Постанова від 25.03.2024. Відступили від висновків щодо застосування норм права (Глави 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19), від 30.06.2021 у справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20) Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України.

Постанова від 25.03.2024 На правовідносини, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, стороною яких є фізична особа, метою якої є придбання житла для власних потреб, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Тлумачення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов'язань, що виникли з договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів. Способи захисту прав покупця за споживчим договором купівлі-продажу передбачені статтями 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постанова від 25.03.2024 Відступили від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13-ц (провадження № 61-37709св18). Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею – є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками. Відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України – визначенні способів участі баби та діда у вихованні дитини, місця та часу їхнього спілкування.

Постанова від 25.03.2024 Об`єднана палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) та від 30 листопада 2022 року в справі № 490/5891/19 (провадження № 61-18668св21).В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року.

Ухвала про повернення від 25.03.2024 Під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, що виходить за межі повноважень Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об’єкт) для розгляду справи об’єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об’єднаної палати, є судом, який не встановлений законом

ВП ВС прийняла до розгляду заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, яке такому перегляду не підлягає у зв’язку з неможливістю досягнути restitutio in integrum за наслідками такого перегляду, отже провадження про перегляд підлягає закриттю.

Усупереч положенням ч. 5 ст. 434-1 та ч. 4 ст. 434-2 КПК, в ухвалі ККС ВС чітко не сформульовано в чому саме полягає виключна правова проблема та не зазначено, як, на думку колегії суддів, вона має бути вирішена. Також, не наведено обґрунтування неможливості вирішення такої виключної правової проблеми колегією суддів під час касаційного перегляду.

Передано справу на розгляд ВП ВС: наявність виключної правової проблеми щодо застосування у підготовчому засіданні господарського суду у справі про банкрутство вимог ст. 39 КУзПБ у їх взаємозв’язку із нормами ч. 2 ст. 2 та ст. 90 цього Кодексу, положеннями ст. 108 ЦК, ст. 2, 15-17 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ч. 2 ст. 237 ГПК (у розрізі питання можливості застосування інструментарію непрямого судового контролю та оцінки правомірності корпоративних рішень органів управління юридичної особи під час вирішення питання правомірності відкриття провадження у справі про банкрутство); відступ від правового висновку шляхом його уточнення у питанні визначення статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом № 05839888 та назвою ПАТ «Українська інноваційна компанія» (попередня назва – ПАТ «Український інноваційний банк»), викладеного ВП ВС у Постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16. Окрема думка судді Білоуса В.В. до ухвали від 20.03.2024

Посилання колегії суддів на неоднаковий підхід в судовій практиці КЦС ВС до вирішення питання щодо скасування рішення місцевого суду (апеляційного суду) та передачу справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за обставин, коли рішення та/або постанова були ухвалені до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС, а належить до компетенції палати або об’єднаної палати КЦС ВС.

Щодо відступу від висновків ВП ВС Висновки ВП ВЧ, від яких вважає необхідним відступити КГС ВС, були сформовані в постанові від 25.05.2021, яка в подальшому була скасована постановою від 03.08.2022. Відповідно до висновку ВП ВС, викладеному у п. 7.22 постанови від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Тому висновки щодо застосування норм права, викладені в скасованих постановах, не підлягають врахуванню при вирішенні справ з подібними правовідносинами, відповідно здійснення відступу від таких висновків є неможливим. Щодо наявності ВПП Висновки ВП ВС, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 19.06.2019 у справі 826/5806/17, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 не суперечать один одному, а навпаки формулюють однакову правозастосовну практику в цих відносинах. У свою чергу висновки, викладені ВП ВС у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, не підлягають врахуванню при вирішенні справ з подібними правовідносинами у зв’язку з скасуванням цієї постанови. Інших справ різних юрисдикцій, у яких мала б місце окреслена правова проблема, КГС не зазначив.

БП КГС ВС виснувала: звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником, є реалізацією права кредитора на судовий захист його майнових прав. Враховуючи, що і позовне провадження (про стягнення заборгованості за кредитним договором) і провадження у справі про банкрутство мають на меті виконання боржником перед кредиторами його грошових зобов'язань, ініціювання розгляду таких справ саме по собі не може вважатися зловживанням правом, а суд повинен враховувати особливості, матеріальні та процесуальні наслідки розгляду таких справ не лише для окремого кредитора чи боржника, але і для всіх інших учасників цих проваджень. Надаючи оцінку заяві ініціюючого кредитора та поданим з такою заявою документам, суд повинен дотриматися балансу, який унеможливить підміну однієї процесуальної (процедурної) дії, передбаченої КУзПБ, іншою (наприклад, перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні процедурою розгляду заяви недійсності (фраудаторності) окремого правочину боржника). Ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство, в силу положень ст. 1, 8, 39, ч. 2, 8 ст. 45 КУзПБ, мають право першочергово оскаржувати у судах апеляційної та касаційної інстанцій сторони у справі про банкрутство (боржник, ініціюючий кредитор, а також арбітражний керуючий від імені боржника та кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника), оскільки такі особи відповідно до закону наділені право- та дієздатністю для участі під час розгляду судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Інші особи набувають можливість оскаржити ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство за умови їх залучення судом під час підготовчого засідання або після набуття відповідного процесуального статусу учасника справи про банкрутство. При цьому, наявність права оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (набуття відповідного статусу учасника справи про банкрутство) повинно встановлюватися судом в кожному такому випадку окремо. БП КГС ВС не знайшла підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та, відповідно, їх уточнення у постановах Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17, від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Обраний прокурором спосіб звернення до суду шляхом представництва інтересів держави у спорах щодо виплати випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

Абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства об’єднання громадян як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб’єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, але прокурором визначено одним із відповідачів у справі, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб’єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. ОП КГС ВС не вирішувала питання про наявність/відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування ст. 203, 215 ЦК та ст. 13, 40, 43 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного в постановах КГС ВС від 21.12.2022 у справах № 904/193/22 та № 904/180/22 (між тими самими сторонами), адже у позові відмовлено з інших самостійних підстав.

Положення ч. 1 ст. 23 та ч. 3 ст. 48 БК встановлюють обов’язкову відповідно до актів цивільного законодавства вимогу до договорів, що укладаються за результатами проведення процедури публічної закупівлі та фінансуються за бюджетні кошти, - наявність відповідного бюджетного призначення; при розміщенні замовлення про публічну закупівлю та укладенні довгострокового договору (підряду) складається календарний / фінансовий план, який відображає порядок здійснення розрахунків за договором та має містити: а) інформацію про розподіл за роками суми коштів, що становить загальну ціну закупівлі та договору, для розрахунку за ним; б) за перший (поточний) рік виконання договору (робіт) - щомісячний розподіл коштів, сума яких має узгоджуватися і з відповідною сумою витрат, визначених у затвердженому бюджеті поточного періоду, тобто того бюджетного періоду, який відповідає першому (поточному) календарному року виконання робіт за договором. Інформація про порядок розрахунків у вигляді фінансового / календарного плану має бути відображена при розміщенні публічного замовлення (в тексті оголошення), оскільки договір, що буде укладений за результатами процедури публічної закупівлі, та його умови мають відповідати змісту зазначеного замовлення (ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі»). ОП КГС ВС не знайшла підстав для відступлення від висновку щодо застосування ч. 3 ст. 48 БК у подібних правовідносинах, викладеного КГС ВС у постанові від 16.03.2023 у справі № 906/86/20.