ВП ВС відступила від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 06.05.2024 у справі № 922/5196/23, зазначивши, що вирішення питання щодо відновлення / припинення або обмеження електропостачання на підставі пункту 7.11 ПРРЕЕ здійснюється з використанням інституту процесуального права - забезпечення позову шляхом заборони відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.

Постанова від 11.02.2026 (Оголошення вступної та резолютивної частин постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Постанова прийнята з окремими думками суддів.)

(1) Колегія суддів ККС ВС чітко не обґрунтувала неефективність правового регулювання переданого на вирішення ВП ВС питання в аспекті охоронюваних прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження. (2) В ухвалі ККС ВС відсутні посилання на суперечливу практику застосування національними судами зазначених норм закону України про кримінальну відповідальність. (3) В ухвалі колегією суддів ККС ВС чітко не сформульовано в чому саме полягає виключна правова проблема та не наведено обґрунтування неможливості вирішення правових питань, а саме наявності чи відсутності в діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, колегією суддів під час касаційного перегляду. Сама собою незгода колегії суддів зі сформованою позицією щодо тлумачення певних норм права без умотивування правової невизначеності питання та за відсутності посилань на конкретні приклади різного підходу до правозастосування не свідчить про наявність виключної правової проблеми і не може слугувати безумовною підставою для передачі провадження на розгляд Великої Палати. Відсутність у рішенні суду касаційної інстанції чітко сформульованої виключної правової проблеми з її належним обґрунтуванням, унеможливлює розгляд справи, оскільки відповідно до положень ч. 5 ст. 434-1 КПК, саме касаційний суд формує виключну правову проблему та обґрунтовує її наявність при передачі справи на розгляд ВП ВС.

Постанова від 09.02.2026

ОП КГС ВС відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23, від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, щодо можливості застосування відкладальної обставини згідно з пп. 2 п. 8 Положення ПСО № 483 виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів. У даній справі ОП КГС ВС виснувала, що: - застосовуючи пп. 2 п. 8 Положення ПСО № 483 у період дії воєнного стану, слід виходити з того, що обов’язок гарантованого покупця вчасно та в повному обсязі оплатити постачальникам універсальних послуг (ПУП) вартість послуг із забезпечення доступності електроенергії для побутових споживачів прямо залежить від відсутності у ПУП заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію. Ця умова застосовується незалежно від того, чи купував постачальник енергію за результатами електронних аукціонів, чи за іншою процедурою (без проведення аукціонів) відповідно до п. 5 цього Положення. - Наявність у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК “Енергоатом” є відкладальною обставиною при проведенні розрахунків між гарантованим покупцем та постачальником універсальних послуг з оплати вартості надання постачальником універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів відповідно до пп. 2 п. 8 Положення ПСО № 483. - Відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, обумовлює момент виникнення у нього обов’язку з оплати наданих позивачем послуг. Відтак, встановлення факту звільнення відповідача від цього обов’язку у спірний період згідно з пп. 2 п. 8 Положення ПСО № 483 безпосередньо впливає на правомірність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки суди попередніх інстанцій не перевірили стан заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, придбану шляхом укладення додаткових угод без проведення аукціонів, попри наявні у матеріалах справи пояснення та докази відповідача з цього питання, ОП КГС ВС дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Окрема думка суддів Малашенкової Т. М., Чумака Ю. Я.

ОП КГС ВС дійшла таких висновків щодо застосування норми права: Приписи ч. 2 та 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов’язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами. Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов’язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов’язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Щодо відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду Правовідносини щодо застосування відповідальності за порушення строків, передбачених законом, та строків, встановлених законом, не є подібними, тому ОП КГС ВС не розглядає питання відступу від висновків у наведених справах. Окрема думка суддів Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.

Правовідносини у справах № 917/202/21 (917/339/21) та № 922/3059/16 не є подібними з правовідносинами у цій справі у розумінні положень ч. 2 ст. 302 ГПК та відповідно до висновків про критерії подібності правовідносин (п. 15, 16 ухвали). ОКРЕМА ДУМКА судді Кібенко О. Р. у cправі № 924/80/25

Справи № 910/1686/24 та № 910/3987/20 є неподібними за встановленими у них фактичними обставинами та процесуальними діями позивачів (їх представників), від яких напряму залежало застосування положень статей 202, 226 та 316 226 ГПК. Відносно порушеного колегією суддів питання щодо відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 907/726/18 за встановленими у справі № 907/726/18 обставинами, позивач подав місцевому господарському суду пояснення по суті спору, а також завчасно надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Наведене не відповідає та не є подібним до обставин, встановлених у справі № 910/1686/24, за змістом яких суд першої інстанції призначив підготовче засідання, яке в подальшому неодноразово відкладалося на іншу дату, пояснення по суті спору від позивача не находили, представники позивача неодноразово зверталися до місцевого господарського суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи на іншу дату та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, маючи намір прийняти участь у судових засіданнях, але суд відхилив вказані клопотання і не перейшов до розгляду справи по суті заявлених вимог. Відносно питання застосування статті 316 ГПК щодо обов'язковості вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій у справах № 910/3987/20 та № 907/726/18, то у названих справах підставою для скасування ухвал про залишення позову без розгляду слугував не сам по собі факт передачі справи на новий розгляд, а процесуальні дії позивачів та наявні в справах матеріали (пояснення, докази, тощо), необхідні для її розгляду. Крім того, практика Верховного Суду у питанні застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК не встановлює жодних заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, за наслідками чого визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи.

