БП КГС ВС відступила від висновку, викладеного в ухвалі КГС ВС від 12.11.2024 у справі № 922/4571/14, про те, що не підлягає касаційному оскарженню ухвала апеляційного суду, постановлена за результатами розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги на дії/бездіяльність арбітражного керуючого. БП КГС ВС виснувала, що: - відповідно до аналізу приписів п. 4 ч. 1 ст. 287 ГПК з урахуванням особливостей, передбачених нормами ч. 3 ст. 9 КУзПБ у касаційному порядку у справах про банкрутство не підлягають оскарженню окремо постанови судів апеляційної інстанції, предметом перегляду яких були ухвали судів першої інстанції, постановлені за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) ліквідатора. Скарги на такі постанови судів апеляційної інстанції можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство (неплатоспроможність), що підлягають оскарженню; - норми ч. 3 ст. 9 КУзПБ у редакції Закону № 2971-IX від 20.03.2023 (до внесення змін Законом України № 3985-IX від 19.09.2024, чинним з 01.01.2025) не містили застереження щодо можливості включення скарг на постанови судів апеляційної інстанції, які не підлягали касаційному оскарженню, до касаційних скарг на відповідні постанови апеляційних судів, що підлягали такому оскарженню; - викладений в ухвалі Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 922/4571/14 правовий висновок про те, що: «у касаційному порядку у справах про банкрутство не підлягають оскарженню постанови судів апеляційної інстанції, предметом перегляду яких були ухвали судів першої інстанції, постановлені за результатами розгляду скарг на дії арбітражного керуючого, можливість оскарження яких в касаційному порядку не передбачено абз. 1 ч. 3 ст. 9 КУзПБ», - був актуальним та застосовним до спірних правовідносин, що виникали під час нормативного регулювання проваджень у справах про банкрутство у відповідній редакції КУзПБ (у редакції Закону № 2971-IX від 20.03.2023); - у цьому зв’язку відсутні підстави для відступу від викладеного в ухвалі від 12.11.2024 у справі № 922/4571/14 висновку Верховного Суду у зазначеній частині. Щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд постанови цього суду за нововиявленими обставинами БП КГС ВС виснувала, що: - норми ч. 3 ст. 9 КУзПБ, як і інші положення цього Кодексу, не обмежують право учасників справи чи осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, на звернення із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього суду, у тому числі тієї, яка не підлягає окремому касаційному оскарженню у справі про банкрутство (системний аналіз норм ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 9 КУзПБ та п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК); - такого обмеження не було встановлено й у випадку оскарження ухвал апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанов, касаційне оскарження яких раніше не було передбачене нормами ч. 3 ст. 9 КУзПБ у редакції Закону № 2971-IX від 20.03.2023; - тобто ухвали апеляційного господарського суду в межах основного провадження у справі про банкрутство оскаржуються в касаційному порядку з обмеженнями, встановленими лише ГПК України; - у справах про банкрутство (неплатоспроможність) ухвала суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд постанови цього суду за нововиявленими обставинами підлягає касаційному оскарженню у відповідності до приписів п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК та вимог ч. 1 ст. 2 КУзПБ; - право на таке оскарження не пов’язується з належністю постанови апеляційного суду, про перегляд якої за нововиявленими обставинами подано відповідну заяву, до переліку постанов у справах про банкрутство (неплатоспроможність), що підлягають чи не підлягають окремому касаційному оскарженню. Зазначене правозастосування вбачається цілком обґрунтованим у світлі забезпечення особі права на судовий захист шляхом реалізації можливості одноразового перегляду ухвали суду апеляційної інстанції. ОКРЕМА ДУМКА судді Білоуса В.В. до постанови БП КГС ВС

В ухвалі про передачу матеріалів кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати ККС ВС колегія суддів Першої судової палати не навела для цього підстав, передбачених ч. 2 ст. 434-1 КПК, у зв’язку з чим матеріали провадження підлягають поверненню для прийняття рішення по суті колегією суддів Першої судової палати ККС ВС.

