Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) шляхом його конкретизації та вказати, що у разі, якщо відбувається встановлення факту проживання однією сім`єю на підставі рішення суду і потім оспорення договору вчиненого до моменту набрання законної сили таким рішенням суду, цей висновок не застосовується. Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання недійсним договору, вчиненого до набрання законної сили про встановлення факту про проживання однією сім`єю

Спірним у цій справі є питання про правову оцінку дій маркет-мейкера на предмет маніпулювання цінами на фондовому ринку, що залежить від встановлення обставин, що свідчать про вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 10-1 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" (№ 448/96-ВР). Наявність суперечливих правових позицій, викладених колегіями суддів СП КАС ВС. Зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі № 826/43/16 та від 10.01.2023 у справі № 826/6678/16 зазначено, що необхідною ознакою маніпулювання на ринку цінних паперів є вчинення дій, які призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок. Розгорнуті формулювання цієї позиції викладені у постановах від 24.07.2020 у справі № 826/7663/16 та від 01.11.2022 у справі № 826/13759/17. У постановах від 15.08.2019 у справі № 826/43/16, від 01.11.2022 у справі № 826/13759/17 та від 10.01.2023 у справі № 826/6678/16 зроблено висновок про те, що перелік дій, які мають ознаки маніпулювання, чітко регламентований, а відповідальність за їх вчинення встановлена законом. При цьому, як Законом № 448/96-ВР, так і Порядком № 716, визначено перелік дій, які по своїй суті не містять ознак маніпулювання цінами. Так, не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів. При цьому, необхідною ознакою маніпулювання на ринку цінних паперів є вчинення дій, які призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок. Водночас, у постанові від 21.09.2022 у справі № 826/15871/16 ВС не підтримав позицію щодо того, що біржові операції на підставі договору маркет-мейкерства не є маніпулюванням цінами. Така позиція була обґрунтована застосуванням останньої в часі правової позиції. У вказаній постанові ВС, що відносини, які виникають на підставі договору маркет - мейкерства, самостійно не свідчить про маніпулювання на ринку цінних паперів, однак у спірному випадку такий правочин, як про це можливо стверджувати з фактичних обставин справи, було використано ТОВ як інструмент для вчинення дій, що мали ознаки маніпулювання на ринку цінних паперів, а його укладення не мало на меті отримання ТОВ реального результату господарської діяльності. При цьому, у сукупності з іншими фактичними обставинами цієї справи, підтвердженими наявними у справі і дослідженими судами попередніх інстанцій доказами, у колегії суддів є обґрунтовані підстави констатувати, що у діях ТОВ є ознаки маніпулювання на фондовому ринку за критеріями п. 1 ч. 1 ст. 10-1 Закону № 448/96-ВР.

Колегія суддів ККС ВС вважає, що при визначенні складу суду для розгляду заяви про перегляд судового рішення Верховного Суду України за виключними обставинами необхідно керуватися також й положеннями ч. 10 ст. 31 КПК, згідно з якими перегляд судового рішення за виключними обставинами у Верховному Суді здійснюється у складі ВП ВС. Враховуючи, що засуджений у своїй заяві, серед іншого, ставить питання про перегляд на підставі ч. 3 ст. 459 КПК за виключними обставинами ухвали Верховного Суду України від 15.04.2000 щодо нього, колегія суддів ККС ВС вбачає, що така заява має бути передана на розгляд до ВП ВС.

