Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 31.08.2022 у справі № 921/574/20, щодо можливості участі в якості сторони господарського процесу територіальних органів ДПС України, які утворені без статусу юридичної особи.

Відступ від висновку щодо застосування п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 910/10680/21, про те, що суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 24.10.2025 у справі № 917/276/25, з питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, про те що положення ч. 3 ст. 130 ГПК (про відшкодування позивачу витрат за рахунок відповідача) застосовується виключно у разі відмови позивача від позову та закриття провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК (у зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову),і не поширюється на випадки, коли провадження суд закрив з власної ініціативи через відсутність предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК).

Конкретизація висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 06.03.2024 року у справі № 902/1207/22 (провадження № 12-80гс23), в якому, зокрема, зазначила, що сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить імперативним нормам абз. 3 ч. 1 ст. 15 та другого речення ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення дати початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. У протилежному випадку умови договору оренди землі, що не відповідають вказаним вище імперативним нормам Закону України "Про оренду землі", не створюють для сторін такого правочину тих наслідків, на які вони спрямовувались. Натомість колегія суддів КЦС ВС пропонує зазначити, що: «автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи. Договір як прояв автономії волі та свободи договору, і зокрема договір найму (оренди) земельної ділянки, вчиняється для того щоб «породити» відповідний результат, а не для того щоб згодом констатувати, що певна умова договору не створює для сторін такого правочину тих наслідків, на які він спрямовувався без застосовуванням недійсності частини правочину (нікчемності чи її оспорюваності); нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків; парламент не передбачив як нікчемності на рівні норми закону умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, так і «імпліцитної» чи «віртуальної» нікчемності умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації. Тому така умова договору оренди землі є оспорюваною; умова договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, яка суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", є оспорюваною та може бути визнана недійсною за позовом заінтересованої особи; допоки така умова договору оренди землі не визнана недійсною вона є такою, що створює для сторін такого правочину ті наслідки, на які вона спрямована. Тобто початок перебігу строку дії договору оренди землі визначається за правилами, встановленими такою умовою».

Відступ від висновку, викладеного у постановах КЦС ВС від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам’ятка археології, є негаторний позов.

Відступ від висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 04.12.2023 у справі № 707/157/22 щодо наявності підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд на підставі п. 8 ч. 1 ст. 411 ЦПК України в разі, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та обов’язки іншої особи, але не залучив її до участі в цій справі.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо визначення суб’єкта, який уповноважений вирішити питання про продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до введення в дію положень Закону № 2147-VIII, та об’єднаних із тими, відомості про які в ЄРДР внесено після набрання чинності цим Законом, тобто застосування приписів ст. 294 КПК з урахуванням вказаних особливостей.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові ВС від 20.12.2023 у справі № 420/17886/21 та інших справах, де його застосовано, зокрема про те, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність. Тож, якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за шкоду, заподіяну особі актами і діями, що визнані неконституційними, зокрема, внаслідок дії ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", це не має унеможливлювати захист її прав, які гарантовані Конституцією України, відтак відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відступ від висновку викладеного у постанові ВП ВС від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 щодо не припинення зобов'язання за договором поставки у разі повернення передоплати та кваліфікацію такого повернення як односторонньої відмови від виконання зобов'язання, шляхом уточнення, що повернення передоплати не може вважатися односторонньою відмовою від договору у разі коли інша сторона не висловила заперечень щодо такого повернення відповідно до ст. 525, 693, 538 ЦК України

1. Конкретизація (уточнення) висновку, викладеного ВП ВС у п. 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, відповідно до змісту якого: «добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень»; 2. Відступ від висновку, викладеного ВП ВС у п. 7.22 постанови від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, за змістом якого ВП ВС, з посиланням на пункт 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, виснував, що: «… за таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню». На переконання колегії суддів КГС ВС, розповсюдження інституту добросовісного набувача на відносини іпотеки очевидно не відповідає нормам ч. 1 ст. 17 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», а п. 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, який також був покладений в основу висновку у справі № 922/2416/17, не стосувався безпосередньо іпотечних правовідносин, відповідно, не враховував специфіку їх правового регулювання.

Відступлення від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 11.09.2024 у справі № 480/1519/23, від 07.12.2021 у справі № 380/142/20 та інших, про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям «містобудівні перетворення», ужитим, зокрема, у статті 32 Закону України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (№ 1805-III), у зв’язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини. У цій справі предметом спору є ухвала органу місцевого самоврядування, якою було затверджено детальний план території, яка розташована в межах історичного ареалу населеного пункту. На переконання колегії суддів, під вжитим в статті 32 Закону № 1805-III поняттям «містобудівні перетворення», слід розуміти діяльність, пов’язану з новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, земляними роботами або ландшафтними змінами, що здійснюються, зокрема у межах зон охорони пам’яток та історичних ареалів населених місць, яка має безпосередній вплив на просторову організацію території, змінює її фізичні характеристики або зовнішній вигляд, що може впливати на історико-культурну цінність середовища. Оскільки затвердження органом місцевого самоврядування детального плану території саме по собі не має наслідком виникнення змін чи перетворень на відповідній території, а лише встановлює містобудівні параметри для майбутнього проектування, відсутні правові підстави для погодження такого рішення органом охорони культурної спадщини. Водночас затвердження детального плану території є лише попереднім етапом у процесі реалізації містобудівної діяльності, натомість будь-які конкретні проекти будівництва, реконструкції чи інших перетворень у межах історичних ареалів населених місць підлягають окремому погодженню з відповідним органом охорони культурної спадщини. Такий підхід забезпечить дотримання балансу між правом органів місцевого самоврядування на планування розвитку території та обов’язком держави гарантувати належну охорону об’єктів культурної спадщини.

Відступлення від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25, про те, що з 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (Постанова № 481) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою № 481.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а відтак відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці.

Відступлення від загального висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги має розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні. При цьому в цій постанові ВП ВС фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Відступлення від висновків, викладених в постанові КГС ВС від 22.08.2024 у справі № 916/735/23 щодо неможливості стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання