ВП ВС конкретизувала власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, за яким з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. Цей висновок підлягає уточненню в останній частині стосовно того, що наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, обсяг цих повноважень. Цей висновок потребує уточнення як такий, що не в повній мірі узгоджується з визначеним законодавством значенням відомостей Єдиного державного реєстру для державних органів, зокрема й для суду, на що ВП ВС звернула увагу вище. Здійснюючи тлумачення ч. 3 ст. 56 ГПК України, ВП ВС, доходить висновку, про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у ч. 3 ст. 56 ГПК України

ВП ВС зазначила, що твердження КЦС ВС про наявність виключної правової проблеми є передчасним, оскільки подібних до цієї справи фактичних обставин у справах, що перебували на розгляді у судів апеляційної та касаційної інстанції за останні роки не існувало. КЦС ВС детально описав практику ВС та ВП ВС, щодо спільної сумісної власності подружжя, її поділу та визначення способів захисту порушеного права. На розгляд ВП ВС передане питання, яке може вирішити КЦС ВС самостійно.

КГС ВС посилався на те, що зазначена виключна правова проблема може виникнути у невизначеній кількості спорів, оскільки правове питання щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у сукупності з п. 15 постанови НБУ № 18 буде актуальним у кожному спорі зі стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних з боржника, кінцевими бенефіціарними власниками якого є резиденти російської федерації / республіки білорусь та до якого запровадженні обмеження на здійснення видаткових операцій та на відсутність висновку ВС стосовно зазначеного питання. Проте, КГС ВС не вказав жодної справи, яка б містила в собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій), приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій), а також не навів аргументів чому дане правове питання не може бути вирішене самим Касаційним господарським судом під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. ВП ВС виснувала, що справа № 910/14595/23 не містить виключної правової проблеми, і може бути вирішена КГС ВС як належним судом.

КГС ВС, зазначаючи про необхідність відступу від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що виходячи із системного аналізу змісту положень ст.ст. 32, 35, 36, 39, 40 ГПК та ч. 5 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя (судді) після задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді (суддів) у певній справі не може брати подальшу участь у розгляді такої справи (в тому числі при її новому розгляді), незважаючи на відсутність включення такої підстави до переліку випадків недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, передбаченого ст. 36 ГПК, оскільки така повторна участь раніше відведеного судді (суддів) свідчитиме про вирішення справи неповноважним складом суду, неминучим процесуальним наслідком чого згідно з п. 1 ч. 1 ст. 310 цього Кодексу є обов'язкове скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до відповідного суду (першої або апеляційної інстанції), який допустив відповідне процесуальне порушення. ОП КГС ВС не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 20.03.2024 у справі № 911/3656/20, від 15.06.2023 у справі № 907/726/18. ОП КГС ВС не надавала оцінки іншим доводам скаржника, зазначеним на обґрунтування підстав касаційного оскарження як таким, що впливають на результат розгляду справи, оскільки висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є передчасним і таким, що зроблений неповноважним складом апеляційного суду.

ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) про те, положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій, з урахуванням уточнення такого змісту: - наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов’язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації; - водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються. Судді ОП КГС ВС Васьковський О. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І. висловили окрему думку щодо описуваної постанови

ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 01.11.2023 у справі № 911/1893/22, що визначена сторонами договору у пп. 6.2.2, 6.2.3 відповідальність за своєю правовою природою належить до збитків, відшкодування яких передбачено розд. VII Правил № 2496 та які нараховуються за формулою та в порядку, встановленими зазначеними Правилами. А тому позивач, який є постачальником природного газу для потреб непобутових споживачів, мав довести факт понесення збитків та їх розмір. Якою є правова природа відповідальності (санкції), передбаченої Правилами №2496 ОП КГС ВС зважала на те, що: - у розд. VIІ Правил № 2496 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі (редакція з 01.07.2020)) визначено порядок відшкодування збитків та вирішення спорів; - у зазначеному розділі наведені випадки відшкодування споживачем, який не є побутовим, постачальникові (у разі споживання об’єму природного газу у меншому / перевищеному об’ємі від підтвердженого обсягу газу), а також розмір збитків у разі споживання у меншому або більшому об’ємах (обсягах) газу, що в першому випадку має становити не більше подвійної облікової ставки НБУ від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період, а в другому – розраховується за формулою, наведеною у пп. 2 розд. VIІ Правил № 2496. ОП КГС ВС виснувала, що пп. 2 п. 1 розд. VII Правил № 2496 (у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі (редакція з 01.07.2020)) закріплює заздалегідь погоджені збитки, що нараховуються споживачу за встановленою формулою внаслідок перевищення об’єму (обсягу) природного газу. Чи мають право сторони самостійно визначити в договорі вид санкції, яка підлягає застосуванню? Чи вправі суд самостійно встановлювати правову природу такої санкції, здійснювати її перекваліфікацію? ОП КГС ВС зазначила, що: • майново-господарські зобов’язання мають цивільно-правову природу і регулюються передусім нормами ЦК із визначенням ГК лише окремих їх особливостей (зазначене прямо передбачено ч. 1 ст. 175 ГК України). Цивільне ж право відзначається загальнодозвільним правовим режимом – «дозволено все, що не заборонено»; • необхідним є встановлення змісту умови договору та справжнього волевиявлення сторін. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), зокрема шляхом встановлення порядку розрахунку, така у мова є обов’язковою для виконання; • у разі узгодження сторонами санкції у вигляді штрафу та закріплення її в договорі суд не має вдаватися до її перекваліфікації на збитки за відсутності ознак зловживання свободою договору чи прямої законодавчої заборони; • перекваліфікація судом платежу на випадок невиконання, який сторони дійсно чітко та недвозначно позначили в договорі як штраф, на збитки, заздалегідь визначені збитки (і навпаки) не може вважатися припустимою. Щодо правової природи відповідальності (санкції), передбаченої п.6.2.2 Договору ОП КГС ВС наголосила, що: - сторонами в межах принципу свободи договору встановлено санкцію у вигляді штрафу та передбачено порядок його розрахунку (п. 6.2.2 договору), що не суперечить вимогам законодавства; - суди попередніх інстанцій, зважаючи на п. 6.2.2 договору та вжите в ньому формулювання, обґрунтовано визначили, що спірна санкція є штрафом (згідно з буквальним тлумаченням). ОП КГС ВС не розглядала питання відступу від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20 та постанові ОП КГС ВС від 17.06.2022 у справі № 904/6994/20, оскільки стягнення збитків зі споживача у цих справах відбувалося на підставі пп. 1 п. 1 розд. VI Правил № 2496, тоді як у даній справі - правовідносини виникли у зв’язку зі стягненням іншого виду санкції – штрафу, який сторони узгодили в п. 6.2.2 договору.

