ОП ККС ВС виснувала, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

ОП ККС ВС виснувала, що прокурор повинен протягом визначеного законодавцем строку з дня внесення ним відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР передати наявні у нього матеріали до відповідного органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування. Не вчинення цього обов’язку протягом визначеного законодавцем строку не звільняє прокурора від необхідності його виконання. Суд оцінює докази на предмет їх допустимості у разі здійснення прокурором слідчих (розшукових) дій поза межами строку, визначеного ч. 7 ст. 214 КПК, враховуючи обсяг і характер вчинених прокурором дій, прийнятих ним рішень, тривалість такого порушення тощо. Порушення строку передачі матеріалів досудового розслідування відповідному органу поза межами строку, визначеного ч. 7 ст. 214 КПК, не тягне автоматичного визнання зібраних прокурором доказів недопустимими.

В ухвалі про передачу колегія суддів КГС ВС, бажаючи відступити від сталої практики КАС ВС в аналогічних спорах, здійснила цитування певної частини судових рішень адміністративного суду касаційної інстанції, однак із застосуванням критеріїв визначення судового рішення в подібних правовідносинах не з`ясувала, чи ухвалені судові рішення в адміністративних справах в подібних до господарської справи правовідносинах. КАС ВС в адміністративних справах № 820/1804/16, № 820/105/16, № 160/12709/19, № 160/10494/19, № 520/9277/20, № 520/9801/24 стосуються правомірності дій саме органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, як органу державної влади з визначення на момент створення витягу локальних факторів / сукупного локального коефіцієнта Км3 у значенні, що не відповідає закону, а не законності дій органу місцевого самоврядування щодо самостійного розрахунку нового розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виходячи з визначених на власний розсуд локальних факторів та сукупного коефіцієнта Км3 на їх підставі, тобто по суті одноособове внесення органом місцевого самоврядування змін у витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки після його формування уповноваженим органом, що має місце у справі № 922/407/23.

КАС ВС не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС передбачених ч. 6 ст. 346 КАС України. КАС ВС суд послався на рішення суду касаційної інстанції у справах № 461/3212/17, № 910/700/23, № 910/700/23. Проте у справі № 461/3212/17 оскаржувалися дії державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради та ухвали цієї ради про припинення комунальних підприємств. У справі № 910/700/23 предметом оскарження було рішення Житомирської обласної ради про припинення комунального некомерційного підприємства. Спір у справі № 925/1741/21 стосувався оскарження рішення сільської ради про реорганізацію навчального закладу середньої освіти. Не є прикладом порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції і постанова КЦС ВС від 07.06.2021 у справі № 243/289/19, про яку також мовиться в ухвалі про передачу справи на розгляд ВП ВС, оскільки викладені у оскарженій, у цій справі постанові апеляційного суду, висновки щодо юрисдикційності спору, узгоджуються з висновками, що містяться у згаданому рішенні суду касаційної інстанції.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Звернення до суду з позовом, який обґрунтовано посиланням на визнання рішенням Конституційного Суду України неконституційними окремих положень закону, якими врегульовувались спірні правовідносини, не змінює правил обрахунку строків звернення до адміністративного суду, визначених процесуальним законом, у зв’язку з чим у спорах щодо перерахунку та виплати пенсій, які виникли у зв’язку з визнанням неконституційними норм закону, що врегульовували спірні правовідносини, застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений ч. 2 ст. 122 КАС.

Постанова від 17.10.2025 Оголошення вступної та резолютивної частин постанови (з протоколу с\з)

У справі № 910/5120/20 та у даній справі суди приймали рішення за різними встановленими обставинами та правовою природою підстав залишення позовної заяви без руху із застосуванням ч. 11 ст. 176 ГПК. Відносно порушеного питання щодо відступу від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 16.10.2024 у справі № 757/34675/20-ц Верховний Суд у зазначеній постанові змінив мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції, зазначивши про те, що ст. 255 ГПК не містить у виключному переліку ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу ГС Київської області від 30.11.2023 про залишення позову без розгляду з порушенням вказаних положень ГПК та висновків ВП ВС, викладених у постанові від 14.06.2023 у справі № 607/23244/21, здійснив оцінку доводів учасників справи, які стосувалися ухвали місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без руху. З наведеного вбачається, що справи № 757/34675/20-ц та № 910/16507/23 не є подібними за встановленими обставинами, підставами залишення позовної заяви без руху із застосуванням ч. 11 ст. 176 ГПК.

