Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 15.12.2021 у справі № 640/2897/20, від 23.12.2021 у справі № 640/2941/20, від 23.12.2021 у справі № 640/2887/20, від 23.12.2021 у справі № 640/2886/20 та інших. Правовий висновок. Визначений приписами ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» десятирічний строк необхідно розуміти як єдиний послідовний період діяльності політичної партії тривалістю у десять років, що передує зверненню контролюючого органу (Міністерства юстиції України) до суду з позовом щодо анулювання реєстраційного свідоцтва цієї політичної партії.

Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 15.07.2019 у справі № 140/2320/18, від 27.02.2020 у справі № 818/1512/17, від 11.06.2021 у справі № 818/970/17, від 09.07.2020 у справі № 824/561/18-а, від 25.05.2022 у справі № 120/1196/19-а, від 04.11.2021 від № 818/1365/17, від 28.02.2023 у справі № 280/2932/20, від 08.06.2023 у справі № 380/7230/20 та інших. Правовий висновок. Норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» потрібно застосувати як загальні норми щодо основних принципів і порядку здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності, пов’язаної з використанням та охороною земель, стосовно норм спеціального Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» , який окреслює лише загальні риси організації і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у сукупності як такі, що не вступають у суперечність із змістом цих норм щодо процедурних питань, пов’язаних із проведенням відповідної перевірки в межах державного контролю, оскільки використання землі як об'єкта державного контролю та охорони нерозривно пов’язано з діяльністю на ній суб’єктів земельних відносин, у тому числі господарської.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 27.07.2022 у справі № 813/3269/17 та інших. Правовий висновок. Незатвердження науково-проєктної документації з визначення меж історичного ареалу міста Львова відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не впливає на правовий режим території як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, не виводить її з-під державної охорони (охорони законом), оскільки за законом правовий статус відповідної території як об’єкта культурної спадщини пов’язаний із фактом її перебування у визначених межах історичного ареалу населеного місця України, наявність або відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади не змінює цього факту, а відтак суб’єкти містобудування зобов’язані дотримуватися обмежень і вимог, установлених зазначеним законом, під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Львова.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22. Правовий висновок. Шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС, не підлягає застосовуванню до правовідносин щодо оскарження неправомірних дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо видачі ними довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та членам їх сімей, як такий, який унеможливить реалізацію передбаченого ст. 63 цього закону права на перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною видів грошового забезпечення з урахуванням норм ч. 3 ст. 51 цього закону щодо перерахунку пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком у разі не проведення перерахунку з вини органів, які уповноважені видавати довідки для перерахунку пенсії.

Ураховуючи викладені висновки про те, що ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства, КП КГС ВС відступає від висновків, викладених у п. 95, 96 постанови КГС ВС від 31.08.2022 у справі № 924/700/21, а саме: "Втрата права власності на частку і статусу учасника за рішенням суду можлива лише у випадках витребування частки із чужого незаконного володіння або переведення на позивача прав та обов'язків покупця частки. Такий спосіб захисту прав позивача як визначення розміру статутного капіталу та часток учасників не може призводити до втрати іншими учасниками товариства права власності на їх частки та статусу учасників (корпоративних прав), тобто до фактичного виключення учасників з товариства. … внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення відбулося безпідставне втручання суду апеляційної інстанції у виключну компетенцію загальних зборів товариства. …. спосіб захисту прав, обраний позивачем, призведе до втрати статусу учасника та права власності на частки іншими учасниками внаслідок ухвалення судового рішення, а отже, такі позовні вимоги не можуть бути задоволені". Окрема думка суддів Вронської Г.О., Бакуліної С.В., Кібенко О.Р.

Додаткове рішення є невід’ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскільки КП КГС ВС дійшла висновку про необхідність скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2022, то додаткова постанова цього суду від 31.10.2022 у справі також підлягає скасуванню.

Постанова від 11.12.2023 Юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі. З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо. З урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

Постанова від 11.12.2023 У разі якщо боржник не повідомив виконавця та/або кредитора (стягувача) про правовий режим спільної часткової власності на рухому неподільну річ і відбулося звернення стягнення на рухому неподільну річ (продаж на торгах, передача стягувачу), то права та інтереси іншого співвласника (-ів), який (які) не є боржником (-ами), у спільній частковій власності на рухому неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації від недобросовісного співвласника, який не повідомив виконавця та/або кредитора (стягувача) про наявність правового режиму спільної часткової власності на рухому неподільну річ. Відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі №753/9500/18 (провадження № 61-14498св21).

Постанова від 11.12.2023 Відступили від висновку щодо застосування положень ст. 388 ЦК, викладеного у постанові ВС від 19.01.2022 у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) із зазначенням правового висновку про те, що «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої ст. 388 ЦК».

КП КГС ВС виснувала, що: (1) рішення про збільшення статутного капіталу, що було прийнято до набрання Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не є підставою для вимог щодо його примусового виконання, оскільки зобов'язання учасника зробити додатковий внесок у статутний капітал - є добровільним зобов'язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; (2) якщо учасник не вніс (неповністю вніс) додатковий внесок на виконання такого рішення, він не може бути зобов'язаний до цього судом. Однак він несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, і має обмеження на виплати дивідендів. Цей обов'язок виникає внаслідок того, що рішення про збільшення статутного капіталу було затверджено, а зміни до статуту товариства було зареєстровано без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів і надалі не приведено у відповідність, що впливає на права та інтереси інших осіб (кредиторів товариства, інших учасників та товариства); (3) ст. 18 чинного Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не застосовується до рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу, що були прийняті до набрання чинності цим Законом. КП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19).

Постанова від 11.12.2023 Відступили від висновку, викладеного у постанові ВС від 14.11.2022 у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725св21), оскільки запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.

Постанова від 11.12.2023 Відступили від висновку, викладеного у постанові ВС від 07.12.2022 у справі № 759/96/18 (провадження № 61-4906св22) Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

Постанова від 11.12.2023 Підстави для відступу відсутні. Передбачена ч.ч. 4 та 5 ст. 19 СК обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч.ч. 4 та 5 ст. 19 СК надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

ОП ККС виснувала, що подання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», у паперовій формі, з огляду на релігійні переконання та мотиви, а не в електронному виді шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції за формою, що визначається цим агентством, не свідчить про відсутність у діянні цієї особи прямого умислу на неподання вказаної декларації.

Ухвала про повернення від 04.12.2023 Зі змісту ухвали ККС ВС від 21.09.2022 (справа №192/1576/19) слідує, що колегія суддів не висловлювала позицію та не робила висновку щодо застосування норми права, передбаченої ст. 335 КПК. Зазначене рішення стосується вирішення клопотання про зупинення касаційного провадження та не є рішенням ВС, яке містить висновок щодо застосування норми права, у розумінні ч. 2 ст. 434-1 КПК