Відступ від висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 09.02.2022 у справі № 757/34482/19-ц, від 03.03.2021 у справі № 707/477/20, від 31.08.2022 у справі № 592/4422/20, від 31.05.2022 у справі № 727/842/20, від 19.10.2022 у справі № 369/757/20, від 07.12.2022 у справі № 607/10025/20, від 10.05.2023 у справі № 640/9468/20,від 14.06.2023 у справі № 815/1446/18, від 05.07.2023 у справі № 757/53069/21-ц, в яких вказано стосовно необхідності відмови у задоволенні позову про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у випадку визначення відповідачем лише Міністерства юстиції України; Відступ від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, про те, що належним відповідачем у подібних справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; Виключна правова проблема, яка полягає у різних підходах як до визначення складу учасників, так і до способів захисту при розгляді справ про оскарження наказів Міністерства юстиції України.

Уточнення висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 09.01.2024 у справі № 908/83/22 та від 28.02.2024 у даній справі, щодо моменту виникнення у боржника зобов’язання з повернення безпідставно отриманих грошових коштів (ст. 1212 ЦК) за договорами, які було визнано судом недійсними вже після порушення провадження у справі про банкрутство, що прямо впливає на визначення характеру заявлених грошових вимог кредитора до боржника (конкурсні чи поточні).

Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, щодо застосування ч. 4 ст. 353 ЦК України та ч. 3 ст. 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в частині обрання позивачем неналежного способу захисту (оскарження в судовому порядку оцінки реквізованого майна до відшкодування його вартості).

Відступ від висновку у питанні застосування ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК (які є аналогічними положенням ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК), викладеного КЦС ВС у постанові від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23 щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі; • наявність виключної правової проблеми, яка полягає у наявності різної практики КЦС ВС та КГС ВС щодо застосування ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК (які є аналогічними положенням ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК) у питанні подібності / неподібності понять наслідків несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру.

Юрисдикція спорів щодо оскарження громадянами – членами територіальних громад (з обґрунтуванням необхідності захисту громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб`єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні (про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердження відповідних проєктів землеустрою та надання земельних ділянок у користування, зміни їх цільового призначення, містобудівних умов та обмежень земельної ділянки та інших, виданих в інтересах інших осіб (забудовників))" передано на розгляд ВП ВС.

Юрисдикція спорів за позовом фізичної особи до сільськогосподарського товариства про стягнення вартості частини майна товариства пропорційно успадкованій частці в статутному капіталі, інфляційних втрат, трьох процентів річних. Відступлення від висновків викладених у постанові ВП ВС від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14, оскільки ОП КЦС ВС вважає що спір про право на отримання частки у статутному капіталі товариства у порядку спадкування після смерті брата, належить розглядати за правилами цивільного судочинства, що свідчить про виключну правову проблему.

Відступ від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 20.09.2022 у справі № 904/7769/21, про те, що положення процесуального законодавства пов’язують можливість залишення судом позову без розгляду після відкриття провадження у справі за позовною заявою, яка містить певні недоліки: подана без додержання вимог, викладених у ст. 164 ГПК (документи, що додаються до позовної заяви).

Виключна правова проблема щодо можливості прокурора, як самостійного позивача, який не брав участі у судових справах, в яких вирішувалося питання про визнання права оренди відповідача, визнання укладеним та продовженим договору оренди, заявляти вимогу про визнання його недійсним, а також у загальному порядку спростовувати обставини, встановлені відповідними рішеннями судів стосовно учасників справи. Окрема думка судді Рогач Л.І.

Виключна правова проблема, яка полягає у взаємовиключних підходах судової практики ВС щодо визначення суб'єкта права вимоги лізингових платежів у формі викупної вартості майна після розірвання договору, що створює неоднозначне розуміння юридичної долі цих платежів та невизначеність щодо співвідношення договірного регулювання та імперативності положень ч.2 ст. 693 ЦК, а також у визначенні можливості застосування цієї загальної норми ЦК до правовідносин, передбачених § 6 «Лізинг» Глави 58 «Найм (Оренда)».

Виключна правова проблема полягає в тому, що на практиці тлумачення норм права щодо строку звернення до суду призвело до неоднакового розуміння ситуації судами та платниками податків щодо правових висновків як ВП ВС, так і палати КАС ВС в контексті того, яку ж норму права та судову практику слід враховувати при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у справах за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих податковими органами. Так, з одного боку, висновки ВП ВС мають перевагу над тими, що сформовані у складі КАС ВС, з іншого – такі висновки ВП ВС сформувала не у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Так, ВП ВС у постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 та від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, у яких предмет спору стосувався бюджетного відшкодування податку на додану вартість, фактично констатувала, що строк звернення до суду у 1095 днів поширюється на право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, водночас аналізувала не обумовлюючи вибір правової норми наявністю чи відсутністю досудового врегулювання спору, тобто наявністю чи відсутністю адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення. При цьому ПП КАС ВС постановою від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 відступила від висновку, викладеного в постанові від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. ПП КАС ВС виснувала, що норма п. 56.19 ст. 56 ПК є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження – абз. 3 п. 56.18 ст. 56 ПК). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті. В іншій постанові від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 ПП КАС ВС сформувала висновок, відповідно до якого процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається ч. 2 ст. 122 КАС – становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, зараз існують фактично протилежні висновки  щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Очевидно, що при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду у цій справі суд не може не врахувати як висновки ПП КАС ВС у справах № 500/2486/19, № 160/11673/20, так і ВП ВС у справах № 140/1770/19 та № 320/12137/20. Врахування одного підходу щодо застосування норм права свідчитиме про відступлення від іншого підходу щодо застосування норм права у спосіб, що не передбачений правилами КАС. Така ситуація щодо різного тлумачення норм, що визначають строк на оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, негативно впливає на правову визначеність, ускладнює для платників податків визначення оптимальної стратегії захисту своїх прав та повною мірою не дає можливості платникам податків визначити, який же конкретний строк звернення до суду позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що може обмежити право на доступ до суду.

