Позиція КЦС ВС, згідно із якою визнання недійсним реалізації договору купівлі-продажу предмета іпотеки є допустимим, ефективним та належним способом захисту порушеного права та/або інтересу власника предмета іпотеки (постанови від 05.08.2020 року у справі № 127/28339/15-ц, від 16.08.2021 року у справі № 523/12031/16-ц, від 11.10.2021 року у справі № 486/454/20, від 09.06.2021 року у справі № 295/1667/19-ц, від 26.10.2021 у справі № 459/1321/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 754/4361/21), не суперечить висновку, викладеному в постанові ВП ВС від 10.04.2019 року у справі № 726/1538/16-ц. Натомість у справах, за обставинами яких після першого відчуження банком предмета іпотеки здійснювалося його неодноразове відчуження (ланцюг правочинів) третім особам, КЦС ВС констатував, що належним способом захисту є саме позов про витребування іпотечного майна у кінцевого набувача (постанови від 21.09.2022 року у справі № 643/13747/18-ц, від 31.05.2023 року у справі № 592/10415/20). За таких обставин КЦС ВС не обґрунтував наявності в цій справі виключної правової проблеми.

ВП ВС наголошує, що сама лише наявність у касаційній скарзі доводів про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції не є достатньою підставою для передачі відповідної справи на розгляд ВП ВС. Справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч. 6 ст. 403 ЦПК України виключно за умови, якщо немає всіх трьох зазначених в цій нормі права випадків. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, заявник не обґрунтував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами. Отже, не було дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС . Ненаведення (неіснування) судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС ВС самостійно сформулювати правову позицію щодо спору в цій справі із застосуванням критеріїв, викладених ВП ВС у наведених постановах.

За змістовним критерієм справа № 913/703/20 не є подібною до справи, що переглядається. Існує підхід до вирішення питання в частині доцільності / можливості розірвання договору, який не діє на час звернення до суду, висловлений ВП ВС у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, тому ОП КГС ВС зазначає про те, що питання, які поставлені колегією суддів в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 910/21315/21, не можуть вирішуватись ОП КГС ВС. ОКРЕМА ДУМКА судді Кібенко О.Р. від 01.03.2024

Оскільки КГС ВС не навів та не обґрунтував необхідності відступу, то справа № 917/1610/23 підлягає поверненню колегії суддів КГС ВС для продовження розгляду.

Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до кола доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку ч. 6 ст. 11 ГПК. Вирішення питання про чинність / нечинність нормативного-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов’язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі ст. 2 та 11 ГПК. Реалізація судом обов’язку зупинити провадження у справі у випадку, передбачених ч. 1 ст. 227 ГПК має відбуватись у межах встановленими ч. 3 ст. 195 ГПК.

Висновки ВП ВС, від яких вважає за необхідним відступити КЦС ВС, сформовані у п. 76 постанови від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, не є подібними, оскільки правове регулювання правовідносин, суб’єктний склад та фактичні обставини справи є відмінними у справі за інших фактичних обставин, тому правове регулювання цих правовідносин не є подібними з правовідносинами у справі, яка передана на розгляд ВП ВС

ВП ВС дійшла висновку, що КЦС ВС не погоджується з тим, як КГС ВС застосував у справах № 910/20769/20 та № 910/2705/20 висновки ВП ВС, викладені в постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20. Проте питання правильності застосування КГС ВС правових висновків ВП ВС не входить до переліку підстав передачі справи на розгляд ВП ВС, визначених ст. 403 ЦПК

Оскільки існує принципово різний підхід КГС та КЦС до вирішення питання в частині наявності/відсутності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у разі, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки іншої особи, але не залучив останню до участі у даній справі, тобто не лише у рамках господарської юрисдикції, ОП КГС ВС зазначає про те, що питання, які поставлені колегією суддів в ухвалі від 16.01.2024 у справі № 907/825/22, не можуть бути вирішені ОП КГС ВС.

Підстави для передачі справи № 926/701-б/22 (926/848/22) на розгляд саме ОП КГС ВС, визначені ч. 2 ст. 302 ГПК, у даному випадку відсутні.

КЦС ВС просить відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах цього ж касаційного суду, тобто того ж суду, який передав справу на розгляд ВП ВС. Однак такі висновки в силу вимог ч. 3 ст. 403 ЦПК України не можуть бути предметом розгляду ВП ВС. Доводи колегії суддів КЦС ВС про необхідність відступу від правових висновків ВСУ, викладених у постанові від 22.06.2017 року у справі № 201/14163/13-ц, не обґрунтовують доцільності розгляду справи ВП ВС.

КГС ВС не вказав конкретних причин необхідності відступу від висновку, зокрема, в чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість внаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо. Висновок про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов’язання, ВП ВС послідовно викладала у постановах від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, що свідчить про сталість правової позиції ВП ВС у цьому питанні.

ВП ВС дійшла висновку, що діяння, визначені у ст. 437 КК, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій. Планування, підготовка, розв`язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, та ведення агресивної війни чи агресивних воєнних дій вимагає наявності у суб`єктів або відповідних повноважень, ресурсів у сферах міжнародних відносин, внутрішньої політики, оборони, промисловості, економіки, фінансів, або такого суспільного становища, яке дозволяє їм впливати на прийняття відповідних рішень уповноваженими особами. Вони можуть, зокрема, але не виключно: окреслювати загальний курс розвитку держави, реалізовувати його; представляти державу в міжнародних відносинах; впливати на її нормотворчу діяльність; формувати державну політику; формувати національну ідеологію та забезпечувати її впровадження у життя через масовий вплив на суспільну думку; затверджувати склад і керувати збройними силами, підпорядкованими державі, а також незаконними воєнізованими чи збройними формуваннями; визначати стратегічні завдання для економіки та промисловості (у тому числі спрямовані на обслуговування ними військових цілей); забезпечувати фінансування воєнних заходів; керувати матеріально-технічним забезпеченням впровадження цих заходів До осіб з відповідними можливостями можуть належати, наприклад: глави держав та урядів; члени парламенту; лідери політичних партій; дипломати; керівники спецслужб; командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань; інші особи, які фактично діють як військові командири; керівники органів виконавчої влади, які здійснюють функції з вироблення та реалізації державної політики і нормативно-правового регулювання у сфері діяльності збройних формувань і обігу зброї; керівники, правовий статус яких не охоплюється поняттям військового командира і які здійснюють владу або контроль щодо осіб, які беруть участь в агресивній війні чи агресивних воєнних діях; інші особи, які хоча й не займають формальних посад, проте здатні реально впливати на військово-політичні процеси, пов`язані з плануванням, підготовкою, розв`язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту та веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 26.10.2021 у справі № 360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі № 200/2618/20-а. Правовий висновок. Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що виник у період із 14.04.2014 по 12.02.2020, надає право контрольному органу формувати та направляти вимогу про сплату цього боргу.

КЦС ВС не надано посилання на кількісні й якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до ВП ВС необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання, порушене КЦС ВС, не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справу може вирішити КЦС ВС.

ВП ВС наголосила, що правові висновки, викладені в постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи, є актуальними і не потребують відступу або уточнення, тому що не відбулись зміни в законодавстві, у суспільних відносинах, що давало б вагомі підстави для відступу від вже сформованого висновку.