Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (з протоколу с\з)

ВП ВС звернула увагу на те, що послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку ст. 54 ГПК України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства. Про це зазначив і КГС ВС в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС: у цій категорії спорів (за таких подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків ВП ВС, викладених у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, а також з урахуванням ухвал ВП ВС від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18, від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18, від 15.09.2020 у справі № 904/920/19. Викладене свідчить про сталість правових висновків ВП ВС в цьому питанні.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок.

За встановленими у справах № 922/2737/23 та № 910/3663/19 обставинами, позовні вимоги стосуються стягнення заборгованості, яка виникла за різні періоди. До того ж, редакція статті 8 Закону № 1730-VIII, з посиланням на яку обґрунтовані позовні вимоги у справі № 922/2737/23, взагалі не існувала на час ухвалення КГС ВС постанови у справі № 910/2663/19. Наведене у сукупності свідчить про те, що вищезгадані справи не є подібними ані за підставами і предметом позовів, ані за правовим регулюванням правовідносин сторін. Окрім наведеного, ОП КГС ВС зазначає, що законодавством України чітко і однозначно визначено порядок і строки набрання чинності законами та підзаконними актами. Постановою НКРЕКП від 28.04.2017 № 615 затверджені зміни до постанови від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», які набували чинності з дня, наступного за днем опублікування цієї постанови в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур’єр» (крім абз. 23 пп. 1 п. 7 Розділу ІІ Змін до постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, який набирає чинності з 01.07.2017). Оскільки опублікування постанови НКРЕКП від 28.04.2017 № 615 в газеті «Урядовий кур’єр» було здійснено 06.05.2017, то вищезгадані зміни до Кодексу ГТО набули чинності саме з 07.05.2017, про що вказано в ухвалі суду про передачу даної справи на розгляд ОП. Законодавством не передбачено застосування відповідних нормативно-правових актів до того, як вони набули чинності (тобто вступили в силу). Відтак, у даному конкретному випадку, умови і строки набрання чинності постановою НКРЕКП від 28.04.2017 № 615, а відповідно і затвердженими в ній змінами до Кодексу ГТО, наведені безпосередньо у названій постанові, тому темпоральне застосування відповідної редакції Кодексу ГТС є чітко визначеним і зрозумілим.

ОП КГС ВС виснувала: - при застосуванні ст. 92 ЦК слід оцінювати не лише дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо, а й обставини стосовно того, що сама третя особа, контрагент за договором, знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень юридичної особи, тобто діяла недобросовісно і нерозумно; здійснення поділу майна з метою ухилення від передбаченого законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину у порушення ч. 5 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства». - Перевірка дотримання компетенційних вимог щодо вчинення акціонерним товариством значного правочину потребує дослідження останньої річної фінансової звітності товариства та статуту, яким можуть встановлюватися певні додаткові критерії, а також даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, які вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. - Стаття 241 ЦК підлягає застосуванню разом зі спеціальною нормою – ч. 1 ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, що діяла на час укладення спірних правочинів), тобто якщо для укладення правочину необхідна згода наглядової ради або загальних зборів товариства, то така ж згода потрібна і для схвалення правочину. Інші способи (форми) схвалення не можуть розглядатися як належні. - На обізнаність покупця про те, що правочини є значними, можуть вказувати не лише ознайомлення зі статутом продавця та його фінансовою звітністю, а й інші обставини, зокрема продаж нерухомого майна рівними частками (без виділу в натурі) за короткий проміжок часу та реєстрація договорів одним нотаріусом тощо. ОП КГС ВС виснувала про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо схвалення позивачем оспорюваних правочинів купівлі-продажу нежитлових приміщень, неврахування заборони поділу предмета правочину з метою ухилення від передбаченого законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину, недослідження питання відповідності ціни, визначеної у спірних договорах, та доводів про умисний продаж головою правління позивача спірних приміщень за цінами, нижчими від ринкових. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 07.12.2022 в рамках справи № 904/6735/20 (624/215/21), оскільки вона узгоджується з правовою позицією ВП ВС про те, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то це свідчить про обізнаність іншої сторони договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони про невідомість наявності обмеження повноважень представника її контрагента (постанова ВП ВС від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17). Постанова ухвалена з окремою думкою суддів Васьковського О. В., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.

Передаючи справу № 910/18526/21 на розгляд КП, колегія суддів КГС ВС у контексті положень ч. 1 ст. 302 ГПК України не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність у відступі від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21. При цьому КП враховує, що з моменту ухвалення постанови КП КГС ВС від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 не відбулось ані зміни закону, ані зміни судової практики, що б свідчило про правову виправданість повторного передання з тих самих питань справи на розгляд КП.

ВП ВС дійшла висновку, що правовідносини у справі № 633/408/18 та у справі № 922/2185/19 не є подібними У пункті 10.23 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 ВП ВС зауважила, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, і це не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави. Натомість у справі № 922/2185/19 прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, у якому, зокрема, просив повернути державі земельну ділянку, передану в користування відповідачеві на підставі договору оренди. Право власності на спірну земельну ділянку з 29.01.2021 перейшло до територіальної громади в особі Богодухівської міської ради в порядку, встановленому законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Отже, під час розгляду справи № 922/2185/19 відбулася зміна власника спірної земельної ділянки (з держави на територіальну громаду), а прокурор звернувся з позовом про повернення земельної ділянки відповідачем, якому земельну ділянку надано в користування на підставі договору оренди. Крім того, у суду під час розгляду справи № 633/408/18 не було підстав для застосування ст. 52 ГПК України, на яку посилається КГС ВС.

