Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (час 32 Закону № 161-XIV). Тож закон передбачає можливість заміни в договорі оренди землі як орендодавця, так і орендаря, що спрямовано на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря. У цьому висновку ВП ВС звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19. Водночас нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV установлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків. Тобто, нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності.

ВП ВС виснувала, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК ). ВП ВС вже зазначала, що якщо питання про повернення позовної заяви без розгляду у зв`язку з неусуненням позивачем її недоліків вирішив визначений за результатами автоматизованого розподілу справи колегіальний склад суду, то таке вирішення не можна вважати розглядом справи неповноважним складом суду (див. mutatis mutandis постанови від 25.03.2020 у справі № 9901/588/19 (п. 59), від 23.02.2021 у справі № 263/4637/18 (п. 27.1). Позивач у справі № 930/576/22 вимоги ухвали від 11.10.2023 про залишення касаційної скарги без руху не виконав. Більше того, стверджував, що цю «ухвалу варто залишити без розгляду та без задоволення», оскільки вона є «безпідставною», а судді, які її постановили, «свідомо допустили порушення» прав позивача. Також вказав ВП ВС на можливість притягнення її суддів до дисциплінарної відповідальності за постановлення ухвали від 11.10.2023, яка нібито порушує право позивача на розумний строк розгляду його скарги, і повідомив, що «виставить» цю ухвалу для «публічного міркування». З огляду на вказане, беручи до уваги відмову позивача від виконання вимог ухвали від 11.10.2023 та його висловлювання, ВП ВС розглядає заяву позивача від 07.11.2023 як вияв небажання сприяти виконанню завдання цивільного судочинства.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 26.04.2023 у справі № 380/23331/21. Правовий висновок. Спір про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Правові висновки ВС, наведені у постановах від 14.07.2021 у справі № 640/7679/20 та від 22.09.2021 у справі № 640/13375/20 з одного боку, та у постанові від 17.09.2021 у справі № 640/24558/19 з іншого боку, стосуються різних обставин, а отже є нерелевантними. Відтак, немає підстав для відступу від правового висновку, наведеного у постанові від 17.09.2021 у справі № 640/24558/19, оскільки він стосується права на апеляційне оскарження, а не права на звернення до суду.

Ухвала про повернення від 13.11.2023 В ухвалі ККС ВС від 05.10.2023 (справа №161/8760/22, провадження №51-2628км23) про передачу кримінального провадження на розгляд ОП колегія суддів не зазначила, з яким саме висновком та із застосуванням якої саме конкретної норми права вона не погоджується. Зі змісту ухвали Другої судової палати ККС ВС від 02.02.2023 вбачається, що колегія суддів не робила висновку щодо застосування норми права, яка регулює питання підтвердження повноважень захисника в касаційній інстанції

КГС не врахував, що КАС у постановах від 26.03.2020 у справі №1340/6162/18, від 01.09.2021 у справі № 826/16328/18, від 21.05.2020 у справі № 826/11912/17, у протилежність висновкам суду апеляційної інстанції, викладеним у постанові від 05.07.2023 у справі №910/6925/22, виснував, що спори у правовідносинах, подібних цій справі, віднесенні до юрисдикції господарських судів та мають розглядатись за правилами, встановленими ГПК України. Отже, відсутні висновки іншого касаційного суду щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, які б відрізнялись від висновків КГС, тобто відсутній «конфлікт юрисдикції» між касаційними судами різних юрисдикцій.

Відступлено від висновків КАС ВС, викладених в постановах від 15.04.2020 в справі № 807/542/17 та від 19.08.2020 у справі № 826/7444/16, щодо відсутності правових підстав для стягнення з ДКС України суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів з посиланням на те, що у ДКС України не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ст. 11 ЦК як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а тому ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК. Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи ст. 625 ЦК до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис ч. 2 ст. 625 ЦК щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

ВП ВС вже сформувала висновки щодо всіх питань, які мають значення для вирішення справи № 369/473/15-ц. Тому розгляд цієї справи у ВП ВС недоцільний.

ВП ВС не вважає твердження колегії суддів КЦС такими, що дають підставу відступити від усталеної практики ВП ВС та ВСУ за обставин справи № 607/15052/16-ц. Наведена КЦС ВС практика не суперечить висновкам, викладеним у цій постанові. У даній справі вирішення питання про те, якими механізмами забезпечується такий захист права власності, пов`язано із встановленням власника комунального майна. Таким відповідно до ст. 327 ЦК є територіальна громада міста Тернополя, а не Тернопільська міська рада, яка від імені власника здійснює управління майном, що є у комунальній власності. У випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів ст.ст. 387 та 388 ЦК. Однак у цій справі інтереси територіальної громади міста Тернополя відстоює прокурор, а не Тернопільська міська рада.

Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань. У постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 ВП ВС також висловилась щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Постанова від 06.11.2023 Положення ст. 152 ЖК не стосуються вирішення питань технічної можливості поділу спірної нерухомості та визначення необхідності його здійснення. Тобто, стаття 152 ЖК України не застосовується при вирішенні спору співвласників про поділ спільного майна або про виділ з нього частки. Тому відсутність у матеріалах справи технічних висновків про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки тощо не перешкоджає суду ухвалити рішення про суті спору, якщо наявний висновок судової будівельно-технічної експертизи. Таким чином, у суду відсутні підстави вимагати від позивача проходження дозвільної процедури за правилами статті 152 ЖК до ухвалення судом рішення про поділ спірного нерухомого майна. Отже, ухвалення рішення суду про поділ нерухомого майна в натурі між його співвласниками не потребує попереднього (до ухвалення такого рішення) подання до суду сторонами документів, що дають право на виконання відповідних будівельних робіт, навіть у тому випадку, коли такий поділ вимагатиме переобладнання та перепланування спірної нерухомості з проведенням робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.

Постанова від 06.11.2023 Відступили від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2023 у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21). Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Постанова від 06.11.2023 Підстави для відступу відсутні під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19.07.2022, не підлягає застосуванню постанова КМУ від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43. Втрата чинності постанови КМУ від 03.04.1993 № 245 лише 22.11.2022 не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19.07 до 22.11.2022, оскільки КЗпП в редакції, чинній з 19.07.2022, який є законом, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником.

Постанова від 06.11.2023 Відсутні підстави для відступу або конкретизації висновків. Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення. Визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав. Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.

Кримінальне провадження передано на розгляд ОП ККС ВС