Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/15-ц, ВП ВС вважає, що правовідносини, з яких виникли спори в цих справах, не є подібними. Також нерелевантними до спірних правовідносин є і висновки, висловлені в постанові ВСУ від 23.01.2013 у справі № 6-164цс12, у якій не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини, а з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся позивач, який зазначив, що його матір за життя склала заповіт, яким заповіла йому квартиру. Проте, звернувшись в установлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, він довідався, що квартира відчужена невстановленою особою на підставі підроблених документів. Ураховуючи наведене, ВП ВС вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів КЦС ВС на підставі ч. 6 ст. 404 ЦПК.

З ухвали Першої судової палати Касаційного кримінального суду слідує, що колегія суддів по суті не погоджується з правовим висновком ВП ВС, викладеному у Постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006-15-ц. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд ВП ВС, якщо така колегія суддів (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС

ОП ККС виснувала, що після встановлення під час апеляційного розгляду факту смерті обвинуваченого, щодо якого ухвалено виправдувальний вирок, суд апеляційної інстанції зобов`язаний виконати вимоги статей 370, 404, 419 КПК, забезпечити участь захисника, продовжити апеляційний розгляд, надати мотивовані відповіді на доводи апеляційних скарг та постановити ухвалу, передбачену одним із пунктів 1, 2, 5 або 6 ст. 407 КПК з урахуванням вимог статей 284, 417 КПК

ОП ККС виснувала, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

ОП ККС відступила від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 05.03.2020 у справі № 265/5853/17. ОП ККС виснувала, що згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення

Правова позиція щодо застосування судами ст. 882 ЦК є сталою в судовій практиці Верховного Суду. Зокрема, стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, Верховний Суд неодноразово вказував, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов’язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором". Справа № 909/574/18, від яких колегія суддів мала намір відступити, та справа, що розглядається, не є подібними. Висновки у справі № 909/574/18 прийнято за результатом відповідної оцінки апеляційним судом конкретних обставин справи та доказів наданих сторонами. КП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 909/574/18. ОКРЕМА ДУМКА (збіжна) суддів Бакуліної С.В., Студенця В.І.на постанову

КП КГС ВС виснувала, що неповідомлення учасника господарського товариства про скликання загальних зборів у разі оскарження ним рішень загальних зборів сама по собі не є самостійною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства, однак з урахуванням конкретних обставин справи може бути достатньою підставою для визнання їх недійсними. Ця обставина може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у разі, якщо учасник товариства, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, довів не лише факт його неповідомлення, а також довів належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно: - існування інших підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів; та /або - факт того, що він не брав участі у таких зборах, не мав можливості взяти участь у цих зборах, а прийняті на таких зборах рішення суперечать вимогам законодавства та / або статуту господарського товариства, прийняті з порушенням порядку голосування, стосуються безпосередньо його прав та інтересів та порушують їх. Крім того, у кожному конкретному випадку судам слід досліджувати дійсні підстави та мотиви звернення до суду учасника товариства з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, зокрема і у випадку, якщо учасник товариства звернувся до суду з таким позовом через тривалий час після стверджуваного порушення його прав. КП КГС ВС зазначила, що для визнання недійсним рішення загальних зборів господарського товариства, що оскаржується з підстав порушення порядку скликання зборів щодо повідомлення позивача як учасника товариства про скликання зборів, позивач має довести, а суд встановити наявність порушених прав та / або інтересів позивача як учасника господарського товариства оспорюваним рішенням загальних зборів. Тобто, при вирішенні корпоративного спору про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства, який має місце у цій справі, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, з’ясувати, які саме права та / або інтереси позивача порушені кожним окремим оспорюваним рішенням загальних зборів. Наведене узгоджується з положеннями ст. 15, 16 ЦК та ч. 2 ст. 4 ГПК, які визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, а також відповідає зазначеним висновкам Верховного Суду, викладеним у п. 45 постанови ВП ВС від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, про необхідність встановлення судом факту порушення прав та законних інтересів учасника товариства спірним рішенням загальних зборів. Відповідно до висновків, викладених у постановах ВП ВС від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 та від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які не наділені правами діяти від імені товариства. Підписання виконавчим органом товариства (директором) договору з іншою особою може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Отже, укладення спірного договору не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. КП КГС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела порушення її прав спірними рішеннями загальних зборів учасників Товариства, а позовні вимоги у цій справі про визнання недійсними рішень загальних зборів, що заявлені лише з однієї підстави неповідомлення позивачки як учасниці Товариства про скликання загальних зборів, не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів позивачки у спірних правовідносинах, оскільки задоволення позову у цій справі (визнання недійсним кожного з оспорюваних рішень загальних зборів) не призведе до поновлення прав та / або інтересів позивачки. КП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 30.11.2021 у справі № 909/869/20. … Висновки КГС ВС щодо такої підстави визнання недійсним рішення загальних зборів, як неповідомлення учасника товариства про їх скликання, у згаданій постанові відсутні, що виключає можливість відступу від висновків, яких не існує. ОКРЕМА ДУМКА суддів Губенко Н.М., Кондратової І.Д., Студенця В.І.