Відступлення від висновків, викладених у Постанова ОП ККС ВС від 15.02.2021 у справі № 760/26543/17 та від 14.06.2021 у справі № 443/806/19, від 08.02.2021 у справі № 309/235/19 щодо алгоритму призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 і ст. 71 КК. На переконання колегії суддів ККС ВС суд призначає покарання за кримінальне правопорушення (кримінальні правопорушення) вчинене (вчинені), особою до постановлення першого попереднього вироку (незалежно від наявності чи відсутності так званої «розірваної повторності») та за наявності підстав визначає покарання за цими епізодами на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень; (ІІ) на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень до призначеного покарання, приєднує за правилами, передбаченими частинами 1-3 ст. 70 КК покарання призначене першим попереднім вироком (незалежно від того, чи було застосоване цим попередніми вироком інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням) і, зараховує покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК; (ІІІ-а) у разі існування одного попереднього вироку - суд призначає покарання за злочин (злочини) вчинений (вчинені), особою після постановлення попереднього вироку (незалежно від наявності чи відсутності так званої «розірваної повторності») та за наявності підстав визначає покарання за цими епізодами на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень; (ІІІ-б) у разі існування декількох попередніх вироків - суд призначає покарання за злочин (злочини) вчинений (вчинені), особою в період між постановленням першого і другого попередніх вироків (незалежно від наявності чи відсутності так званої «розірваної повторності»); за наявності підстав визначає покарання за цими епізодами на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, після цього визначає покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК, як це описано в пункті (ІІ) вище, стосовно цієї сукупності кримінальних правопорушень з урахуванням другого попереднього вироку; у разі існування третього, четвертого і т.д. попередніх вироків, суд повторює цей алгоритм щодо кримінальних правопорушень, вчинених між другим і третім попереднім вироками, між третім і четвертим вироками і т.д.; (ІV) на підставі ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком (попередніми вироками), як це описано в пунктах (ІІ) і (ІІІ) вище.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 16.02.2023 у справі № 756/5760/22 про те що прокурор повинен був вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження та отримати копію прийнятого рішення, а дізнавшись мотиви прийнятого рішення, мав об`єктивну можливість оскаржити його в апеляційному порядку в передбачені законом строки. На переконання колегії суддів ККС ВС згідно з вимогами ч. 3 ст. 395 КПК, якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 КПК, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Відступ від висновків щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК, викладених у постанові КГС ВС від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, про можливість зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99%.

Уточнення висновків, викладених у постанові ОП КГС ВС від 17.02.2020 у справі № 2/118, у питанні можливості одночасного оскарження в одній апеляційній скарзі різних процесуальних документів, які є окремими самостійними об’єктами апеляційного оскарження, саме під час розгляду справ про банкрутство.

Юрисдикція справ про встановлення юридичних фактів у разі оскарження рішень суб’єкта владних повноважень. Питання встановлення факту проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу позивача із загиблим військовослужбовцем входило до предмета доказування і у справі № 290/289/22-ц (постанова КЦС ВС від 22.03.2023 у справі № 290/289/22, розгляд якої здійснювався КЦС ВС і рішення по якій прийнято судом касаційної інстанції 22.03.2023. КЦС ВС дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. КАС ВС не погоджується з таким висновком та вважає за необхідне відступити від наведеного у постанові КЦС ВС від 22.03.2023 у справі № 290/289/22, з огляду на наступне. У контексті справи № 560/17953/21 колегія суддів КАС ВС вважає помилковими висновки КЦС ВС про те, що вимоги заявниці до суду, пов`язані з доведенням факту проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу позивачки із загиблим військовослужбовцем для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Юрисдикція спорів за позовом профспілкової організації про скасування рішення органу місцевого самоврядування (засновника закладу освіти) про перепрофілювання (зміну типу) та назви закладу загальної середньої освіти. Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ВП ВС від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 про те, що розмежування юрисдикції спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи про створення, реорганізацію чи припинення діяльності такої установи в залежності від характеру та сфери діяльності такої комунальної установи не ґрунтується на положеннях законодавства. На переконання колегії суддів спір про оскарження правомірності рішення міської ради щодо перепрофілювання (зміни типу) та назви гімназії на початкову школу не відноситься до спорів, що виникають з корпоративних відносин, тому застосування до спірних правовідносин п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України є безпідставним, а тому цей спір має розглядатися в суді адміністративної юрисдикції.

