Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВСУ від 20.01.2009 у справі № 24/489 та постанові КГС ВС від 12.06.2018 у справі № 908/1604/17 про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями процесуального закону.

Відступлення від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, про те, що спір щодо прав та законних інтересів членів профспілкової організації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

Ключовим у цій справі є питання про правовий зміст пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК в аспекті виконання вимог ст. 81 цього кодексу щодо достатності відображення в змісті наказу підстав для проведення фактичної перевірки. Наявність суперечливих правових позицій, викладених колегіями суддів ПП КАС ВС. У постановах від 20.03.2018 у справі № 820/4766/17, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 08.12.2022 у справі № 140/2889/21 за встановлених у них обставин наявності у наказах про призначення перевірки самого лише посилання на пп. 80.2.5 п. 80 ст. 80 ПК, суди виснували про дотримання контролюючими органами процедури проведення такої перевірки, оскільки здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання. Водночас у постановах від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 12.10.2021 у справі № 120/5229/20-а, від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі № 500/1331/21, від 05.07.2023 у справі № 460/2663/22, від 17.08.2023 у справі № 160/15431/21, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 за умови встановлення таких же обставин (самого лише посилання у наказах на пп. 80.2.5 п. 80 ст. 80 ПК) суд дійшлли висновку про порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки через недотримання ст. 81 ПК (відсутність посилання у наказі про те, що перевірку було призначено саме на підставі здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального).

Відступ від висновку Верховного Суду, викладеного у Додатковій Постанові КГС ВС від 12.07.2023 у справі № 915/1406/21 та Постанові КГС ВС від 19.04.2023 у справі № 904/4736/21, щодо неможливості покладення витрат на професійну правничу допомогу на третю особу.

Відступ від висновків шляхом їх уточнення / конкретизації щодо застосування ст. 625 ЦК, викладених у Постановах КГС ВС від 27.03.2024 у справі № 910/12277/23 та від 07.06.2023 у справі № 915/304/22, стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних, встановлених законом, а також незастосування до правовідносин ст. 233 ГК (штрафні санкції не входили до предмету спору у справі № 910/2440/23).

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо кваліфікації дій особи органом досудового розслідування або судом за ч. 3 ст. 369-2 КК, а саме чи можуть при такій кваліфікації дій особи застосовуватися положення примітки до ст. 354 КК та хто може бути суб’єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, лише службова особа чи будь-яка інша особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності

Відступлення від висновку, викладеного в ухвалі ВП ВС від 12.05.2020 року у справі № 464/104/16, про те, що у разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК, направлення справи за встановленою юрисдикцією та прийняття такої справи до розгляду судом, до юрисдикції якої віднесено спір, особі повертається судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». На думку колегії суддів КЦС ВС судовий збір у разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК та направлення справи за встановленою юрисдикцією не повертається, водночас підлягає розподілу судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо застосування положень ч. 1 ст. 96-1, ч. 2 ст. 96-2 КК у взаємозв`язку із положеннями ст. 91, ч. 10 ст. 100 КПК. Колегія суддів вбачає необхідність висловлення саме ВП ВС висновку по ряду питань про те: чи повинні суди встановлювати власника майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, з огляду на те, що це не входить у предмет доказування відповідно до положень ст. 91 КПК; чи можуть суди, з урахуванням положень ст. 1 КПК, встановлювати юридичні факти про належність майна обвинуваченому або іншій особі та його вартість, керуючись при цьому не спеціальним законом (КПК), а нормами інших галузей права; чи входить до предмету доказування обізнаність власника майна (законного володільця), окрім обвинуваченого, про незаконне походження та/або використання таких, з урахуванням того, що ст. 91 КПК прямо не передбачає з`ясування такого кола фактів; чи повинні суди встановлювати частку обвинуваченого у грошах, цінностях або іншому майні, які підлягають спеціальній конфіскації і на які розповсюджується режим спільної сумісної власності, якщо інший власник не знав про протиправне використання такого; чи повинні суди, у разі неможливості вилучення у власність держави майна в натурі, проводити його оцінку для стягнення грошової суми, що відповідає вартості такого, оскільки КПК не містить підстав для призначення експертизи з метою з`ясування цих обставин

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо наявності повноважень у захисника, який на стадії касаційного розгляду на підтвердження своїх повноважень долучає доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, яка відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважається затриманою та/або стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 20.07.2021 у справі № 910/10306/20(910/21682/15) стосовно трактування призначення в. о. директора, як призначення керівника підприємства у законному порядку. Конкурсний відбір на посаду директора ДП , передбачений Порядком № 777 не був проведений, а наказом від 12.04.2021 на підприємстві замість позивача призначено на посаду нового в. о. директора. Оскільки нового директора також було призначено на посаду в. о. , а призначення в установленому законодавством порядку керівника вказаного підприємства не відбулося, КЦС ВС вважає, що строк дії укладеного з позивачем трудового договору не закінчився, що свідчить про незаконність звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Відступ від правової позиції, викладеної в Постанові КГС ВС від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15, шляхом її уточнення таким чином, що вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнаний недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК у тому разі, коли недійсність вказаного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.

Відступлення від висновку, викладеного в постановах КЦС ВС від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16-ц та КГС ВС від 01.10.2019 у справі №5016/1284/2012, від 21.09.2021 у справі № 910/3647/20, від 06.10.2021 у справі № 922/3371/19, відповідно до яких факт відступлення банком іншій особі права вимоги за укладеним з позичальником кредитним договором є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов’язання.

Відступлення від висновку щодо застосування приписів ст. 104 ЦК , викладених у постанові ОП КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц, про те, що положення ст.ст. 104, 107 ЦК не визначають момент переходу прав та обов’язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов’язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов’язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов’язків при такому виді реорганізації неможливий. Необхідність формування єдиної правозастосовної практики стосовно застосування приписів ст. 104 ЦК щодо моменту виникнення прав і обов’язків правонаступника відносно особи, яка до нього приєдналася, задля недопущення можливостей довільного трактування цієї норми.

Відступлення від висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 11.01.2024 у справі № 911/84/22, від 05.09.2023 у справі № 916/3674/19, КАС ВС від 25.05.2023 у справі № 160/7726/18 щодо можливості розгляду касаційної скарги на рішення суду першої інстанції особи, яка не оскаржувала його в апеляційному порядку.

Відступлення від висновку, викладеного в ухвалі КЦС ВС від 11.01.2024 у справі № 263/9761/20, щодо можливості на підставі ст. 297 ГПК та ст. 397 ЦПК приєднувати учасника справи до касаційної скарги особи, яка не була учасником справи та яку не можна вважати особою, на стороні якої виступав учасник справи