Аналіз наведених висновків Верховного Суду в означених постановах свідчить, що в жодній із них колегії суддів не робили висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в контексті можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі суб’єкта господарювання, як і не надавали висновку щодо правомірності / неправомірності звернення прокурора в інтересах держави в особі саме військової частини. Крім того про відсутність таких висновків також зазначала колегія суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд об’єднаної палати. Отже, у наведених постановах Верховного Суду відсутні висновки щодо застосування відповідної норми права (статті 23 Закону України «Про прокуратуру»), від яких могла б відступити колегія суддів у справі № 910/4017/24, що, у свою чергу, виключає наявність правових підстав для передачі цієї справи на розгляд об’єднаної палати.

Ухвалою ОП КГС ВС закрито касаційне провадження у справі. ОП КГС ВС виснувала, що п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України передбачає право на касаційне оскарження ухвал суду першої інстанції після їх перегляду судом апеляційної інстанції, а п. 3 ч. 1 визначає перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені до Верховного Суду. При цьому, ухвала суду першої інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання (п. 24 ч. 1 ст. 255 ГПК України ) після її перегляду в апеляційному порядку не належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки), мають право подати касаційну скаргу. ОП КГС ВС зазначила, що наведене виключає можливість касаційного перегляду рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення, оскільки в цій частині судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. З окремою думкою суддів Верховного Суду Т. Дроботової, В. Пєскова, Ю. Чумака

ОП КГС ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, про те, що мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду. ОП КГС ВС дійшла висновку, що можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не заборонено ГПК України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (ст. 192 ГПК України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 331 ГПК України).

Наведене КАС ВС обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстав для прийняття до розгляду ВП ВС справи № 420/22303/23. ВП ВС вважає, що висновки у справі № 820/4717/16 не стоять на заваді КАС ВС здійснити касаційний перегляд рішення суду апеляційної інстанції, оскільки фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання відрізняються від таких у справі № 420/22303/23. ВП ВС зазначає, що посилання КАС ВС на те, що висновки ВС, викладені у постановах 03.03.2025 у справі № 260/4199/22, 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, 24.01.2025 у справах № 520/30126/23, № 520/13228/23 та № 400/9970/23, 30.01.2025 у справах № 400/10777/23, № 520/28873/23, № 400/4928/22, № 420/22304/23, № 560/17801/23, № 560/17369/23, 31.01.2025 у справах № 140/25901/23, № 240/28363/23 та інших, не узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, необґрунтовані, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними з огляду на різні предмети спорів та суб`єктний склад учасників процесу. Так, у справі № 826/2793/18 предмет спору стосувався невиконання товариством рішення Державної авіаційної служби України про припинення будівництва на приаеродромній території та зобов`язання знести самочинне будівництво, тоді як у зазначених справах, які перебували на розгляді в КАС ВС, розв`язувалися спори за позовами ДСНС щодо зобов`язання приведення в належний технічний стан та готовність захисних споруд цивільного захисту до укриття населення. Крім того, під час розгляду справи № 826/2793/18 ВП ВС вирішувала питання порушення правил предметної юрисдикції спору та дійшла висновку, що з огляду на публічний інтерес цього спору позивач правильно обрав спосіб захисту порушеного права. Водночас у справі № 420/22303/23 потребує вирішення питання, чи наділена ДСНС правом звернення до суду з позовом до балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту з вимогою щодо приведення її у стан готовності та використання за призначенням.

Передана справа № 120/6735/23 в касаційному порядку вже розглянута і за наслідками її розгляду КАС ВС 15.11.2023 ухвалив постанову, якою скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у позові. У заяві ОСОБА_1 йдеться про перегляд зазначеної постанови за виключними обставинами з підстави, визначеної п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України. ВП ВС наділена повноваженнями перегляду судових рішень за виключними обставинами лише з підстави, визначеної п. 3 ч. 5 ст. 361 КАС України, - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом (ч. 3 ст. 365 КАС України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених ч. 2, п. 1, 2 ч. 5 ст. 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення (ч. 2 ст. 365 КАС України).

