Відступлення від висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, господарським судам та їх розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 20 ГПК.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 16.12.2021 року у справі № 916/2796/20, щодо застосування ст. 215 ЦК України.

Відступ від висновку, викладеного КЦС ВС у постанові від 05.07.2023 у справі № 442/1208/21, щодо можливості пред’явлення вимоги про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою не стороною правочину.

Відступлення (конкретизація) від викладеного у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах приписів ЗУ "Про захист прав споживачів" і ЗУ "Про банки і банківську діяльність" про оспорюваність умов кредитного договору щодо стягнення плати за управління кредитом, якщо цей договір був укладений до 13.01.2006. КЦС ВС вважає, що такий висновок слід поширити також на договори, укладені, починаючи з 13.01.2006, в яких є умови щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів і пені.

Відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року в справі № 344/11960/22 (провадження № 61-5321св23), від 17 квітня 2019 року у справі № 573/1822/16-ц (провадження № 61-34230св18), від 29 червня 2022 року у справі № 357/1279/21 (провадження № 61-124св22), від 20 жовтня 2022 року у справі № 357/1262/21 (провадження № 61-15325св21) щодо визначення типу шкіл мистецтв, як закладів позашкільної освіти сфери культури, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин статей 21, 21-1, 21-5 Закону України «Про культуру», згідно з якими передбачено проведення конкурсу на посаду керівника мистецької школи

Відступлення від висновку у постановах КЦС ВС від 17.08.2022 у справі № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та від 31.05.2023 у справі № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22) про те, що, наклавши арешт на іпотечне майно, місцевий суд фактично вирішив питання про права та інтереси особи (іпотекодержателя), яка не була залучена до участі у справі. Накладення арешту на передане відповідачем в іпотеку банку нерухоме майно, безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

Відступлення від висновків щодо застосування ст. 235 КЗпП України, викладених у постанові КЦС ВС від 31.01.2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові КЦС ВС від 31.10.2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24), про те, що на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі у зв’язку з призупиненням трудового договору.

Відступлення від висновків щодо застосування відповідних положень ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», викладених в постанові КЦС ВС від 21.12.2023 року у справі № 759/12172/22-ц (провадження № 61-10988св23), про те, що у разі непроведення реєстрації прав власності на будівлю, як на гуртожиток, дія ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на нього не поширюється.На квартири, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, не поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.

Відступлення від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати КЦС від 26 грудня 2024 року у справі № 176/737/23 (провадження № 61-17171ск24), Другої судової палати КЦС від 26 грудня 2024 року у справі № 176/1618/23 (провадження № 61-17175ск24), Першої судової палати КЦС від 24 грудня 2024 року у справі № 176/1743/23 (провадження № 61-16433ск24), та зробити висновок про те, що: «стадія судового контролю за виконанням судових рішень не є окремим провадженням в окремій справі, а є наслідком виконання або не виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; справи за скаргами у порядку судового контролю за виконанням судових рішень мають ті ж самі властивості, що й справа, рішення у якій виконується; якщо предметом виконання є судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судові рішення у справі за скаргами у порядку судового контролю за виконанням судових рішень є такими, що ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для вирішення питання чи підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справі за скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень необхідно враховувати чи рішення, яке примусово виконується ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; якщо предметом виконання є судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судові рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність державного (приватного) виконавця у цій справі можуть бути оскаржені у касаційному порядку лише у випадках, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; за відсутності у касаційній скарзі посилань на випадки, передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. В тому випадку якщо касаційний суд відкрив касаційне провадження без наявності винятків, зазначених у підпунктах а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження підлягає закриттю»

Відступлення від висновків щодо застосування пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (провадження № 61-5235св22), та зробити висновок про те, що: «власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом; прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту; сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені); положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту».

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 199/3237/23 (провадження № 61-5546св24). Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від № 199/3237/23 (провадження № 61-5546св24) погодилась з висновками судів про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Фактичні обставини справи, яка передається на розгляд ОП тотожні із справою № 199/3237/23 (провадження № 61-5546св24). Колегія суддів Третьої судової палати вважає, що долучений прокурором до матеріалів справи наказ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області та внесений до електронної системи про надання земельної ділянки фізичній особі в силу приписів пункту 3 Порядку № 1051 має силу оригіналу, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і касаційний суд про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких відповідачу була надана спірна земельна ділянка передчасні.

Відступлення від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України щодо визнання справи у спорах щодо спадкування малозначною, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат.

Відступ від висновку щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спору про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, викладеного в постановах КАС ВС від 21.02.2024 у справі № 826/8774/16, від 12.06.2023 у справі № 420/8202/23, від 04.03.2025 у справі № 320/12042/23, від 16.02.2023 у справі № 640/4455/22.

Відступлення від висновків, викладених у постанові ВП ВС від 08.06.2022 у справі № 357/380/20, в ухвалі ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 820/4918/16, в ухвалі КАС ВС від 22.11.2019 у справі № 816/731/16 про те, що при закритті касаційного провадження не передбачено розподіл судових витрат. У справі, яка передається на розгляд ВП ВС КЦС ВС закрив касаційне провадження з підстав того, що касаційне провадження було відкрито помилково, тому колегія суддів вважає, що судовий збір підлягає поверненню відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір». Виключна правова проблема, яка полягає в кількісному складі суду при вирішенні питання про повернення судового збору.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності законодавчого регулювання правових питань та надання системного тлумачення норм чинного законодавства України, яке було прийнято на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, якими законодавець передбачив порядок переведення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до апеляційного суду чи місцевого суду, а також щомісячного довічного грошового утримання при звільненні у відставку, зокрема щодо: - наявності (відсутності) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв’язку з відставкою судді Вищого адміністративного суду України із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до приписів ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; - встановлення дати, з якою закон пов’язує прирівнення суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, до суддів вищих спеціалізованих судів, оскільки вказане питання немає чіткого законодавчого врегулювання та допускає неоднозначне тлумачення норм, якими урегульовано спірні правовідносини; - визначення належного відповідача у справі в частині позовних вимог про стягнення сум суддівської винагороди.