ВП ВС констатувала неподібність правовідносин, у справі, що передана на розгляд ВП ВС, з правовідносинами, які були предметом розгляду ВСУ у справах № 6-166цс15 та № 6-1528цс15. КГС ВС зазначала, що ВС у постановах від 09.08.2023 у cправі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у cправі № 922/1130/23 сформував підхід про нікчемність договору, згідно з ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України, укладеного без дотримання конкурентних засад, тобто спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності з посиланням на правові позиції ВП ВС (п. 51 ухвали), що з огляду зміст пунктів 48-49 цієї ухвали свідчить про відсутність правової невизначеності в цій категорії спорів. ВП ВС наголошує, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. Суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок ВП ВС.

КГС ВС не обґрунтував необхідності відступу від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19. КГС ВС не обґрунтував наявність виключної правової проблеми, не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 922/82/20.

КЦС ВС наголосив, що ВП ВС норма права звучить так: «У разі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком», ще не тлумачилася і подібні справи нею не вирішувалися, правовий висновок відсутній. Оскільки ВП ВС ухвалою від 29.02.2024 у справі № 757/55832/21-ц повернула справу № 757/55832/21-ц КЦС ВС, з огляду на необґрунтованість твердження щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові ВП ВС від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16, повторна передача 06.11.2024 справи № 757/55832/21-ц на розгляд ВП ВС з підстав наявності виключної правової проблеми суперечить вимогам ч. 6 ст. 404 ЦПК України.

КГС ВС зазначаючи, що справа № 911/675/20 містить виключну правову проблему посилався на те, що за своєю суттю наведена правова проблема є важливою для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а її вирішення на рівні суду касаційної інстанції може бути недостатнім для її усунення. Водночас, посилаючись на свою ж постанову від 17.09.2024 у справі № 752/6166/17, КГС ВС не навів аргументів чому дане правове питання не може бути вирішене колегією КГС або його судовою чи об`єднаною палатами під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування. ВП ВС зазначає про сталість правових висновків ВП ВС в цьому питанні. Також звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. ВП ВС зазначає, що з часу ухвалення постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні. Не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених ВП ВС у справі № 902/417/18. КГС ВС не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку ВП ВС у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

КГС ВС в ухвалі про передачу цієї справи фактично ставить на вирішення ВП ВС питання, яке стосується визначення предметної юрисдикції, а тому наявність або відсутність підстав для розгляду ВП ВС цієї справи має визначатись з урахуванням вимог ч. 6 ст. 302 ГПК України. Фонд державного майна України та Кабінет Міністрів України не обґрунтовували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України. Посилання КГС ВС на існування висновків іншого касаційного суду, а саме КАС ВС в постанові від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23, не може вважатись виконанням вимог п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України, оскільки ця норма передбачає, що відповідні обґрунтування має навести учасник справи, який оскаржує судове рішення, а не касаційний суд, який передає справу на розгляд ВП ВС.

Системний аналіз положень ст. 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв`язку зі ст. 12, 80 ЗК України, а також ст. 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.

ВП ВС відступає від висновку, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, згідно з яким рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства. ВП ВС виснувала, що рішення органу управління товариства не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України та мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). У силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. 2 ст. 46 ЦК України). З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Практика ВП ВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ є сталою. Ця позиція також наведена у постановах КГС ВС від 29.10.2019 у справі № 922/1391/18 і від 30.11.2020 у справі № 922/2697/15, КАС ВС від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, КЦС ВС від 16.06.2023 у справі № 466/6062/21. ВП ВС дійшла висновку, що бракує підстав для відступу від правових позицій, викладених у зазначених постановах. ВП ВС зазначає, що ЦПК України передбачає інші механізми вирішення питання неузгодженості правових висновків ВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ з постановами КЦС ВС від 06.09.2023 у справі № 158/2439/22, від 30.11.2023 у справі № 205/6223/22, аніж передачу справи на розгляд ВП ВС. Оскільки ВП ВС вже неодноразово висловлювала свою позицію щодо прямої дії рішень КСУ, а також з огляду на відсутність суперечностей у законодавстві, немає підстав вважати, що існує потреба у формуванні нової правозастосовчої практики.

Колегія суддів ККС, передаючи кримінальне провадження на розгляд ВП ВС у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не наводить обґрунтувань такої подібності, що наявні у цьому кримінальному провадженні та у справах КАС (№ 815/6124/17, № 820/5134/17, № 520/174/19), оскільки вказані провадження мають різні правовідносини, правове регулювання, предмети і фактичні обставини та не є подібними відповідно до критеріїв подібності.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Під час нарахування пенсії особам відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосуванню підлягає указана норма в редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»", оскільки з прийняттям Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ "Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись до органів Національної поліції для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393»), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21. Правовий висновок. На будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України. Суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.