Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор), щодо вирішення питання про визначення конкретного розміру санкцій у межах, встановлених ч. 4 з урахуванням вимог ч. 5 ст. 77 Закону України «Про ринок електричної енергії», за результатами проведеної у встановленому порядку перевірки, є дискреційними. Відтак, у разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розглядає питання відповідальності суб’єкта господарювання, його посадових осіб на своєму засіданні та приймає рішення про застосування санкцій з урахуванням принципів недискримінації та пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення судами юрисдикційних правил, не посилається на жодне рішення ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як це передбачено п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК .

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Неправомірним є застосування до платників адміністративно-господарських санкцій після спливу шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину. Цей строк має розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган (для якого положеннями ПК України встановлено обов’язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства) має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду). Застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, закріпленої главою 27 Розділу V ГК. Цей строк також має розглядатися як граничний для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк – строк давності).

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС в постановах від 10.05.2018 у справі № 820/3544/17, від 05.06.2018 у справі № 824/760/17-а, від 02.10.2018 у справі № 820/3543/17, від 05.07.2019 у справі № 820/11541/13-а, від 29.01.2019 у справі № 820/495/18, від 24.05.2022 у справі № 280/928/20 про те, що нарахування штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 ПК, й відлік такого строку пов'язується не з днем фактичної сплати позивачем узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, а саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань. Правовий висновок. Датою, з якої обчислюється 1095-денний строк, визначений п. 102.1 ст. 102 ПК, як в частині проведення податковим органом камеральної перевірки з питань своєчасності сплати узгодженого податкового (грошового) зобов’язання, так і застосування штрафних санкцій згідно з п. 126.1 ст. 126 ПК за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов’язання, – є дата фактичної сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

З наведеної норми права, а також ч. 5 ст. 302 ГПК України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики. Виходячи з наведених критеріїв, КГС ВС, передаючи справу на розгляд ВП ВС у для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо. Втім, передаючи цю справу на розгляд ВП ВС, колегія суддів КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. Колегія суддів КГС ВС констатувала, що ВП ВС окремо не викладала правового висновку щодо юрисдикції спору, у якому позивач є власником машиномісця у паркінгу, що територіально та конструктивно пов`язаний з багатоквартирним будинком і переданий створеному в ньому ОСББ на баланс, а права власника такого майна в Законі не визначені. Однак, колегія суддів КГС ВС не робила посилань на конкретні справи з подібних правовідносин, їх кількісні та якісні показники, в яких судами було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

ВП ВС зауважує, що КГС ВС у пунктах 78-82 ухвали від 07.12.2022 у справі № 909/578/17, обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, наводить власні міркування з приводу вирішення цієї справи по суті, які зводяться до незгоди з правовими висновками ВП ВС, викладеними в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16. Разом з цим позиція КГС ВС щодо вирішення цієї справи по суті не обґрунтовує наявності виключної правової проблеми.

ВП ВС відступила від правового висновку викладеного в постанові КГС ВС від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, щодо обов’язку МТСБУ сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, визначивши, що МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконання зобов’язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування. Натомість у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов’язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК обов’язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми. За прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика відповідно п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування. Натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі МТСБУ має обов’язок сплатити її.

В ухвалі КАС від 25.05.2023 немає посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача справи № 160/6949/20 на розгляд ВП ВС необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. У постановах від 10.11.2022 (справа № 340/2736/20), від 28.11.2022 (справа № 160/6785/20), від 28.11.2022 (справа № 380/8155/21), від 18.05.2023 (справа № 420/24821/21), від 08.12.2022 (справа № 540/583/21), від 20.10.2022 (справа № 320/13773/20), від 14.07.2022 (справа № 160/13767/20), від 14.09.2021 (справа № 320/1874/19), від 18.08.2022 (справа № 200/2499/21-а), від 14.02.2023 (справа № 160/22424/21) (у цих справах провадження відкрито за позовами про відшкодування шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати (інших видів винагороди) при проходженні публічної служби, завданої неконституційним актом) КАС не поставив під сумнів правильність визначення судами попередніх інстанцій належним відповідачем роботодавця позивача у сфері публічної служби. Спір, який виник між сторонами у справі № 160/6949/20, стосується проходження ОСОБА_1 публічної служби, а саме його права на отримання заробітної плати в розмірі, встановленому ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у період з 01.07.2015 по 24.09.2019, тобто в період дії положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування), яке Рішенням КС України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

ВП ВС дійшла висновку про недоцільність розгляду цієї справи. Правила поведінки (норми права), які містились у наведених пунктах постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг “Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії” та Методики та які застосовувала ВП ВС при розгляді справи № 906/513/18 залишились такими самими та зараз містяться у зазначених пунктах ПРРЕЕ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі № 17-14-01/1494(925/1157/21). Отже, у постанові ВП ВС від 05.10.2022 у справі № 906/513/18 (яка прийнята пізніше ніж постанова КЦС ВС від 31.08.2022 у справі № 643/11540/20 від висновку у які просить відступити КГС) ВП ВС вже висловила свій висновок стосовно наявності підстав для нарахування споживачу вартості недоврахованої електроенергії у разі виявлення пошкодження або відсутності пломб на засобах обліку електроенергії навіть у випадку відсутності встановленого факту втручання в роботу самого засобу обліку електричної енергії.

