Відступ від висновку щодо застосування ст. 1212 ЦК у питанні відшкодування (повернення) виплаченої допомоги по безробіттю, викладеного у постанові КГС ВС від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19.

Відступ від висновку ВП ВС, викладений у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, що позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача, або уточнення вказаного висновку щодо правовідносин у спорі за позовом особи, яка не є кредитором боржника, однак вважає, що її право порушено внаслідок безпідставного недопущення її до участі в аукціоні. На думку колегії суддів КГС ВС, висновок ВП ВС щодо неефективності такого способу захисту як визнання недійсним аукціону та визнання недійсними правочинів, вчинених за результатами аукціону з продажу майна банкрута, не є релевантним законодавчому регулюванню у процедурах банкрутства, оскільки: 1) такий спосіб захисту інтересу кредитора передбачений спеціальним законом, що надає позивачу законні сподівання на захист його інтересу у судовому порядку; 2) суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, якщо він передбачений законом або договором, оскільки це не передбачено законодавством України; 3) виникає багато питань щодо вирішення долі коштів, сплачених за майно банкрута, оскільки такий захист порушеного права як витребування майна, проданого на аукціоні, зумовить подання додаткових позовів або боржником, або поточним володільцем майна – в залежності від вирішення спору, що в свою чергу, не сприяє принципу процесуальної економії; 4) з'ясування питання добросовісності поточного володільця відчуженого на спірному аукціоні майна не охоплює велику частку внутрішньо-організаційних наслідків продажу майна на аукціоні з порушеннями, притаманних саме банкрутству, зокрема відшкодування шкоди боржникові внаслідок проведення незаконного аукціону при неможливості витребування майна він добросовісного набувача тощо; 5) не враховує, що визнання аукціону з продажу майна банкрута недійсним має на меті захист не лише боржника, а й його кредиторів, які власним позовом повинні мати можливість донести суду весь перелік порушень, які були допущені при проведенні аукціону всіма його учасниками: ліквідатором як замовником, торгівельною організацією, іншими учасниками аукціону, в тому числі переможцем; 6) залишає невирішеним питання, чи підлягає застосуванню наведений у постанові ВП ВС від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 висновок щодо неефективності такого способу захисту як визнання недійсним аукціону та визнання недійсними правочинів, вчинених за результатами аукціону з продажу майна банкрута за позовом особи, яка не є кредитором боржника, однак вважає, що її право порушено внаслідок безпідставного недопущення її до участі в аукціоні.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), вказавши, що: «положення ч. 1 ст. 261 ЦК , з урахуванням принципу розумності слід розуміти так, що: по-перше, за загальним правилом перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права власності; по-друге, у разі, якщо особа довідалась про порушення права, але не мала відомостей про особу, яка порушила право власності, перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли власник дізналася про особу, яка порушила право. людина розумна і обачна внаслідок аналізу ч. 1 ст. 261 ЦК усвідомлює, що перебіг позовної давності за віндикаційною вимогою не може розпочинатися раніше, ніж право власності буде набуте останнім набувачем. Саме тому законодавець і передбачив два правила початку перебігу позовної давності; протилежний підхід до визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння унеможливлює захист прав власника у разі його неодноразового відчуження, оскільки початок перебігу буде завжди пов’язуватися із першим вибуттям майна.

Необхідність вирішення таких питань: 1) чи повинно надсилатись рішення суду першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 251 КАС особисто позивачу, як учаснику справи, який не має електронного кабінету і в якого офіційна електронна адреса відсутня в тому випадку, коли його представником є адвокат, який зареєстрований в Електронному кабінеті? 2) чи є достатнім в даному випадку надсилання судового рішення лише представнику позивача на офіційну електронну адресу (в електронний кабінет) на виконання вимог ч. 5 ст. 18 КАС у порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС (в редакції від 19.05.2022) та КАС (зі змінами, внесеними Законом № 1416-IX), безвідносно до вимог ч. 5 ст. 251 КАС, якою встановлено обов'язок надсилання судового рішення учаснику справи, який не має електронного кабінету і в якого офіційна електронна адреса відсутня? 3) в разі не надіслання позивачу копії судового рішення в будь-якій спосіб, а надіслання цього рішення представникові в електронний кабінет (на електронну адресу) на виконання вимог ч. 5 ст. 18 КАС (в редакції Закону № 1416-IX), чи може судове рішення вважатись врученим і позивачу в розумінні вимог ч. 7 ст. 251 КАС і чи наявні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду в разі не надіслання позивачу копії рішення суду першої інстанції?

