Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо того, чи є порушення правил територіальної підсудності при розгляді кримінального провадження істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення відповідно до положень п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК. Так, у Постановах ККС ВС від 03.03.2020 у справі № 569/6966/16, від 17.07.2024 у справі № 199/7836/23 зроблено висновок, що колегія суддів ККС ВС відхилила доводи касаційної скарги щодо незаконності складу суду першої інстанції через порушення правил територіальної підсудності, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК передбачає, що кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що воно надійшло до суду з порушенням правил підсудності. Також відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження. Відповідно до ст. 34 КПК, якщо таке порушення виявляється після початку судового розгляду, це не може бути підставою для передачі кримінального провадження до іншого суду. Суд не вважає, що розгляд справи судом першої інстанції свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, оскільки, навіть припускаючи помилкове визначення територіальної юрисдикції, місцевий суд діяв відповідно до правил, установлених КПК, тобто продовжив розгляд справи, розпочатий у цьому суді. Натомість у Постановах ККС ВС від 12.03.2024 у справі № 591/3571/23, від 21.01.2020 у справі № 264/5559/18 викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що кримінальне провадження розглянуте районним судом з порушенням правил підсудності, при цьому зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції в порядку п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.

Відступлення від висновків, викладених у Постановах ККС ВС від 31.10.2024 у справі № 204/1877/22, від 05.11.2024 у справі № 726/464/19 про те, що зміни до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визнані підставою до застосування приписів ст. 5 КК. На переконання колегії суддів ККС ВС правозастосовна позиція, за якою положення ст. 58 Конституції України, ст. 5 КК застосовуються до Постанови Кабінету Міністрів України № 653, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суперечить відповідним положенням ст. 58 Конституції України, офіційне і обов’язкове до застосування тлумачення яких здійснив Конституційний Суд України у Рішенні від 19.04.2000 року № 6-рп/2000. Сприйняття змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, як змін до КК є прямим запереченням правових позицій Конституційного Суду України, за якими подібні зміни не створюють підґрунтя до застосування ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України.

Відступлення від висновку, викладеного ОП КАС ВС у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, щодо застосування п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, зокрема про те, що положення цього пункту містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. Колегія суддів зазначила, що тлумачення п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, від якого необхідно відступити, передбачає, що перегляду підлягають лише ті судові рішення, якими позовні вимоги задоволено. Тобто ті, які постановлено на користь фізичних чи юридичних осіб, однак не на користь суб'єктів владних повноважень. Натомість, рішення, якими відмовлено у позові, тобто ті, які постановлено не на користь фізичних чи юридичних осіб, однак на користь суб'єктів владних повноважень, перегляду не підлягають. Такий підхід у визначенні права на перегляд судових рішень за виключними обставинами обмежує в такому праві усіх позивачів, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, ставить їх порівняно з відповідачем у нерівне становище, відтак порушує конституційний принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом.

Відступ від висновків щодо застосування приписів ст. 625 ЦК, викладених у постанові ІП КГС ВС від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних (які встановлені законом), а також не застосування до цих правовідносин ст. 233 ГК шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до ст. 625 ЦК.

відступлення від висновку, сформульованого КАС ВС в постановах від 27.06.2019 року в справі № 826/16141/16 (адміністративне провадження № К/9901/7966/18), від 23.04.2019 року в справі № 2340/3023/18 (адміністративне провадження № К/9901/6896/19), про те, що визначені судом до стягнення з роботодавця на користь працівника суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та вираховуються під час виплати працівнику. Присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів під час її виплати.

Відступлення від висновку ВП ВС викладеного, у постановах від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії, та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, в якій ВП ВС, встановивши, що не підлягають застосуванню положення ст. 388 ЦК України, дійшла висновку про необхідність застосування ст. 387 ЦК України, однак не вважала, що ефективним способом захисту відповідних порушених прав держави на землі лісового фонду є негаторний позов.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 30.03.2023 у справі № 461/2092/19 про те, що відповідно до супровідного листа обвинувальний акт був скерований до суду в межах строку досудового розслідування 14.03.2019, а тому його фактичне надходження до місцевого суду поза межами цього строку 25.03.2019 не має братися судом до уваги при застосуванні положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує сформулювати висновок, що з урахуванням положень статей 115, 116 КПК у межах строку досудового розслідування обвинувальний акт у кримінальному провадженні має бути скерований до суду поштою або переданий відповідальній особі в канцелярії суду, яка уповноважена на прийняття документів.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 26.09.2024 у справі № 161/6643/22 про те, що було задоволено касаційну скаргу прокурора та скасовано ухвалу апеляційного суду (якою залишено без зміни ухвалу міськрайонного суду про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК) з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Колегією суддів зазначено, що під час проведення підготовчого засідання суд не зважив на те, що норми чинного КПК не надають суду повноважень до ухвалення вироку оцінювати рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, оскільки з’ясування таких обставин виходить за межі компетенції суду на стадії підготовчого судового засідання, а також те, що суд не наділений правом досліджувати докази, що стосуються цих рішень, так як такі обставини можуть бути досліджені судом під час судового розгляду. На переконання колегії суддів ККС ВС, суд першої інстанції, перевіряючи доводи, наведені у клопотанні про закриття кримінального провадження з підстав закінчення строків досудового розслідування (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК), та додані до нього документи, в тому числі, рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, в межах своїх повноважень має право дослідити такі процесуальні документи для перевірки наявності підстав для закриття кримінального провадження, що, з огляду на положення КПК, місцевий суд має право вирішувати під час підготовчого судового засідання.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 11.09.2023 у справі № 711/8244/18, про те що період ознайомлення сторони обвинувачення з матеріалами, відкритими стороною захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, не впливає на перебіг строку досудового розслідування, передбаченого ст. 219 КПК, і не зупиняє його. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує сформулювати висновок, про те що строк ознайомлення стороною захисту і стороною обвинувачення з матеріалами, відкритими протилежною стороною в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, не включається у строк досудового розслідування, передбачений ст. 219 КПК.