Виключна правова проблема щодо наявності (відсутності) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» (№ 1402-VIII) судді, який був обраний суддею ВСУ безстроково, проте не проходив кваліфікаційне оцінювання (відсутнє рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у ВСУ), а також не призначений суддею ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього закону, у контексті прийняття КСУ Рішення від 18.02.2020  № 2-р/2020 у справі №  1-15/2018(4086/16). При цьому, ключовим аспектом під час вирішення цього спору є встановлення дати, з якої повинен бути здійснений такий перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди), оскільки вказане питання немає чіткого законодавчого врегулювання. Відповідь на ці питання є неможливими без вирішення виключної правової проблеми, а саме: надання системного тлумачення норм чинного законодавства України (яке було прийнято на виконання Рішення КСУ) та положень закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, і в подальшому визнані неконституційними, шляхом визначення порядку здійснення перерахунку суддівської винагороди, відповідно до п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, який був обраний до ВС України безстроково, не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначений суддею ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, а також періоду, за який має бути здійснений такий перерахунок суддівської винагороди. Виключність правової проблеми полягає в такому: 1) у спірній ситуації судове рішення не може бути ухвалене відповідним касаційним судом у межах звичайної оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; 2) відповідність якісному критерію — неоднозначність (суперечливість) чинного законодавства, що об’єктивно призводить до широкого правозастосовчого розсуду (а саме щодо моменту визначення дати, з якої необхідно здійснити перерахунок суддівської винагороди, відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №  1402-VIII судді, який був обраний до ВС України безстроково, не призначений суддею ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, а був переведений на посаду судді ВС у зв’язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020  року №  2-р/2020); 3) вирішення цієї виключної правової проблеми зачіпає також положення частини третьої статті 95 Конституції України, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України; 4) вирішення цієї виключної правової проблеми потребує застосування аналогії права (відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права)); 5) вирішення цієї виключної правової проблеми стосується також можливих майбутніх реформ у сфері судоустрою і статусу судді; 6) вирішення цієї виключної правової проблеми відповідає кількісному критерію — зачіпає права інших суддів ВС України, які перебували у штаті цього суду станом на 01.01.2017  (більше 20 суддів). Також колегія суддів звертає увагу, що у провадженні КАС ВС перебуває справа №  320/32253/23 за позовом Волкова  О.Ф. до ВС та ВСУ, у якій, серед іншого, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з ВС заборгованості зі сплати заробітної плати (суддівської винагороди) за 2021, 2022 роки у сумі 9281327,97  грн. Позовні вимоги та їх доводи, викладені у справі №  320/32253/23, пов’язані зі справою №  826/15959/18, вирішення якої прямо впливає на період та розмір заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 17.09.2024 у справі № 752/6166/17 в частині відсутності повноважень арбітражного керуючого Кудляка Є.В. надалі представляти інтереси банкрута ЗАТ «Київгума», про те, що за відсутності справи про банкрутство (справа втрачена і невідновлена), зокрема і постанови про визнання боржника банкрутом, згідно з якою арбітражний керуючий наділяється повноваженнями ліквідатора у справі про банкрутство, ліквідатор не має права підписувати та подавати від імені боржника заяви та судові позови.

Відступ від висновку, викладеного в постановах КГС ВС від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у cправі № 904/1427/21, щодо застосування ст. 75 ГПК.

Відступ від висновку, викладеного в постановах КГС ВС від 26.06.2024 у справі № 908/818/22, від 02.07.2024 у справі № 908/815/22, від 03.07.2024 у справі № 908/816/22, від 03.07.2024 у справі № 908/817/22, від 12.09.2024 у справі № 910/4264/22, від 02.10.2024 у справі № 910/4273/22, про те, що положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо настанови про зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше.

Виключна правова проблема визначення правового статусу земельних ділянок, які розміщені в межах прикордонної смуги, встановленої вздовж державного кордону з урахуванням положень п. 27-1 Перехідних положень ЗК, а саме щодо віднесення / не віднесення їх до земель оборони в автоматичному порядку; встановлення дійсного власника вказаних земель, їх належного розпорядника.