В ухвалі КАС ВС від 15.06.2023 у справі № 640/28113/20 про передачу справи № 640/28113/20 за позовом ОСОБА_1 до КМУ, Міноборони, ДКСУ про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення компенсації наведені для цього підстави, які мало чим за змістом, характером, обсягом і спрямованістю спірних правовідносин відрізняються від підстав для передачі на розгляд ВП цивільної справи № 757/14424/20, щодо яких ВП не побачила в них виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, позаяк не виявила в них кількісних і якісних критеріїв для такої передачі (ухвала ВП ВС від 23.12.2021 у справі № 757/14424/20-ц). У цій справі КАС ВС не сформулював правової проблеми, яка потребує залучення ВП для її розв`язання, не обґрунтував її винятковість, зокрема, не описав кількісних чи якісних вимірів цієї правової проблеми.

Правовідносини у справах № 922/3166/20 та № 922/5158/21 є неподібними як за змістовним, так і за суб`єктним критерієм. За таких обставин ВП ВС вважає необґрунтованими підстави для передачі справи № 922/5158/21 на її розгляд для вирішення питання про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

БП КГС ВС виснувала, що: з огляду на визначений ст. 12 ГПК та ст. 2 КУзПБ принцип регулювання провадження у справі про банкрутство судам слід враховувати, що статус учасників такої справі регламентовано як нормами ГПК, так і спеціальним законом - КУзПБ, а зміст правосуб’єктності та особливості процесуального статусу конкретного учасника справи розкриваються шляхом системного тлумачення норм цих законодавчих актів з урахуванням особливостей певної стадії процедури банкрутства; за змістом ст. 17, 254 ГПК процесуальним законом виокремлено коло осіб, наділених правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: (1) учасники справи; (2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків; системний аналіз приписів с. 17, 42, 44, 254, 255 ГПК засвідчує те, що на відміну від осіб які не брали участі у справі, учасники справи наділені правом оскаржувати судові рішення у такій справі в силу закону, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 42 ГПК (за винятком встановлених законом обмежень), отже при поданні апеляційної скарги не мають доводити, що оскаржуване судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків, оскільки зазначене з огляду на статус учасника справи у суб’єкта оскарження презюмується процесуальним законом; конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство набувають правового статусу учасника у справі про банкрутство за сукупністю, передбачених КУзПБ дій: пред’явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв’язку з позовною давністю, тощо) та визнання грошових вимог у відповідній ухвалі суду, отже саме з визнання судом його вимог до боржника конкурсний кредитор наділяється процесуальними правомочностями учасника справи, зокрема оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство в апеляційному порядку; системний аналіз приписів ст. 42, 254, 255 ГПК та статей 1, 9, 45 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що конкурсні кредитори, після набуття ними процесуального статусу учасника справи про банкрутство, не позбавлені права на оскарження ухвали про відкриття провадження у цій справі протягом розумного строку з дня визнання їх грошових вимог до боржника за умови поновлення господарським судом строку на апеляційне оскарження. БП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 902/560/20 та від 29.04.2021 у справі № 904/5874/19, оскільки вони в цілому узгоджуються з наведеним у цій постанові висновком щодо можливості ретроспективного оскарження конкурсним кредитором ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство.

ВП ВС відступила від висновку КАС ВС, сформульованого у постанові від 28.12.2009 у справі № 460/357/19, про те, що позов фізичних осіб до прокуратури про визнання протиправною відмови відповідача щодо прийняття постанови, передбаченої ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР, і зобов`язання відповідача прийняти відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР постанову про визначення позивачам розміру шкоди у зв`язку із закриттям кримінального провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Спір щодо отримання відшкодування шкоди, яку держава, завдала потерпілому внаслідок незаконного відсторонення від посади у кримінальному провадженні, є цивільним. Він не є спором про оскарження рішень, дій і бездіяльності Офісу Генерального прокурора у публічно-правових відносинах (оскільки такі відносини відсутні), як і не є спором з приводу проходження позивачем публічної служби (оскільки шкоду, за його твердженням, держава завдала відстороненням позивача від посади у кримінальному провадженні). Офіс Генерального прокурора, вирішуючи питання про виплату коштів, що є відшкодуванням завданої державою шкоди, не має стосовно позивача влади, тобто не уповноважений владно керувати поведінкою останнього, а той не має обов`язку виконувати рішення та вимоги цього органу і не є у його підпорядкуванні. Крім того, Офіс Генерального прокурора не здійснює щодо позивача управлінські функції, тобто не управляє поведінкою останнього.

ВП ВС наголошує, що наявність у касаційній скарзі лише доводів про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції не є достатньою підставою для передачі відвідної справи на розгляд ВП ВС. Справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч. 6 ст. 403 ЦПК лише за сукупної відсутності всіх трьох указаних в цій нормі права випадків.

ОП КГС ВС відступила від висновку щодо застосування п. 8 гл. 5 р. XI Кодексу ГРМ у подібних правовідносинах, викладених у постанові КГС ВС 26.07.2022 у справі № 911/1068/21. Із набранням чинності п. 8 гл. 5 р. ХІ Кодексу ГРМ, у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1469 від 29.07.2020, Оператор мав здійснювати подальший розгляд актів про порушення з дотриманням встановленого строку проведення засідання. Отже, акти про порушення, що не були розглянуті станом на момент набрання чинності зазначеною постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, мали бути розглянуті на засіданні комісії не пізніше двох місяців від моменту набрання нею чинності. Попередня редакція Кодексу ГРМ може застосовуватися лише в частині визначення сутності виявленого порушення. Процесуальний (процедурний) порядок розгляду актів про порушення (порядок повідомлення споживача про засідання комісії, склад комісії, строки розгляду актів) має визначатися на підставі діючої на момент проведення засідання комісії редакції Кодексу ГРМ. Судам у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати обставини, за яких засідання комісії відбулося з пропуском строку встановленого абз. 1 п. 8 гл. 5 р. ХІ Кодексу ГРМ, тобто надавати оцінку відповідним доказам у справі та в залежності від поважності причин попуску такого строку ухвалювати відповідне рішення щодо визнання/не визнання недійсним рішення комісії.