• Відступ від правового висновку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС, викладеного у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19, в якій зазначено, що прокурор може визначити позивача (певний орган) лише тоді, коли закон прямо встановлює, в яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду; • виключна правова проблема щодо: - визначення концесієдавця як сторони договору, який може бути ініціатором розірвання договору концесії, зважаючи на зміну органу управління об’єктом, переданим у концесію, та комплексного застосування абз. 5 ст. 1 Закону України «Про концесії» (втратив чинність 20.10.2019), чинного на момент укладення концесійного договору, п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про концесію»; - визначення процедури заміни сторони концесієдавця, яка не врегульована нормами чинного законодавства.

Формування висновку щодо юрисдикції суду (господарського чи адміністративного) за вимогами про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, а також скасування у Державному земельному кадастрі України державної реєстрації земельної ділянки, тобто фактично питання перевірки дотримання державним кадастровим реєстратором визначеної законом процедури та виконання своїх обов’язків, передбачених Законом України «Про Державний земельний кадастр»? КАС ВС у постанові від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а сформував висновок щодо належності змістовно подібного спору як у справі № 918/1332/23 до адміністративної юрисдикції.

Відступ від висновку щодо застосування ст. 186 ЦК, викладеного у постанові КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц, про те, що трансформаторна підстанція призначена для обслуговування будівлі і становить одне ціле з ним, а відтак є приналежністю основної речі, має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об'єкт права власності.

Відступ від висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 22.10.2024 у справі № 925/1341/22, щодо можливості скасування постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками розгляду апеляційної скарги, у зв’язку із скасуванням ухвали про поновлення строку з посиланням на п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК з мотивів необґрунтованого поновлення строків судом апеляційної інстанції на апеляційне оскарження. Окрема думка судді Кібенко О.Р. від 04.12.2024 у справі № 913/769/21

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні про те, чи для інкримінування особі складу зловживання владою або службовим становищем має вирішальне значення встановлення домовленостей між службовою особою та вигодонабувачем, який отримав у результаті зловживання будь-яку неправомірну вигоду. Так, у Постановах ККС ВС від 02.11.2022 у справі № 724/1590/19, від 02.02.2022 у справі № 520/15641/15-к зроблено висновок про те, що наявність або відсутність домовленостей між службовою особою та безпосереднім вигодонабувачем жодним чином не перешкоджає кваліфікувати діяння такої службової особи, яка, зловживаючи владою або службовим становищем, діє з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної або юридичної особи, за ст. 364 КК, навіть якщо службова особа діє в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи інформації про характер та зміст своїх дій. Натомість у Постановах ККС ВС від 23.04.2024 у справі № 278/1664/20, від 06.04.2023 у справі № 619/2627/20, від 11.05.2023 у справі № 707/661/17, від 05.04.2021 у справі № 520/13641/15-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що у разі кваліфікації дій особи як зловживання владою або службовим становищем, якщо йдеться, що в результаті таких дій отримано вигоду іншою особою, то необхідно довести існування в особи, яка обвинувачується у службовому зловживанні, мотивів, з яких вона була зацікавлена в отриманні вигоди цією особою, а недоведеність цих елементів злочину, навіть за умови встановлення помилок або порушень, допущених при виконанні службових повноважень виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 02.11.2023 у справі № 521/5428/22 про те, що необхідність призначення особі покарання на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, оскільки на час ухвалення нового вироку покарання за попереднім вироком особа не відбула і новий злочин вчинила до фактичної сплати штрафу. При цьому, з огляду на приписи ч. 1 ст. 74, частин 1, 3, 4 ст. 80 КК, зазначила, що для звільнення від відбування покарання, у зв’язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку, необхідно встановити обставини, що дають підстави для прийняття такого рішення, ухвалення якого регламентують статті 537, 539 КПК. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує сформулювати висновок, про те, що ст. 80 КК встановлює імперативні строки (з урахуванням особливостей, передбачених частинами 3, 4 вказаної статті), сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини і унеможливлює виконання покарання. Відповідно, для звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності не потрібно судове рішення, ухвалене в порядку статей 537, 539 КПК.