Відступлення від висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 11.01.2024 у справі № 911/84/22, від 05.09.2023 у справі № 916/3674/19, КАС ВС від 25.05.2023 у справі № 160/7726/18 щодо можливості розгляду касаційної скарги на рішення суду першої інстанції особи, яка не оскаржувала його в апеляційному порядку.

Відступлення від висновку, викладеного в ухвалі КЦС ВС від 11.01.2024 у справі № 263/9761/20, щодо можливості на підставі ст. 297 ГПК та ст. 397 ЦПК приєднувати учасника справи до касаційної скарги особи, яка не була учасником справи та яку не можна вважати особою, на стороні якої виступав учасник справи

Згідно з ч. 2 ст. 297-1 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення. Статтею 297-8 КУпАП визначено, що справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, розглядається Великою Палатою Верховного Суду

Відступлення від висновків, викладених у Постановах ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 569/19829/21 та від 15.02.2024 у справі № 154/2859/18, про те, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову в такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, тому положення п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову в скасуванні арешту майна. На переконання колегії суддів ККС ВС, в аспекті положень статей 307, 309 КПК ухвали слідчого судді про відмову у скасуванні арешту не підлягають апеляційному оскарженню.

Відступ від висновку, викладеного в Постанові ОП КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, про те, що при вирішенні спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов’язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Відступ від висновків, викладених КГС ВС у пунктах 7.42, 7.43 Постанови від 30.06.2022 у справі № 924/692/21, відносно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неналежним способом захисту прав іпотекодержателя у разі відсутності державної реєстрації права на нерухоме майно за відповідачем.

Виключна правова проблема щодо можливості застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу у тому випадку, коли підставою для закриття провадження слугувало: (1) чинне рішення суду іншої юрисдикції у справі із аналогічним суб’єктним складом, предметом та підставами позову, ухвалення якого (рішення), з урахуванням актуальної правової позиції ВС, свідчить про недотримання правил предметної юрисдикції судів; (2) чинне рішення суду у справі з аналогічним суб’єктним складом, предметом та підставами позову, відмова у задоволенні якого (позову) мотивована саме відсутністю порушеного права позивача (тобто обґрунтованість позову належним чином не досліджувалась)

Виключна правова проблема щодо застосування у підготовчому засіданні господарського суду у справі про банкрутство вимог ст.39 КУзПБ у їх взаємозв’язку із нормами ч. 2 ст. 2 та ст. 90 цього Кодексу, положеннями ст. 108 ЦК, ст.ст. 2, 15-17 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; ч. 2 ст. 237 ГПК, у розрізі питання можливості застосування інструментарію непрямого судового контролю та оцінки правомірності корпоративних рішень органів управління юридичної особи під час вирішення питання правомірності відкриття провадження у справі про банкрутство. Відступлення від висновку шляхом його уточнення у питанні визначення статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом № 05839888 та назвою ПАТ "Українська інноваційна компанія", викладеного у Постанові ВП ВС від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Відступлення від висновку, викладеного у постановах КАС ВС від 02.03.2023 у справі № 640/26603/21 та від 26.10.2023 у справі № 640/12677/21, про те, що спеціальний Закон України «Про електронні довірчі послуги» та чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, розмежовують за рівнем довіри до схем електронної ідентифікації використання кваліфікованих електронних підписів та удосконалених електронних підписів, а тому, якщо законодавством або тендерною документацією передбачено застосування виключно кваліфікованого електронного підпису, то застосування удосконаленого електронного підпису з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 193 або від 17.03.2022 № 300, які дозволяють подібні дії, є неприпустимим та має наслідком дискваліфікацію учасника торгів; Необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо комплексного застосування ст. 137 ЗК, Закону України «Про електронні довірчі послуги», Закону України «Про публічні закупівлі» у питанні можливості застосування удосконаленого електронного підпису.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові КАС ВС від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку про те, що якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Останній, якщо вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (ч. 2 ст. 432 ЦПК), і зняття арешту з майна з цієї підстави.

