БП КГС ВС виснувала: Абзац 3 ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та абз. 4 ч. 2 ст. 45 КУзПБ містять аналогічні вимоги щодо визначення складу та розміру грошових вимог кредиторів в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника зобов'язань боржника, передбачені. Таке визначення грошових вимог є загальним для усіх кредиторів, вимоги яких виникли за зобов'язаннями, в яких сума зобов'язання виражена в іноземній валюті. Така вимога повинна виконуватись кредиторами незалежно від того, чи такі кредиторські вимоги виникли з основного, чи з додаткового (акцесорного) зобов'язання. Визначення розміру кредиторських вимог за забезпеченим зобов'язанням та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов'язань, зокрема ст. 572, 575, 589 ЦК, Законів України "Про заставу", "Про іпотеку". Тлумачення абз. 3 ч. 2 ст. 45 КУзПБ у взаємозв'язку з положеннями ст. 572, 575, 589 ЦК, ст. 7, 11, 17, 18 Закону України "Про іпотеку" та ст. 12, 19, 28 Закону України "Про заставу" свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов'язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки). Іпотека має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов'язання правову природу, і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов'язань за яким забезпечуються відповідним майном. Господарські суди, з огляду на похідний (акцесорний) характер виникнення зобов'язання, визначаючи розмір кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця (заставодавця), за наявності провадження у справі про банкрутство основного боржника, зобов'язані враховувати розмір кредиторських вимог, визнаних у такій справі про банкрутство основного боржника під час встановлення та визначення розміру кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця. Така вимога зумовлена тим, що розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору, що, в свою чергу, зумовлює висновок про те, що розмір пред`явлених кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця не може бути більшим за розмір кредиторських вимог, пред`явлених до боржника за основним зобов'язанням. Коливання курсу валют, яке призвело до курсової різниці у розмірі сум кредиторських вимог до основного боржника та кредитора, незалежно від валюти, якою сторони договору погодили здійснювати погашення заборгованості за зобов'язанням, не можна розцінювати як підставу для визначення за акцесорним зобов'язанням іншого розміру кредиторських вимог, ніж були визнані господарським судом з подальшим зазначенням у судовому рішенні розміру зобов'язання у гривні під час розгляду кредиторських вимог в процедурах банкрутства основного боржника.

БП КГС ВС виснувала: системний аналіз співвідношення п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 6 ст. 12, ст. 254, 255 ГПК, ч. 1 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 9 КУзПБ засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені: а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом ч. 2 ст. 9 КУзПБ щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення (зокрема ч. 6 ст. 5 КУзПБ, абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ); б) ухвали, включені до переліку у ч. 1 ст. 255 ГПК, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК. Вирішуючи питання чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню суду належить почергово вирішити: 1) у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство); 2) чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, або є спеціальною - постановленою відповідно до КУзПБ; 3) чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами ст. 254, 255 ГПК чи не передбачено нормами КУзПБ виключення із загального правила апеляційного оскарження за ч. 2 ст. 9 КУзПБ для цього виду ухвал. Установивши зазначене та перевіривши наявність/відсутність підстав для залишення без руху (ст. 260 ГПК) повернення апеляційної скарги (ч. 5 ст. 260 ГПК) або відмови у відкритті апеляційного провадження (ч. 1, 2 ст. 261 ГПК) апеляційний суд вирішує питання про наявність/відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження. Апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 5 ст. 260 ГПК (скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду), якщо таку скаргу подано з порушенням відповідних приписів ст. 254, 255 ГПК, або без урахування окремих виключень за КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ). Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню (ч. 1, 2 ст. 261 ГПК), і така неможливість оскарження має бути констатована в силу відповідного припису закону, зокрема відповідно до ч. 3 ст. 154 ГПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає або ч. 6 ст. 5 КУзПБ про те, що ухвала про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації оскарженню не підлягає.

Прийнято відмову від позову у справі № 910/8378/22. Визнано нечинними ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі № 910/8378/22. Закрито провадження у справі № 910/8378/22.

Положення ст.ст. 346, 347 КАС не передбачають можливості передачі справи на розгляд ВП ВС з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС як суду апеляційної інстанції у зразковій справі, що обумовлено особливою правовою природою цього процесуального рішення. Застосування норм п. 21, 22 ч. 1 ст. 4, ст. 290, 291, 346, 347 КАС у системному зв'язку дає підстави виснувати, що провадження у зразкових справах характеризується специфічним порядком, який відрізняється від звичайного судового процесу. Метою зразкового провадження є створення прецеденту, встановлення правових принципів, які можна застосовувати до типових справ у майбутньому судами нижчих інстанцій. Позаяк рішення у зразковій справі за законом не може переглядатися в касаційному порядку, воно водночас не може однаковою мірою слугувати підставою для формулювання правового висновку в іншій (інших) прирівнюваній (зіставлюваних) справі (справах), яка (які) відповідно до закону переглядається за правилами касаційного провадження й у межах перегляду якої дозволяється відступ від правового висновку, який сформулював власне суд касаційної інстанції.