Спір у цій справі виник з приводу постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва у зведеному виконавчому провадженні. Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови ВП ВС від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)). У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 ВП ВС звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Тобто законодавець указав, що у Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії. Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Колегія суддів КЦС, в ухвалі про передачу справи на розгляд ВП ВС посилається на різні доктринальні підходи вирішення правових питань, поставлених на розгляд НКР при ВС, проте зазначені висновки науковців містять відсилання на обставини, які не встановлені судом у цій справі або мали б місце за умови наявності іншого суб`єктивного складу, зокрема відповідача - іноземної компанії, а отже, ці висновки не свідчать про наявність різних підходів до вирішення конкретного правового питання у схожих правовідносинах, оскільки передбачають існування певних обставин і умов у різних конкретних випадках, які за своїм змістом є індивідуальним спором. Наявність різних наукових висновків у цій справі не свідчить про наявність неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах та про наявність невирішеної виключної правової проблеми. Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду ВП ВС указаної справи згідно з ч.5 ст. 403 ЦПК відсутні.

ВП ВС прийняла до розгляду справу № 914/1570/20, отриману від КГС для відступу від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17. За два роки і три місяці з часу прийняття постанови ВП ВС від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступу від сформульованого у тій постанові висновку (щодо можливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, якою ця ухвала скасована), - відсутні. Розгляд питання про відступ від висновку ВП ВС на користь того, який вона первинно сформулювала у постанові ВП ВС від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17 і від якого відступила у постанові ВП ВС від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, є недоцільним.

ВП ВС дійшла висновку, що критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу в системі органів державної влади. До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію. При вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК України, КПК України, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.

ОП КГС ВС відступила від позиції, викладеної в постанові ОП КГС ВС від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, щодо застосування положень ст. 173 ГПК стосовно правил об’єднання та роз’єднання позовів у подібних правовідносинах. ОП КГС ВС виснувала, що позовні вимоги до пов’язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі шляхом дослідження проведених банківських операцій у їх сукупності та взаємозв’язку і їх впливу на фінансове становище банку в цілому. А тому операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

ОП КГС ВС виснує, що у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства та Інструкції, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що у належному порядку спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні. У разі, коли за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд залишить рішення без змін, виконавче провадження поновлюється. В іншому випадку виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, а стягнуті на його виконання суми - поверненню в порядку повороту виконання судового рішення. ОП КГС ВС погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 908/1099/19, разом із цим не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.08.2020 у справі № 910/7204/19, оскільки правовідносини у цих справах хоча і є подібними за правовим регулюванням, однак були зроблені за інших істотних фактичних обставин справи.

ОП КГС ВС дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст. 538 ЦК, викладених в постановах КГС ВС від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов’язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов’язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку. Системне тлумачення ст. 538, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 655, ст. 692, ч. 1 ст. 697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов’язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов’язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов’язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

Заявник обґрунтовує касаційну скаргу наявністю лише постанови ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16 та наявністю в Господарському суді міста Києва справи № 910/14974/18, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК та унеможливлює передачу справи на розгляд ВП ВС.