Формування єдиної правозастосовної практики щодо розгляду грошових вимог податкового органу до боржника та вирішення питання щодо моменту виникнення грошових зобов'язань боржника на підставі податкових повідомлень-рішень та, відповідно, кваліфікації таких вимог як конкурсних, поточних чи таких, що виникли в процедурі ліквідації боржника (податковим органом було заявлено грошові вимоги до боржника на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих після визнання боржника банкрутом, та які, як вбачається із викладених обставин справи, не оскаржувалися боржником).

Відступлення від висновків, викладених в Ухвалах ККС ВС від 17.01.2023 у справі № 404/3367/22, від 23.11.2022 у справі № 466/1973/22, від 05.12.2022 у справі № 175/965/22, від 31.07.2023 у справі № 369/9491/22, від 08.08.2023 у справі № 759/1736/23, від 01.09.2023 у справі № 643/2261/23, від 08.09.2023 у справі № 725/585/23 про те, що крадіжка вчинена в умовах воєнного стану, тобто в період дії воєнного стану на території України, оскільки вчинення злочину в умовах воєнного стану як кваліфікуюча ознака не є тотожним вчиненню злочину з використанням умов воєнного стану, а також у Постановах ККС ВС від 02.03.2023 у справі № 477/378/22 та від 30.08.2023 у справі № 629/1724/22) щодо осіб, засуджених за різні злочини з кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного стану», не ставилось під сумнів правильності кваліфікації дій винних осіб за цією кваліфікуючою ознакою. На переконання колегії суддів ККС ВС кваліфікуюча ознака «в умовах воєнного або надзвичайного стану» у частинах четвертих статей 185 - 187, 189 та 191 КК має однакову правову природу з обтяжуючою обставиною, зазначеною в п. 11 ч. 1 ст. 67 КК: «вчинення злочину з використанням умов воєнного чи надзвичайного стану, інших надзвичайних подій», а також тлумачення ознаки «в умовах воєнного стану або надзвичайного стану» без урахування того, чи були використані такі умови для вчинення злочину, порушує принцип індивідуалізації покарання, визначений ч. 2 ст. 61 Конституції України.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 21.04.2021 у справі № 295/12923/19, про те що коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК. Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК. На переконання колегії суддів ККС ВС нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні і ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядку здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.

Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 26.07.2023 у справі № 924/681/22, щодо застосування норми абз. 2 ч. 2 ст. 170 ГПК у взаємозв’язку з ч. 1 вказаної статті стосовно відсутності в учасника права обов’язку надавати докази надсилання копій заяв та клопотань з процесуальних питань іншим учасникам справи, якщо це не заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення або в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Відступ від висновку, викладеного у Постанові КГС ВС від 25.08.2021 у справі № 910/10407/20, про застосування п. 4 ч. 1 ст. 17, частин 1, 4 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» стосовно того, що факт звернення до суду щодо оскарження суб’єктом господарювання у судовому порядку рішення органу Антимонопольного комітету України про визнання вчинення цим суб’єктом порушень законодавства про захист економічної конкуренції фактично зупиняє дію рішення органу Антимонопольного комітету України, а отже не позбавляє такого суб’єкта господарювання права брати участь у публічних закупівлях.

Формування єдиної правозастосовної практики у питанні застосування/незастосування «процесуальнх фільтрів», передбачених п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК (застосування обмеження у касаційному оскарженні ухвал, зокрема, ухвал апеляційної інстанції) до відкриття касаційного провадження щодо оскарження ухвали апеляційного суду, якою заяву про розподіл судових витрат залишено без розгляду на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК та яка не входить до переліку ухвал апеляційного суду, на яку учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати касаційну скаргу; формування єдиної правозастосовної практики у питанні застосування пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у контексті визначення правової природи ухвали апеляційного суду як об’єкту справляння судового збору за подання касаційної скарги.