16.10.2025 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду (протокол с\з)

ВП ВС не вбачає потреби застосовувати механізм відступу від висновків КАС ВС, оскільки виправлення помилки не матиме фундаментального значення для правозастосування, а практика щодо спірного питання уже сформована ВП ВС. ВП ВС звернула увагу на те, що висновки КАС ВС щодо необхідності державної реєстрації додаткових угод від 25.12.2015 та від 17.01.2022 до договорів оренди землі від 25.10.2013 та від 02.09.2014 відповідно, які містяться у постановах від 19.01.2023 у справі № 803/806/17 та від 28.03.2024 у справі № 160/240/23, зроблені per incuriam (з лат. «через недогляд»), оскільки вони ґрунтуються на нормах ст. 18 та 20 ЗУ «Про оренду землі», які з 01.01.2013 були виключені ЗУ «Про внесення змін до ЗУ "Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України, що вочевидь унеможливило їх застосування у вказаних справах. ВП ВС нагадала про висновки викладені ВП ВС в постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, про те, що з 01.01.2013 державній реєстрації підлягає не сам договір оренди землі, а право оренди земельної ділянки. Такий договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та ст. 15 ЗУ «Про оренду землі». З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою.

ВП ВС вже сформулювала загальний висновок щодо оцінки преюдиційності обставин, встановлених під час розгляду іншої справи, однак ОП КГС ВС не просить від нього відступити, тому підстави для передачі цієї справи на розгляд ВП ВС за ч. 3 ст. 302 ГПК України необґрунтовані.

ВП ВС дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків КАС ВС, викладених у постанові від 6.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювати наступний правовий висновок. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.11.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

ВП ВС дійшла висновку, що КЦС ВС недостатньо обґрунтував підстави для передачі справи з метою відступу від правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20/21, та конкретизації правового висновку, зробленого у постанові ВП ВС від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц. ВП ВС також зазначила про те, що з часу ухвалення постанов від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 та від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц минув нетривалий період. За цей час суспільний контекст не змінився, як і чинне законодавство, вад у цих рішеннях не виявлено.

Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 921/221/20, ОП КГС ВС зауважила, що в зазначеній постанові колегія суддів не робила самостійних висновків щодо застосування норм права, зокрема, п. 2 ч. 8 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та п. 49 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою КМУ від 10.05.2018 № 432 (в редакції, що діяла на час проведення аукціону), а лише виклала правову оцінку фактичних обставин, які стосувалися предмета позову. Відсутні підстави для прийняття справи № 921/481/24 на розгляд ОП КГС ВС. ОКРЕМА ДУМКА судді Кібенко О. Р. від 03.10.2025 у справі № 921/481/24

ОП КГС ВС зазначає, що постанова Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24, від висновків у якій пропонує відступити колегія суддів для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів (головуючий суддя Студенець В.І., судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.), ухвалена колегією суддів цієї ж палати (головуючий суддя Баранець О.М., судді: Мамалуй О.О., Студенець В.І.). Отже, питання, поставлене перед ОП щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24, може бути вирішене саме палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. ОП зазначає, що висновки щодо застосування положень ст. 213 ЦК сформульовані в постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що: - відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив, то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, КМУ чи інший орган в порядку, визначеному КМУ) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України, зокрема і КМУ, для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася; - висновок, викладений Верховним Судом у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень ст. 13-1 Закону № 1207-VII з огляду на загальновідомий факт окупації м. Мелітополя, відповідає зазначеному Закону; - відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону № 1207-VII на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення КМУ. Постанова ухвалена зі збіжною окремою думкою суддів Васьковського О. В. Кібенко О. Р., Рогач Л. І.