Постанова від 18.09.2023 Підстави для відступу відсутні ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» як правонаступник КДГМК «Криворіжсталь» також є правонаступником шахти імені Артема ДП «Рудоуправління імені Кірова» в частині компенсації моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку, під час якого загинув чоловік та батько позивачів

ВП ВС послідовно розмежовувала позов про витребування із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Зазначала, що першу вимогу може заявити той власник, який втратив володіння майном, а другу - власник, який має (зокрема відновив) володіння відповідним майном, але у користуванні та розпорядженні останнім існують перешкоди. Інакше кажучи, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (див. постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п.100), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (п. 72)). ВП ВС виснувала, що у разі поєднання в одній позовній заяві вимог про витребування нерухомого майна та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном таке усунення можливе після введення власника у володіння його майном. ВС вказала, що статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник зможе ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння земельною ділянкою (див. постанову від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п. 101-104)). Зміст позовної вимоги не слід визначати з її дослівного формулювання. Вона вже вказувала на те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч.1 ст. 13 ЦПК), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови ВП ВС від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (п. 1, 80-81, 83), від 1.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (п. 1, 43-47), від 26.10.2021 року у справі № 766/20797/18 (п. 6, 20-26, 101, 102), від 1.02.2022 року у справі № 750/3192/14 (п. 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 4, 36), від 20.06.2023 у справах № 633/408/18 (п. 11.12-11.13) і № 554/10517/16-ц (п. 7.47-7.50)). ВП ВС виснувала, що вимога про визнання наказу про передання земельної ділянки у власність незаконним і про його скасування не впливає на визначення юрисдикції суду за вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння іншої особи, ніж та, якої стосувався зазначений наказ (див., наприклад, постанови від 21.01.2019 у справі № 911/3681/17 (п. 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (п. 35-36)). Висновки щодо можливості прокурора звернутися до суду з вимогою в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру з метою повернення у володіння держави в особі цього управління земельної ділянки, яка вибула з її володіння на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру ВП ВС також неодноразово формулювала (див., зокрема, постанову від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (п. 10.16-10.23)).

У постанові від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) ВП ВС виснувала, що за положеннями п. 52.4, 52.5 ст. 52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування. Обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи. МТСБУ відповідно до вказаного вище Закону відшкодовує шкоду за страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи. Передаючи справу № 917/1093/21 на розгляд ВП ВС з мотивів необхідності відступлення від висновків, викладених в раніше ухвалених рішеннях ВП ВС, КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

КЦС ВС фактично просить повторно сформулювати висновок, який був викладений у постанові ВП ВС від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, хоча ВП ВС у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (п. 25) зазначила, що той висновок не враховував спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту.

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету за умови, що майно було примусово відчужене, а особа відповідно має право на таку компенсацію. Постановою КМУ від 31.10.2012 затверджено Порядок № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

У п. 111 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. У разі надсилання судом документів на адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом, ризики технічної неможливості доставки документа суду на відповідну адресу учасника судового процесу несе учасник судового процесу. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Звернення фізичної особи (за виключенням адвокатів та інших, передбачених п. 10 Положення про ЄСІТС осіб) до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. Наведені для відступу постанови Верховного Суду стосуються наслідків звернення із процесуальним документами до пілотних судів, при цьому процесуальні документи у вказаних справах подавалися до початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку на відміну від цієї справи. З урахуванням викладеного відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду, постановлених з урахуванням відмінного від цієї справи матеріально-правового регулювання.

Обставини справ, вирішених КГС ВС, є відмінними від справи № 547/818/20, переданої на розгляд ВП ВС. Як на підставу наявності різних підходів щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС послався на постанову КГС ВС від 20.06.2023 у справі № 908/2130/20, у якій застосовано висновок ВП ВС від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц та зазначено про недійсність правочину, який у подальшому не був схвалений позивачем. Висновки у цій справі стосуються інших фактичних обставин, ніж у справі, яка передана на розгляд ВП ВС та у якій основним мотивом для визнання недійсним (відмови у визнанні недійсним) правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, було встановлення добросовісності / недобросовісності контрагента. При цьому питання щодо наступного схвалення правочину, вчиненого представником в інтересах товариства, правових наслідків цього правочину та способу захисту прав цього товариства, зокрема щодо його належності чи неналежності, не вирішувалось. За таких умов ВП ВС вважає, що підстави, передбачені ч. 3 та 4 ст. 403 ЦПК, на які колегія суддів КЦС ВС посилається в ухвалі від 28.06.2023, не знайшли свого підтвердження.

ВП ВС відступила від правового висновку ВСУ, що міститься у справі № 5011-48/950-2012, щодо порядку застосування заборони, встановленої ЗУ «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», визначивши, що набрання чинності ЗУ «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини. Невиконання КМУ своїх обов`язків щодо подачі на затвердження ВРУ проекту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, не може бути підставою для незастосування заборони, встановленої ст. 1 ЗУ «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини». Таке правове регулювання не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з комунальної власності у приватну пам`ятку культурної спадщини ні за ЗУ «Про приватизацію державного майна», ні тим більше у непередбачений ним спосіб, зокрема під виглядом проведення інвестиційного конкурсу. Правочин щодо відчуження пам’ятки культурної спадщини, вчинений попри заборону, встановлену ЗУ «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» порушує публічний порядок і є нікчемним.

Закрито касаційне провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги.

ОП КЦС ВС в ухвалі від 31.07.2023 у справі № 204/224/21 не висловила незгоду з висновком ВП ВС, сформульованим у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19. Фактично просила сформулювати висновок для ще одного різновиду комісії за обслуговування кредиту, склад якої у цьому договорі прямо не визначений і може потребувати додаткового тлумачення. Питання відступу від висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 18.01.2023 у справі № 172/410/21, може вирішити ОП КЦС ВС, яка передала справу № 204/224/21 на розгляд ВП ВС.

ОП ККС виснувала, що датою введення в дію положень, вказаних у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального Кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», у тому числі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК, є 16.03.2018. Пункт 10 частини 1 статті 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16.03.2018, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати. Період ознайомлення сторони обвинувачення з матеріалами, відкритими стороною захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК, не впливає на перебіг строку досудового розслідування, передбаченого ст. 219 КПК, і не зупиняє його.

ОП ККС виснувала, що вирішення питання про відновлення строку на касаційне оскарження вироку апеляційного суду, постановленого ним як судом першої інстанції в порядку КПК 1960 року, віднесене до компетенції конкретного апеляційного суду, який розглянув справу і постановив такий вирок

Справу передано на розгляд ВП ВС. Підстава передачі: наявність виключної правової проблеми у питанні наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.

ВП ВС відступила від висновків ВС про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої ч. 1 ст. 38 КЗпП. Необхідність такого відступу зумовлена тим, що ВС застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду. За відсутності встановлених судами обставин укладення з директорами трудових договорів (контрактів) норми законодавства про працю, зокрема, ст. 38 КЗпП, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не застосовуються. Для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків. Директор має дотриматись вимог ст. 32 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.

У справі, переданій на розгляд ВП ВС, та у справах № 500/322/20 та № 760/16859/19 різні предмети та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справ, у зв`язку із чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин також різниться, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. Отже, з урахуванням наведеного ВП ВС вважає, що відсутні підстави, передбачені ч. 3 ст. 403 ЦПК, для прийняття цієї справи до свого розгляду, оскільки постанови касаційних судів, на які КЦС ВС посилається в ухвалі від 21.06.2023, не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах.