019 у справі № 823/1089/18, від 30.11.2020 у справі № 640/4296/20, від 09.12.2020 у справі № 640/11699/19. Правовий висновок. Департамент архітектури та містобудування міської ради, якому держава в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ України) делегувала повноваження центрального органу виконавчої влади щодо реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у галузі будівництва, зокрема щодо надання (отримання, реєстрації) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом щодо скасування рішення ДАБІ України про скасування дії будівельного паспорта забудови земельної ділянки, виданого ним особі (замовнику будівництва) на виконання таких повноважень. Спір між цими суб’єктами не є компетенційним, а відтак спірне рішення не може бути перевірено адміністративним судом на відповідність критеріям ст. 2 КАС. Також уточнено правові висновки, викладені колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 23.09.2020 у справі № 823/1050/18, від 22.07.2021 у справі № 500/498/19, від 23.06.2022 у справі № 818/2014/17, від 21.09.2022 у справі № 823/1002/18, від 01.11.2022 у справі № 823/1053/18.

Постанова від 18.09.2023 Відступ від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 303/1775/19. Пункт договору іпотеки, в якому його сторонами обумовлено позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення окремого договору про застосування відповідного способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова від 18.09.2023 Підстави для відступу відсутні ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» як правонаступник КДГМК «Криворіжсталь» також є правонаступником шахти імені Артема ДП «Рудоуправління імені Кірова» в частині компенсації моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку, під час якого загинув чоловік та батько позивачів

ВП ВС послідовно розмежовувала позов про витребування із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Зазначала, що першу вимогу може заявити той власник, який втратив володіння майном, а другу - власник, який має (зокрема відновив) володіння відповідним майном, але у користуванні та розпорядженні останнім існують перешкоди. Інакше кажучи, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (див. постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п.100), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (п. 72)). ВП ВС виснувала, що у разі поєднання в одній позовній заяві вимог про витребування нерухомого майна та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном таке усунення можливе після введення власника у володіння його майном. ВС вказала, що статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник зможе ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння земельною ділянкою (див. постанову від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п. 101-104)). Зміст позовної вимоги не слід визначати з її дослівного формулювання. Вона вже вказувала на те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч.1 ст. 13 ЦПК), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови ВП ВС від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (п. 1, 80-81, 83), від 1.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (п. 1, 43-47), від 26.10.2021 року у справі № 766/20797/18 (п. 6, 20-26, 101, 102), від 1.02.2022 року у справі № 750/3192/14 (п. 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 4, 36), від 20.06.2023 у справах № 633/408/18 (п. 11.12-11.13) і № 554/10517/16-ц (п. 7.47-7.50)). ВП ВС виснувала, що вимога про визнання наказу про передання земельної ділянки у власність незаконним і про його скасування не впливає на визначення юрисдикції суду за вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння іншої особи, ніж та, якої стосувався зазначений наказ (див., наприклад, постанови від 21.01.2019 у справі № 911/3681/17 (п. 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (п. 35-36)). Висновки щодо можливості прокурора звернутися до суду з вимогою в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру з метою повернення у володіння держави в особі цього управління земельної ділянки, яка вибула з її володіння на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру ВП ВС також неодноразово формулювала (див., зокрема, постанову від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (п. 10.16-10.23)).

У постанові від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) ВП ВС виснувала, що за положеннями п. 52.4, 52.5 ст. 52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування. Обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи. МТСБУ відповідно до вказаного вище Закону відшкодовує шкоду за страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи. Передаючи справу № 917/1093/21 на розгляд ВП ВС з мотивів необхідності відступлення від висновків, викладених в раніше ухвалених рішеннях ВП ВС, КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

КЦС ВС фактично просить повторно сформулювати висновок, який був викладений у постанові ВП ВС від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, хоча ВП ВС у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (п. 25) зазначила, що той висновок не враховував спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту.

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету за умови, що майно було примусово відчужене, а особа відповідно має право на таку компенсацію. Постановою КМУ від 31.10.2012 затверджено Порядок № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

У п. 111 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. У разі надсилання судом документів на адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом, ризики технічної неможливості доставки документа суду на відповідну адресу учасника судового процесу несе учасник судового процесу. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Звернення фізичної особи (за виключенням адвокатів та інших, передбачених п. 10 Положення про ЄСІТС осіб) до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. Наведені для відступу постанови Верховного Суду стосуються наслідків звернення із процесуальним документами до пілотних судів, при цьому процесуальні документи у вказаних справах подавалися до початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку на відміну від цієї справи. З урахуванням викладеного відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду, постановлених з урахуванням відмінного від цієї справи матеріально-правового регулювання.

Обставини справ, вирішених КГС ВС, є відмінними від справи № 547/818/20, переданої на розгляд ВП ВС. Як на підставу наявності різних підходів щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС послався на постанову КГС ВС від 20.06.2023 у справі № 908/2130/20, у якій застосовано висновок ВП ВС від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц та зазначено про недійсність правочину, який у подальшому не був схвалений позивачем. Висновки у цій справі стосуються інших фактичних обставин, ніж у справі, яка передана на розгляд ВП ВС та у якій основним мотивом для визнання недійсним (відмови у визнанні недійсним) правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, було встановлення добросовісності / недобросовісності контрагента. При цьому питання щодо наступного схвалення правочину, вчиненого представником в інтересах товариства, правових наслідків цього правочину та способу захисту прав цього товариства, зокрема щодо його належності чи неналежності, не вирішувалось. За таких умов ВП ВС вважає, що підстави, передбачені ч. 3 та 4 ст. 403 ЦПК, на які колегія суддів КЦС ВС посилається в ухвалі від 28.06.2023, не знайшли свого підтвердження.