Відступлення від висновків щодо застосування ст. 152 ЖК, викладених в постановах КЦС ВС від 14.11.2018 у справі № 712/920/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 450/2380/18

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові КЦС ВС від 18.01.2023 у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21) щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію банку за відсутності рішення суду про визнання договору чи окремих його частин недійсними

Відступлення від висновку щодо застосування постанови КМУ від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43у подібних правовідносинах, викладеного в постанові КЦС ВС від 03.06.2020 у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61-48382св18).

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 23.09.2020 у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19) про неможливість приватизації житлового приміщення державної форми власності, яке перебуває в повному господарському віданні вищого навчального закладу

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 20.04.2023 у справі № 389/525/19 про те, що оскаржувану ухвалу апеляційного суду і було постановлено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, її скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції не зможе забезпечити відновлення прав та інтересів обвинуваченого, адже предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого суду термін дії якого сплинув і яке на даний час не має правового значення. Відтак розгляд вказаної апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не зможе забезпечити виконання завдань кримінального провадження визначених кримінальним процесуальним законом. На переконання колегії судів ККС ВС у випадку, коли судом апеляційної інстанції, з порушенням п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК), було постановлено ухвалу про повернення апеляційної скарги, така ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК).

Наявність певних розбіжностей у висновках Верховного Суду з питання визначення предмету доказування у цій категорії справ, зокрема: необхідність уточнення правового висновку щодо застосування п. 3 розд. ХІІІ, п. 3 гл. 3 розд. ХІV Кодексу ГТС, вказавши, що у такій категорії справ (стягнення заборгованості за послуги балансування за договором про транспортування природного газу) незалежно від того, здійснюється місячне чи добове балансування, а також яка саме редакція Кодексу ГТС застосовується до спірних відносин, позивач не повинен доводити існування загрози цілісності ГТС, наявності в нього ресурсу природного газу саме для врегулювання добових небалансів відповідача, факт понесення реальних витрат на врегулювання добових небалансів саме відповідача, зокрема й факт купівлі-продажу оператором ГТС короткострокових стандартизованих продуктів.

Відступ від висновку, викладеного у Постанові КГС ВС від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19, стосовно того, що за відсутності договору у відповідача - закладу охорони здоров’я (КНП "Чернігівська міська лікарня № 2") відсутній обов’язок із оплати зазначених послуг на підставі загальних та спеціальних норм, оскільки відсутність договорів не може бути підставою для відмови в позові, з огляду на те, що вони укладаються на виконання зазначених програм. Безпідставне ухилення від укладення договорів не звільняє сторін від виконання цільових програм і тих зобов’язань, які на їх підставі виникають.

Відступ від висновку КГС ВС, викладеного у Постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21, про неможливість зміни орієнтовної ціни робіт (послуг) та, відповідно, розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, зокрема, в силу положення укладеного сторонами контракту та, відповідно, покладення ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб’єкта господарювання.

Виключна правова проблема полягає в тому яка норма є спеціальною у спірних правовідносинах і, відповідно, норми якого акта мають переважне застосування. Перед колегією суддів КАС ВС постало питання щодо застосування норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України, затвердженого Указом Президента України від 17.07.2006 № 619/2006, в аспекті питань порядку звільнення військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України з військової служби та строків дії контрактів, які укладаються із громадянами України, які приймаються на військову службу та призначаються на офіцерські посади Служби зовнішньої розвідки України.

Відступлення від правових висновків, висловлених ВП ВС у постанові ВП ВС від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16. Підставою для відступу, зокрема, є нагальність приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 4 та 5 ст. 53 КАС в частині повноважень прокурора щодо захисту інтересів держави шляхом реалізації права на звернення в особі суб`єкта владних повноважень до суду із позовом. Спірним питання у цій справі є наявність або відсутність у керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області права звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області із позовом до КНП про зобов`язання вчинити дії, зокрема шляхом приведення у стан готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням. У цій справі, звертаючись до суду із позовом, прокурор зазначає, що ГУ ДСНС у Закарпатській області, яке мало би бути позивачем у справі, не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому із вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах цього органу, як позивача у цій справі. Отже, законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (п. 48 Кодексу цивільного захисту).

Відступ від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, про те, що відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду. Предметом розгляду у справі № 910/3208/22 є вимоги продавця щодо стягнення з гаранта заборгованості за Контрактом, який містить арбітражне застереження, проте який гарант не підписував.

Відступлення від висновків, викладених у постанові ВП ВС від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, у питанні застосування статей 1, 2, 7 КУзПБ у співвідношенні з приписами пункту 8 частини першої статті 20 ГПК та статтями 2, 4, 5, 19 КАС щодо предметної юрисдикції спору за позовом суб’єкта господарювання, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, до органу ДПС про стягнення грошових коштів (пеня нарахована на суму бюджетної заборгованості, збитки, інфляційні втрати, 3 % річних, моральна шкода). Юрисдикція спорів у справах про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Відступлення, шляхом конкретизації/уточнення, від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, та аналогічних висновків ВП ВС, викладених у постановах від 12.09.2018 у справі № 569/96/17, від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 752/16797/14-ц, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц, від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, сформулювавши правову позицію, яка складається із сукупності наступних тверджень: а) у разі визнання випадку страховим, страхова виплата не може перевищувати встановлений у договорі ліміт відповідальності страховика (страхову суму); б) особа, відповідальність якої застрахована, при настанні страхового випадку відшкодовує завдану шкоду, розмір якої перевищує ліміт відповідальності страховика (страхову суму); в) потерпілий вправі узгодити зі страховиком суму страхового відшкодування відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", однак після виплати узгодженої суми не може вимагати в судовому порядку стягнення із страховика різниці між виплаченим узгодженим страховим відшкодуванням та розміром заподіяної шкоди (в межах ліміту відповідальності), визначеної на підставі проведеної в подальшому експертизи; г) узгодження суми страхового відшкодування між потерпілим та страховиком не може покладати додаткових обов`язків на особу, відповідальність якої застрахована.

Виключна правова проблема щодо питання застосування розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення згідно із ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 01.01.2017 - дати набрання чинності Законом України № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким було запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року, з огляду на те, що в межах апеляційного перегляду зразкової справи №240/4937/18 ВП ВС №240/4937/18 дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що входить у пряму суперечність із положеннями п. 3 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ, за правилами якого, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Так, у цій справі оскаржується бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції, чинній до 01.01.2015, право на яку, на думку позивачки, з доводами якої погодились суди попередніх інстанцій, виникло у неї з моменту ухвалення КC України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Виключна правова проблема у застосуванні ст. 13, 40, п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 203, 215, 228 ЦК. Різний підхід суду при вирішенні питання про застосування п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі". Відсутність висновків ВП ВС щодо питання нікчемності договору в разі, якщо договір укладений за результатами застосування переговорної процедури закупівлі, яка застосована неправомірно.