Передано на розгляд ВП ВС. ОКРЕМА ДУМКА від 15.11.2024 судді КГС ВС Малашенкової Т.М. на ухвалу ОП КГС ВС від 15.11.2024

ВП ВС відступає від висновку, сформульованого у постановах КГС ВС від 11.09.2018 у справі № 916/1461/16, від 26.02.2019 у справі № 910/12099/17, від 12.03.2019 у справі № 918/361/18, від 11.09.2019 у справі № 910/1979/19, від 24.02.2020 у справі № 905/639/19, від 08.09.2021 у справі № 910/1846/21, від 10.11.2021у справі № 922/1543/19, шляхом його конкретизації таким чином: «Вжите в п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України поняття "заява" потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю "позов"». ВП ВС зазначає, що ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в ч. 1 ст. 353 ЦПК України переліку, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.

ВП ВС вважає, що питання, порушене КЦС ВС, не доводить існування виключної правової проблеми в цій справі. Цю справу може вирішити КЦС ВС як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій, дати оцінку законності і обгрунтованості ухвалених цими судами рішень та дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.

Правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а висновки у справі № 918/351/21 (918/955/21) не є релевантними для справи, яка передана на розгляд ВП ВС У цій справі боржником є власник майна. Позов пред`явлено про визнання недійсними електронних (прилюдних) торгів та скасування свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. У постанові КГС ВС позов пред`явлено розпорядником майна боржника, яке передано на праві господарського відання і перебуває у віданні НААН України.

Правовідносини у справах № 907/29/19 та № 911/2506/23 не є подібними. Так у справі № 911/2506/23, що розглядається, спір виник у відносинах створення та правонаступництва приватної орендної агрофірми прав, що належали КСП. У той час як у справі № 907/29/19 спір виник у відносинах правонаступництва фермерського господарства прав, що належали КСП. При цьому, підставами відмови у задоволенні позову у справі № 907/29/19, крім того, що уповноважені органи КСП не приймали рішення про його перетворення, була та обставина, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» колективне сільськогосподарське підприємство, члени якого не є подружжям, їх батьками, дітьми, іншими родичами, не могло бути перетворене на селянське (фермерське) господарство. Такі правовідносини в справі № 911/2506/23 відсутні.

Відступ від висновку викладеного в постановах КГС ВС від 21.01.2019 у справах № 5023/2082/12 та № 42/339-10 щодо можливості закриття провадження у справі за повторно поданою заявою про видачу дубліката виконавчого документа / заміну сторони виконавчого провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України (п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України). ВП ВС зазначила про те, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого документа, постановлена під час вирішення судом процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення, не є рішенням, яке набрало законної сили в розумінні ст. 186, 255 ЦПК України (ст. 175, 231 ГПК України). Така ухвала про відмову в задоволенні (про задоволення) заяви під час вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, не може бути підставою для закриття провадження у справі за п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України). Проте наявність такої ухвали є підставою для застосування наслідків, визначених п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України (подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин). При цьому, розділ VI ЦПК України (розділ V ГПК України), який регулює вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, не передбачає відкриття / відмови у відкритті / закриття провадження у справі під час вирішення таких питань. Заява (подання державного / приватного виконавця) з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних (господарських) справах, зокрема і про видачу дубліката виконавчого документа, підлягає розгляду без відкриття провадження у справі.

На вирішення ВП ВС поставлено питання, яке може бути вирішено КАС ВС. В ухвалі КАС ВС від 19.09.2024 немає посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача справи № 160/24663/23 на розгляд ВП ВС необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. А також, ВП ВС вже зробила висновок у справі № 757/19121/16-ц про предметну юрисдикцію спору у правовідносинах, подібних тим, спір щодо прав і обов`язків сторін в яких просить вирішити позивач у цій справі.

ВП ВС наголошує, що фактичні обставини у справах № 6-814цс15, 6-2710цс15 та у справі, що розглядається, не є подібними та відрізняються, що свідчить про нерелевантність правових висновків, викладених у постановах ВСУ від 09.12.2015 у справі № 6-814цс15 та від 16.12.2015 у справі № 6-2710цс15. Водночас у постановах від 09.12.2015 у справі № 6-814цс15 та від 16.12.2015 у справі № 6-2710цс15 ВСУ не формулював висновків з приводу підстав припинення права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї) у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які були розташовані на такій земельній ділянці, однак були знищені під час розгляду справи, за рішенням суду у справах про поділ спільного майна подружжя (визнання права на частку в праві спільної власності подружжя без вимог щодо поділу майна в натурі).