ОП ККС ВС виснувала: якщо при призначенні неповнолітньому покарання з урахуванням положень статей 99 – 102 КК, таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, додатково посилатись на ст. 69 КК не потрібно.

ОП ККС ВС виснувала, що суд касаційної інстанції може самостійно перевірити процесуальні документи, які стосуються наявності у слідчого чи прокурора повноважень на здійснення певних процесуальних дій у разі надання таких документів стороною обвинувачення під час касаційного перегляду судових рішень, якими особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

ОП ККС ВС виснувала, що положення ч. 1 ст. 461 КПК, за якими заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини, підлягають застосуванню як у разі коли в заяві йдеться про обставини, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кримінального правопорушення, ніж те, за яке її було засуджено, або спростовують висновки про її невинуватість (частини 2, 3 вказаної статті), так і в разі коли в заяві йдеться про обставини, що підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 461 КПК).

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд з метою відступу від висновків, викладених в ухвалах КГС ВС від 01.03.2018 у справі № 917/1391/17, від 08.07.2020 у справі № 918/194/19, від 03.09.2020 у справі № 907/762/16 та від 09.07.2021 у справі № 910/8965/18. Прийнявши справу № 727/5956/23 до розгляду, ВП ВС буде фактично пов`язана з подальшим вирішенням спору по суті, а саме розглядом касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також оцінкою правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах щодо визначення місця проживання дитини. Хоча передача справи на розгляд ВП ВС обґрунтована не наявністю проблем у вирішенні спору по суті, а виключно необхідністю відступу від правових висновків щодо можливості забезпечення позову на стадії касаційного перегляду. Отож фактично предметом передачі є не справа за касаційними скаргами на судові рішення, а процесуальна заява ОСОБА_1 від 03.02.2025 про забезпечення позову. Така передача суперечить приписам п. 1 ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачено, що ВП ВС у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. КЦС ВС має достатні повноваження для самостійного та оперативного вирішення (не пізніше двох днів з дня надходження) подібних питань у межах своєї компетенції.

В ухвалі від 26.02.2025 у справі № 922/1633/24 відсутні посилання на постанови Верховного Суду, крім наведеної вище, ухвалені колегіями з інших палат, іншою палатою КГС та / або ОП, в яких були б сформовані аналогічні висновки про застосування норм ЦК, Закону № 772-VIII та Закону "Про виконавче провадження", від яких прагне відступити колегія суддів. Та обставина, що справа № 922/1633/24 належить до загальної категорії та не має спеціалізації не може братися до уваги, оскільки згідно з ч. 2 ст. 302 ГПК вказане не є критерієм, який підлягає врахуванню при переданні / прийнятті справи на розгляд ОП. Отже, умова для передання справи на розгляд ОП – викладення висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати, не підтвердилася. Суд зауважує, що визначення головуючого зі складу палати, яке зумовлює подальше визначення інших суддів зі складу цієї ж палати (незалежно від можливості утворення колегії суддів зі складу такої палати на дату автоматизованого розподілу), є ключовим для вирішення цього питання. Враховуючи зазначене, підстави для прийняття справи № 922/1633/24 на розгляд ОП відсутні, що зумовлює її повернення відповідній колегії КГС ВС.

ОП ККС ВС установила, що між обставинами переданого кримінального провадження та обставинами, наведеними в постановах колегій суддів Другої судової палати від 08.12.2022 (справа № 211/77/21) та від 15.10.2024 (справа № 507/1771/22) не убачається подібності правовідносин, за яких було застосовано норму права, передбачену ст. 349 КПК, з огляду на що слід констатувати й відсутність відповідних підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладених у зазначених вище постановах колегій суддів. Ухвала колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 05.03.2025 не містить підстав для передачі провадження на розгляд об’єднаної палати, а тому кримінальне провадження підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС для прийняття рішення по суті.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ «Спектр-Агро» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі № 911/3069/19, якою залишено без розгляду заяву скаржника щодо покладення на Службу судових витрат на професійну правничу допомогу, не відноситься до переліку ухвал, визначених у п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК, які підлягають касаційному оскарженню, а тому ця касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв’язку з чим касаційне провадження у справі належить закрити. При цьому ОП зазначає, що підстави для закриття касаційного провадження передбачені ст. 296 ГПК. Незважаючи на те, що ця стаття не містить такої підстави для закриття касаційного провадження як помилковість його відкриття, за обставинами цієї справи висновок про закриття касаційного провадження, на думку ОП, є можливим, оскільки суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Підстав до відступу від висновків у постановах об'єднаної палати від 08 лютого 2021 року (у справі № 390/235/19 (провадження № 51-2177кмо20) та від 22 січня 2024 року (у справі №236/4167/20, провадження № 51-1565кмо23) колегія суддів Третьої судової палати не навела, і не вбачається невизначеності в подібних правозастосовних ситуаціях, а сама собою незгода колегії суддів зі сформованою об’єднаною палатою правовою позицією не свідчить про її помилковість чи неефективність.Кримінальне провадження підлягає поверненню на розгляд колегією суддів Третьої судової палати Суду для прийняття рішення по суті.