Правовідносини у справі № 916/3735/24 з правовідносинами у цій справі № 909/1051/18 не є подібними у розумінні положень ч. 2 ст. 302 ГПК та відповідно до висновків про критерії подібності правовідносин (п. 15, 16 ухвали).

Проаналізувавши наведені колегією суддів аргументи для розгляду цієї справи, ОП КГС ВС вважає, що мотиви зводяться до необхідності відступу саме від висновків касаційного суду у справі № 917/1297/23, а не від висновків щодо застосування норм права. Тобто, у справі № 917/692/24 КГС ВС не робив власних правових висновків щодо застосування ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу", про відступ від яких порушено питання в ухвалі від 18.12.2025 у справі № 904/1809/24. … у справі № 904/1809/24 та справі № 917/692/24 суди ухвалювали рішення за різними встановленими обставинами, у зв'язку з чим у даному випадку відсутні передбачені ч. 2 ст. 302 ГПК підстави для передачі справи № 904/1809/24 на розгляд ОП. ОКРЕМА ДУМКА судді В. Пєскова у cправі № 904/1809/24 ОКРЕМА ДУМКА суддів Кібенко О.Р. та Рогач Л.І. у справі № 904/1809/24

ВП ВС відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). ВП ВС також зазначає про те, що для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України), не допускається.

Висновок щодо застосування норм права Ухвала суду про зобов’язання слідчого, дізнавача чи прокурора вчинити певну дію під час досудового розслідування, постановлена після повідомлення про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів досудового розслідування, не відновлює досудове розслідування і перебіг його строку. Відновлення досудового розслідування після його завершення у зв’язку з необхідністю проведення процесуальних дій належить до виключної компетенції сторони обвинувачення, яка приймає відповідне рішення з огляду, серед іншого, на достатність строку, визначеного статтею 219 КПК, для вчинення відповідних дій. Ухвалення слідчим, дізнавачем або прокурором постанови про відмову у проведенні слідчої дії не є процесуальною дією, яка відновлює перебіг строку досудового розслідування.

ОП ККС виснувала, що відповідно до статей 96-1, 96-2 КК майно, що перебуває у спільній власності, підлягає спеціальній конфіскації, якщо співвласник, який є правопорушником, використав його як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення. Якщо майно, яке було використано як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, перебуває у спільній власності подружжя і воно було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально-караного діяння, то таке майно підлягає спеціальній конфіскації в повному обсязі, оскільки його власник (той з подружжя, який вчинив кримінальне правопорушення) усвідомлено використав його в протиправних цілях.

ОП ККС виснувала, що роз’ясненню підлягають ті судові рішення, які прийняті за результатами судового провадження у судовому засіданні та якими вирішено питання, що становило предмет його розгляду. Заяви про роз’яснення таких рішень суд повинен розглянути у окремому судовому засіданні після повідомлення особи, яка звернулася із такою заявою й учасників судового провадження, та за результатами судового розгляду постановити ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову в його роз’ясненні. Якщо ж заявник просить роз’яснити судове рішення, яке не було результатом судового провадження і не становило предмет його розгляду, то суд за результатами розгляду такої заяви повинен постановити ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні без призначення судового засідання. Питання про те, чи є судове рішення таким, що прийняте за результатами судового провадження, тобто чи становило воно предмет розгляду, суд вирішує з урахуванням підстав відкриття та здійснення конкретного провадження. Якщо заявник просив роз’яснити судове рішення, яке не є самостійним предметом роз’яснення за процедурою, визначеною ст. 380 КПК, оскільки не є результатом судового розгляду, то суд апеляційної інстанції вправі відмовити у відкритті провадження або закрити апеляційне провадження у разі, якщо воно було відкрите за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду за підсумком розгляду такої заяви.

Правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у справах, які були на розгляді КГС ВС, оскільки виникли в інший період, ніж той, що досліджувався цим судом та відрізняються як предметом так і суб`єктним складом. Крім того, висновки ОП КГС ВС побудовані на аналізі норм ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Натомість норми абз. 2 ч. 1 ст. 13, 13-1 цього Закону, про застосування яких йде мова в ухвалі колегії суддів КАС ВС про передачу справи на розгляд ВП ВС, стосуються ТОТ та надр під нею, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»