Виключна правова проблема щодо питання застосування розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення згідно із ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 01.01.2017 - дати набрання чинності Законом України № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким було запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року, з огляду на те, що в межах апеляційного перегляду зразкової справи №240/4937/18 ВП ВС №240/4937/18 дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що входить у пряму суперечність із положеннями п. 3 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ, за правилами якого, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Так, у цій справі оскаржується бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції, чинній до 01.01.2015, право на яку, на думку позивачки, з доводами якої погодились суди попередніх інстанцій, виникло у неї з моменту ухвалення КC України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Виключна правова проблема у застосуванні ст. 13, 40, п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 203, 215, 228 ЦК. Різний підхід суду при вирішенні питання про застосування п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі". Відсутність висновків ВП ВС щодо питання нікчемності договору в разі, якщо договір укладений за результатами застосування переговорної процедури закупівлі, яка застосована неправомірно.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21 та від 15.11.2022 у справі № 580/2472/21, стосовно правової природи та приналежності до нормативно-правових актів оскаржуваних наказів Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 11.11.2020 № 1.380.2019.004212, від 10.02.2021 у справі № 380/671/20, від 19.04.2022 у справі № 1.380.2019.005537, про те, що законодавець у пп. 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 ПК розмежував поняття «суміші на основі зброджених напоїв», зазначене у четвертому рядку таблиці, від поняття «зброджені напої», яке міститься у рядку третьому цієї ж таблиці. Ключовим питанням у цій справі є питання щодо застосування норм пп. 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 ПК, зокрема перевірка правильності визначення ставки акцизного податку для товару, який класифікований імпортером у товарній позиції згідно з УКТЗЕД 2206 00 39 00 з огляду на наведений ним же опис товару «напої на основі вина ігристі ароматизовані (суміш на основі зброджених напоїв): ароматизований винний напій ігристий…» назва товару [Fiorelli Fragolino Bianco; Fragolino Bianco Rosso, Fragolino Rosso; Fiorelli Fragolino Bianco, Pesca; Fiorelli Pesca; Fiorelli Frizzantino Rosso] «…у скляних пляшках місткістю 0,75 л. з вмістом спирту етилового не більше 8,5 % об. Зброджені напої одержані виключно в результаті природного (натурального) бродіння винограду з вмістом спирту не більше 8,5 відсотка об'ємних одиниць (без додавання спирту), безалкогольних напоїв (води, підсолоджувачів, лимонної кислоти та ароматизаторів)…».

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, у якій ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 13.01.2021 у справі № 1519/2-4031/11. Такий відступ полягав у тому, що суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропущення строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку (п. 35 постанови). ВП ВС істотно змінено підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку, який існував з часу запровадження інституту заочного рішення, тобто з 30.09.2005 року, і який не містив суттєвих проблем у правозастосуванні.

Відступ від висновку щодо застосування норм ст. 127, 185 ЦПК, ст. 121, 169 КАС у подібних правовідносинах (аналогічне регулювання передбачено ст. 119, 174 ГПК), що був викладений у постановах КЦС ВС від 06.05.2020 у справі № 758/8383/15-ц, від 11.11.2020 у справі № 128/1213/20, від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, від 28.09.2022 у справі № 755/17444/20, від 30.11.2022 у справі № 185/463/22 та постановах КАС ВС від 17.02.2022 у справі № 500/1704/21, від 19.12.2022 у справі № 280/10087/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21, а саме: одночасна відмова у задоволені клопотання про зменшення (звільнення) суми сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, чи іншого процесуального звернення (у разі, коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги), є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику.

Юрисдикція спору за позовом фізичних осіб, один із яких проходив військову службу, до Квартирно-експлуатаційного відділу про зобов`язання Квартирно-експлуатаційного відділу як органу приватизації на пільгових умовах (незалежно від розміру загальної площі безоплатно), оформити передачу у власність позивачів квартири, яка використовується на умовах найму, розташованої на території військового містечка.

Формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування положень ч. 3 ст. 9 КУзПБ та вирішення питання щодо можливості касаційного оскарження судових рішень про затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи у справі про неплатоспроможність з огляду на різних підхід колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство до його вирішення

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23.05.2012 у справі № 6-37цс12, у постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, вказати, що п. 6 ст. 3 ЦК має застосовуватися при розгляді спорів про недійсність договору позики, укладеного одним із подружжя без згоди іншого, який виходить за рамки дрібної побутової угоди чи стосується іншого цінного майна. Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання чи розповсюджується на грошові зобов`язання (передача в борг одним із подружжя без згоди іншого) приписи ч.ч. 2,3 ст. 65 СК; чи може бути визнаний недійсним договір позики на суму, яка виходить за межі дрібного побутового правочину, укладений одним із подружжя без згоди іншого з подружжя на його укладення; чи виникає за таким договором позики грошових коштів у іншого з подружжя (того, хто не був його стороною) право на отримання коштів з чоловіка (дружини) сторони договору.

Виключна правова проблема щодо тлумачення ч. 1 ст. 162 СК у справах про відібрання дитини у одного з батьків (іншої особи), який добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків (іншою особою), які, враховуючи, у тому числі висновок ВП ВС у постанові від 29.05.2019 у справі №357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19), ґрунтуються на протилежних відповідях на такі ключові питання: Чи слід тлумачити положення цієї статті як форму негайного реагування виключно на самочинну зміну місця проживання дитини? Чи підлягає рішення суду про визначення місця проживання дитини примусовому виконанню? Чи є відібрання дитини складовою примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини?

Виключна правова проблема у справах про заміну сторони виконавчого провадження у разі смерті боржника та застосування при цьому положень ст. ст. 1281 та 1282 ЦК, а також вирішення питання можливості такої заміни з урахуванням змін до законодавства про виконавче провадження за Законом України "Про виконавче провадження", який набрав чинності 05.10.2016, згідно до яких положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника викладене як імперативне (п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження").

Відступлення (шляхом конкретизації) від висновку ВП ВС, викладеного у Постанові від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Наявність чи відсутність підстав для відступлення від висновків про застосування норм права, які викладені у Постанові КГС ВС від 11.06.2020 у справі № 917/1369/17 (у подібних правовідносинах до справи № 910/20057/16)у питанні можливості розгляду в межах справи про банкрутство справи позовного провадження з вимогами до боржника (яка була відкрита раніше справи про банкрутство) з предметом спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу такого предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження.

Наявність різних підходів судових колегій БП КГС ВС стосовно застосування п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо наявності/відсутності підстав звільнення органу ДПС від сплати судового збору під час розгляду заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство.

Відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постановах від 05.04.2023 у справі № 344/984/15-ц та від 28.10.2020 у справі № 344/10069/18, яка знайшла своє відображення в ряді ухвал КЦС ВС від 09.07.2021 у справі № 370/1543/20, від 16.12.2022 у справі № 199/2786/21, щодо застосування норм Закону України «Про судовий збір» у контексті визначення характеру позовних вимог про визнання права іпотекодержателя як майнових для визначення ціни позову (ст. 176 ЦПК, ст. 163 ГПК). У зазначених справах КЦС ВС висловлено позицію щодо немайнового характеру позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя. На думку колегії суддів КГС ВС, ініційований позивачем спір спрямований на захист його майнового інтересу, що виник на підставі іпотечного договору, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який має вартісну оцінку, а отже має майновий характер, а відтак розмір ставок судового збору за його подання має визначатися відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".