Відступ від висновку шляхом його уточнення / конкретизації щодо застосування ст. 670, 1212 ЦК до правовідносин із повернення грошових коштів, отриманих постачальником товару за результатами публічної закупівлі від споживача як оплату за недопоставлений товар, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Відступлення від висновків, викладених у Постановах ККС ВС від 22.11.2023 у справі № 932/5462/23, від 28.11.2023 у справі № 932/3020/23, від 04.12.2023 у справі № 932/3017/23, від 05.02.2024 у справі № 932/3014/23, про те що ухвали суду першої інстанції за результатом розгляду клопотання про повернення речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК апеляційному оскарженню не підлягають. На переконання колегії суддів ККС ВС забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду прийнятого за результатами розгляду питання щодо речових доказів надасть можливість реалізувати легітимну мету судового контролю в аспекті положень ст. 1 Протоколу до Конвенції.

Спірним у цій справі є питання щодо застосування ст. 328, 382 КАС в контексті можливості касаційного оскарження судових рішень суду апеляційної інстанції про накладення штрафу, ухвалених в межах процедури судового контролю, передбаченої ст. 382 КАС. Наявність різних правових позицій колегій суддів різних судових палат КАС ВС. Колегія суддів ВП КАС ВС ухвалою від 23.10.2020 відкрила касаційне провадження у справі № 361/2109/17 за скаргою на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 про накладення штрафу за неподання звіту та у постанові від 26.11.2020 у цій справі зазначила, що за своєю правовою природою накладення судом штрафу за не виконання рішення суду є заходом процесуального примусу, передбаченим ст. 144 КАС з метою спонукання відповідних осіб до добросовісного виконання процесуальних обов'язків, зокрема, в частині накладеного судом обов'язку щодо подання звіту про виконання рішення суду, що обумовлено обов'язковістю виконання судового рішення як важливої складової права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 14 та 370 КАС. Колегія суддів СП КАС ВС підтримала зазначену позицію у справі № 420/177/20, у якій ухвалою від 16.08.2021 було відкрито касаційне провадження за скаргою на ухвалу апеляційного суду про накладення штрафу у порядку, передбаченому ст. 382 КАС. Водночас ухвалами ВС у складі колегій суддів СП КАС ВС від 09.02.2021 у справі № 335/7856/17, від 30.09.2021 у справі № 522/18748/16-а, від 21.06.2022 у справі № 620/555/21, від 26.10.2022 у справі № 620/555/21 а також ВП КАС ВС від 18.02.2021 у справі № 0940/2071/18 у відкритті провадження на ухвалу суду апеляційної інстанції про застосування штрафу, накладеного відповідно до ст. 382 КАС, було відмовлено у зв'язку з тим, що положення ч. 3 ст. 328 КАС не передбачають можливості касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції щодо накладення штрафу в порядку судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах відповідно до ст. 382 КАС.

Відступлення від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц, щодо тотожності позовів «про розірвання договорів та стягнення коштів» та «про зобов’язання повернути грошові кошти».

Відступлення від висновку (шляхом уточнення) щодо застосування ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», викладеного у постанові ВП ВС від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших постановах ВП ВС, які містять подібний висновок, в частині того, що відповідачами за позовами про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства можуть бути не лише товариство та інші учасники, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі, а й інші учасники товариства, у тому числі учасники, які вибули, на права або законні інтереси яких може вплинути судове рішення у випадку задоволення позовних вимог. Наявність виключної правової проблеми щодо самостійного визначення судом розміру статутного капіталу товариства та/або розміру часток його учасників, який (які) відрізняються від тих, що були визначені позивачем у позовній заяві, з урахуванням змін у розмірі статутного капіталу та складі учасників, які відбулися після оскаржуваних позивачем змін.