ВП ВС у зазначає, що у постанові КГС ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (№ в ЄДРСР 99647717), яка прийнята після постанови ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (№ в ЄДРСР 98235845) також сформована правова позиція щодо застосування ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та визначення моменту початку позовної давності у подібних правовідносинах. Зазначені висновки касаційного суду не заперечуються колегією суддів касаційного суду у справі № 927/561/21. Отже судова практика щодо розгляду подібних спорів уже визначилася у касаційному господарському суді. У КГС ВС наявні процесуальні механізми вирішення правових проблем різного застосування норм права в межах двох правових інститутів цивільного права (позовної давності та солідарної відповідальності за заподіяну шкоду посадовими особами неплатоспроможного банку) шляхом розгляду справ палатою, об`єднаною палатою, у випадку встановлення різної практики розгляду подібних спорів колегіями суддів Касаційного суду.

Щодо подібності правовідносин. Виходячи із загальної теорії права елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Вказана правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). У цій постанові ВП ВС зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід виходити з того, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (п. 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (п. 32). Отже, ВП ВС вважає, що фактичні обставини справи № 905/2199/20 (905/1152/16), що формують зміст правовідносин, не є подібними фактичним обставинам справи № 160/9390/20, від висновків якої КГС ВС вважає за необхідне відступити. За наведених вище обставин ВП ВС вважає необґрунтованими підстави для передачі справи № 905/2199/20 (905/1152/16) на її розгляд для вирішення питання про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

ВП ВС відступила від правового висновку КГС ВС викладеного у постанові від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20 щодо правових наслідків відступлення вимоги, яка припинилася, визначивши, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Якщо первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, новий кредитор на підставі ч. 1 ст. 665 ЦК вправі відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати повернення грошових коштів

ВП ВС відступила від правового висновку викладеного в постанові КЦС ВС від 04.10.2021 у справі № 712/10515/17 щодо строку дії договору факторингу, визначивши, що зобов’язання за договором факторингу вважаються виконаними в момент повернення клієнтом фактору грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором. Якщо виконання зобов’язання за договором факторингу забезпечене заставою права вимоги, то у разі порушення клієнтом умов договору позики чи кредитного договору як складової частини договору факторингу зобов’язання за таким договором факторингу діють до моменту реалізації предмета застави або набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу

Відступлення від висновку КЦС ВС від 10.07.2019 у справі № 489/6624/15-ц Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

ВП ВС відступила від висновків, викладених у постановах ВП ВС від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 та КАС ВС у постановах від 28.01.2021 у справі № 140/434/19 та від 22.10.2020 у справі № 694/1174/16-а, вказавши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами КАС України. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питань організації освітнього процесу, а саме забезпечення доступності освіти, права на здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти, можливості продовжити навчання на відповідному рівні освіти у зв`язку з реорганізацією закладу освіти, що має на меті передусім публічний, а не приватний інтерес.

Підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові КАС ВС від 19.10.2022 у справі № 640/18775/19, немає. До закупівлі послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення (якщо вони не відносяться до доріг оборонного значення) застосовуються норми Закону України «Про публічні закупівлі». Проте якщо до предмета закупівлі, крім послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг, включено надання послуг (виконання робіт) по забезпеченню їх технічного прикриття в особливий період щодо доріг та інших об`єктів транспортної системи оборонного значення, відомості про яке (технічне прикриття) становить державну таємницю, таякі є послугами оборонного призначення,до такої закупівлі Закон України «Про публічні закупівлі» застосовується з урахуванням особливостей, встановлених законами України «Про державне оборонне замовлення» («Про оборонні закупівлі»), «Про державну таємницю», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період».

Подібні питання вже перебували на розгляді ВП ВС. У постанові ВП ВС від 19.06.2019 по справі № 703/2718/16-ц (№ в ЄДРСР 82997469) Велика Палата Верховного Суду, зокрема, висловила таку правову позицію. За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. ВП ВС вважає помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов`язання саме на підставі рішення суду. Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, адже одна сторона зобов`язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу. Тобто ВП ВС вже висловила правову позицію з приводу того, що грошове зобов`язанняз відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду.

Постанова від 31.07.2023 Відступили від висновку ВС, зробленого у постановах від 23.09.2020 у справі № 202/4051/18 та від 14.09.2019 у справі № 760/6156/15-ц Спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, який записаний після своєї смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі, згідно з ч. 3 ст. 137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

У справі № 199/8324/19, відмовляючи в задоволенні позову, ВП ВС, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, виходила з того, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Тобто обставини цієї справи не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді у ВП ВС, а тому підстав для відступу від цих висновків не встановлено.

ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, висловлених у постановах від 25.07.2018 у справі № 809/575/16 та від 18.08.2022 у справі № 640/23901/19. Допомога по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, відноситься до виплат, які належать працівнику при звільненні, тому у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП. Для віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується Фондом соціального страхування починаючи з шостого дня непрацездатності, до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП, визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені. Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то в розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівнику в день звільнення. Якщо страхові кошти не були перераховані, але комісія із соціального страхування підприємства вчасно розглянула питання про оплату листа непрацездатності, роботодавець відправив заяву-розрахунок, а Фонд невчасно перерахував кошти, то Фонд несе відповідальність шляхом нарахування і стягнення індексації вказаної виплати. Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату відшкодування покладається на роботодавця.