Юрисдикція спорів у справі про користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства. Чи повинен цей спір розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства, враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відступлення від висновків щодо застосування п.п. 17.4. п.17 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК та п.п. 19.4 п. 17 розділу XI «Перехідні положення» ГПК, викладених у постанові КЦС ВС від 19.04.2021 року у справі № 2-1316/285/11, у постанові КГС ВС від 16.02.2022 року у справі 10/246, постанові КГС ВС від 17.08.2023 року у справі № 910/22462/15, постанові КГС ВС від 27.01.2023 року у справі № 14/338, постанові КГС ВС від 01.11.2023 року по справі № 1/137, та зробити висновок про те, що: «розумний читач, який повністю володіє мовою зрозумів би текст норми у її взаємозв`язку з іншими нормами та засадами цивільного судочинства так, що при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази; протилежний підхід, що стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу виконавчого документу, а має доводити відсутність у нього виконавчого документу, суперечить реалізації принципу змагальності сторін та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог».

Відступ від висновків, викладених у Постанові КГС ВС від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, у вирішенні питання обсягу предмету доказування у спорах за позовом Фонду до членів керівних колегіальних органів банку про стягнення збитків. ОКРЕМА ДУМКА судді Студенця В.І. від 01.11.2023

Відступ від висновків, викладених у Постановах КГС ВС від 17.12.2020 у справі № 922/3708/19, від 21.10.2022 у справі № 910/13595/20, Додатковій Постанові КГС ВС від 13.07.2023 у справі № 922/2088/21, Додатковій Ухвалі КГС ВС від 17.12.2020 у справі № 909/980/19 щодо застосування ст. 123, 126 ГПК, про те, що витрати на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення відносяться до витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо можливості суду касаційної інстанції всупереч висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 04.10.2021 у справі N 724/86/20 застосувати позицію, яка міститься у Постанові ВП ВС від 31.08.2022 у справі N 756/10060/17, до ситуації, пов`язаної із визнанням доказів недопустимими через невідповідність копій постанов про призначення слідчого (групи слідчих) їх оригіналам. На переконання колегії суддів ККС ВС правовий висновок ВП сформульований досить вузько і безпосередньо стосується оцінки допустимості судової експертизи, призначеної неуповноваженою особою, у зв`язку з чим виникло питання про можливість його застосування в судовій практиці в аспекті наведеного вище питання.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 21.06.2023 у справі № 480/11090/21, про наявність у особи, яка перебувала на службі в органах внутрішніх справ, та якій пенсія призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», права на включення в довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку її пенсії у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, сум індексації цього грошового забезпечення.

Відступлення від висновків КЦС ВС у справах № 219/3759/2014, № 761/6749/20, № 686/16902/20 про те, що у випадку, якщо на час подання позову про позбавлення батьківських прав дитина була неповнолітньою, досягнення нею повноліття на час вирішення справи є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Відступлення від висновку, викладеного у постановах КЦС ВС від 25.03.2020 у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19) та від 17.11.2021 у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), у яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати спірний заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, не зважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постанові КЦС ВС від 22.03.2023 у справі № 750/13155/21 (провадження № 61-9353св22), оскільки спір у цій справі за своїм характером має приватно-правовий (стосується вирішення індивідуального трудового спору між працівником та роботодавцем), а не публічно-правовий характер, тому участь у такому спорі Кабінету Міністрів України як суб`єкта публічно-правових відносин чи суб`єкта нормотворення виключається.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 30.10.2023 у справі № 759/23184/20, з урахуванням позиції ОП ККС ВС у Постанові від 14.02.2022 у справі № 477/426/17 про те, що питання про недопустимість отриманих доказів через відсутність постанови про визначення групи прокурорів та групи слідчих, які брали участь у їх отриманні, ставилося протягом судового та апеляційного розгляду, однак стороною обвинувачення такі постанови надані суду першої чи апеляційної інстанції на вимогу суду не були, долучення цих документів прокурором на стадії касаційного розгляду не може впливати на висновки судів нижчих інстанцій.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 23.11.2023 у справі № 500/2191/22, про те, що оскільки «зелений» тариф був встановлений ТОВ «Біоенергопродукт» одноразово до 01.01.2030 з урахуванням коефіцієнту 1,26, відтак, після зміни правового регулювання (внесення змін до ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» відповідно до Закону № 2712-VІІІ) позивач повинен був самостійно ініціювати зміну коефіцієнту для розрахунку розміру «зеленого» тарифу шляхом подання до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг заяви та відповідних документів. Наявна суперечлива судова практика щодо питання застосування ст. 9-1 зазначеного закону, викладена ВС у постановах, прийнятих у складі колегії суддів різних судових палат КАС ВС.