ВП ВС вже зробила висновок про предметну юрисдикцію спору у правовідносинах, подібних тим, спір щодо прав і обов`язків сторін в яких просить вирішити позивач у цій справі (справі № 400/5839/24). Тому передбачена ч. 6 ст. 346 КАС підстава передачі справи на розгляд ВП ВС відсутня.

Позивач у справі, оскаржуючи прийняті у справі рішення та постанову, не посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, враховуючи до того ж подання ним позову у цій справі саме до господарського суду, у тому числі з посиланням на наявність рішення іншого касаційного суду з подібною підставою та предметом позову. Справа не підлягає передачі на розгляд ВП ВС (п 1, 2 ч.6 ст. 302 ГПК України випадки) Крім того, ВП ВС сформувала загальний підхід до визначення юрисдикційності спорів з подібних правовідносин щодо припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу, відповідні висновки містять, зокрема, постанови ВП ВС від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.

Передаючи справу № 910/13055/23 на розгляд ВП ВС , КГС ВС не зробила посилання на справи іншої, крім господарської, юрисдикції, а також не вказала, чому зазначене правове питання (за наявності підстав) не може бути вирішене цією ж судовою палатою КГС ВС в порядку, встановленому ч. 1 ст. 302 ГПК України.

КГС ВС не навів жодних мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які б не були раніше проаналізовані ВП ВС. КЦС ВС ухвалою від 27.11.2019 передавав на розгляд ВП ВС справу № 567/79/23 з підстав необхідності відступлення від висновку ВП ВС, викладеного в постанові від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, з подібних мотивів. ВП ВС повертаючи справу зазначила про відсутність підстав для відступлення від свого висновку.

Правовідносини у справах № 911/3777/23, № 635/970/17 та № 904/6059/19 не є подібними, тому не підтверджується існування різних підходів КЦС ВС та КГС ВС щодо застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права в частині припинення права фермерського господарства на постійне користування всією земельною ділянкою внаслідок приватизації членами господарства частини такої земельної ділянки. У справі № 904/6059/19 переданій на розгляд ВП ВС спірні правовідносини виникли у зв`язку зі зверненням комунального підприємства до міської ради про поділ земельної ділянки, яка перебуває у нього на праві постійного користування площею 6,4682 га та яка використовується ним для розміщення будівель закладу охорони здоров`я, у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на будівлі, що розташовані на цій земельній ділянці. Однак, за результатом розгляду заяви про поділ земельної ділянки, міською радою було прийнято рішення, зокрема про припинення права постійного користування комунального підприємства на всю площу земельної ділянки. Предметом спору у справі № 630/970/17 було відновлення права постійного користування земельною ділянкою, припиненого внаслідок її приватизації членами фермерського господарства, визнаної в подальшому незаконною, тобто фактично всієї площі земельної ділянки фермерського господарства, в той час як справі у № 911/3777/23 спір стосується частини земельної ділянки, яка залишилась нерозпайованою та від права постійного користування якою фермерське господарство добровільно не відмовлялось.

Правовідносини у справі № 688/4167/16-ц не є подібними до правовідносин, що виникли у справі № 910/20127/23, оскільки у справі № 688/4167/16-ц правовідносини виникли щодо права власності на нерухоме майно, натомість у справі № 910/20127/23, яка передана на розгляд ВП ВС, Прокуратура просить визнати недійсним пункт договору на поставку (закупівлю) продукції в частині включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнути відповідні кошти, в тому числі сплачену суму ПДВ.

Ухвала від 19.03.2025: Призначити розгляд касаційних скарг на 10.04.2025 Оголошено перерву у судовому засіданні до 15.05.2025, до 22.05.2025, до 29.05.2025 оголошення скороченого тексту рішення (протокол с\з)

Проголошення скороченої (вступної на резолютивної частин) постанови Верховного Суду (протокол с\з) Ухвала від 11.03.2025: призначити розгляд касаційної скарги на 10.04.2025 Оголошено перерву у судовому засіданні до 15.05.2025, до 22.05.2025, до 29.05.2025