Виключна правова проблема щодо вирішення питань: 1) чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого? 2) чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (п.5 ч. 1 ст. 284 КПК)?

Наявність виключної правової проблеми щодо залежності вимог про відшкодування шкоди відповідно до ст.ст.1173, 1174 ЦК, завданої органом державної влади та/або посадовою або службовою особою органу. За наявності постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа на підставі п.2 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" та відсутності в законі чітких критеріїв часових та кількісних обмежень щодо права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, постає питання визначення періоду, протягом якого виконавчий документ може пред`являтись повторно до виконання, а також кількість таких повторних звернень (зважаючи на встановлення нового початку перебігу строку на його пред`явлення), щоб зробити висновок про втрачену стягувачем можливість стягнення грошових коштів з боржника та завдану позивачеві майнову шкоду неправомірними діями державного виконавця.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВСУ від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15 та постановах КЦС ВС від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 395/465/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, про неможливість застосування ст. 241 ЦК України до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити, зокрема шляхом уточнення умов застосування цього висновку саме до фізичної особи-довірителя.

Спірним у цій справі є питання про застосування норм ч. 2 ст. 122, ч. 3 ст. 123 КАС у їх взаємному зв’язку з нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» щодо початку обчислення строку звернення до суду з позовом про зобов’язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строку виплати пенсії та правових наслідків пропуску такого строку. Наявність різних правових позицій колегій суддів СП КАС ВС. У постановах від 10.06.2021 у справі № 805/4179/18-а, від 03.09.2021 у справі № 460/1904/19, від 04.05.2022 у справі № 460/5667/20 та від 18.05.2022 у справі № 460/4531/20 зроблено висновок, що отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти зі спливом певного строку після отримання пенсії, про перерахунок якої він просив. Водночас у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20 та від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 зроблено протилежний висновок про те, що саме з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС шестимісячного строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Відступлення від висновку, викладеного у Постановах ККС ВС від 16.09.2021 у справі № 331/3059/20, від 05.11.2020 у справі № 185/7034/19, про те що під час призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень відповідно до ч. 4 ст. 70 КК законом не заборонено застосування принципу поглинання менш суворого покарання, зокрема у виді громадських робіт, більш суворим - у виді позбавлення волі, та подальшого застосування приписів статей 75, 76 КК. На переконання колегії суддів ККС ВС якщо особа засуджується за кримінальне правопорушення, вчинене нею до постановлення попереднього вироку, за яким вона засуджена до покарання, що необхідно відбувати реально, і за новим вироком ця особа звільняється від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на підставі статей 75, 76 КК, у такому разі застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань на підставі ч. 4 ст. 70 КПК не допускається, а кожен вирок виконується самостійно.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо застосовування норм КПК за обставин, коли касаційний суд констатує істотне порушення апеляційним судом вимог КПК у випадку безпідставної відмови у відкритті провадження (повернення апеляційної скарги) на рішення щодо обрання (продовження) запобіжного заходу у разі, якщо при скасуванні цього рішення відсутня подальша процесуальна перспектива. Так, у Постановах ККС ВС від 20.04.2023 у справі № 389/525/19 та від 27.09.2018 у справі № 204/3264/17 зроблено висновок, що недотримання суддею суду апеляційної інстанції приписів пункту 1-1 ч. 2 та ч. 3 ст. 395 КПК, визнав таке порушення істотним, проте касаційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни. Таке рішення мотивовано тим, що хоча оскаржувану ухвалу апеляційного суду і було постановлено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, її скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції не зможе забезпечити відновлення прав та інтересів обвинуваченого, адже предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого суду, термін дії якого сплинув і яке на даний час не має правового значення. Відтак розгляд вказаної апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не зможе забезпечити виконання завдань кримінального провадження, визначених кримінальним процесуальним законом. Натомість у Постановах ККС ВС від 06.04.2021 у справі № 405/1328/20 та від 30.03.2023 у справі № 487/1428/21 викладено протилежний висновок, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою захиснику, чим допустив таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК є істотним, та скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу районного суду, якою обвинуваченому продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, з призначенням нового розгляд у суді апеляційної інстанції.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 03.04.2023 у справі № 367/1335/21, про те що в разі скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, в порядку ч. 6 ст. 284 КПК або прокурорами вищого рівня під час реалізації повноважень, передбачених ч. 6 ст. 36 КПК, постанови про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, час між винесенням постанови про закриття та її скасуванням не включається у строки досудового розслідування за умови, якщо постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження винесена уповноваженим прокурором та у строки, встановлені КПК. Скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами встановленого ч. 6 ст. 284 КПК двадцяти денного строку з дня отримання копії постанови, крім випадків скасування цим прокурором постанови про закриття кримінального провадження за скаргами заявника чи потерпілого, а Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, керівником окружної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами строків, передбачених ст. 219 КПК України, позбавляє слідчого за погодженням із прокурором або прокурора права повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким розпочато дане досудове розслідування. На переконання колегії суддів ККС ВС встановлення умови для неврахування до строку досудового розслідування періоду з моменту прийняття рішення про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, до моменту його скасування прокурором відповідного рівня може призвести до непритягнення до кримінальної відповідальності винних осіб за вчинений злочин, що, у свою чергу, знівелює позитивний обов`язок Держави у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, який полягає у притягненні до відповідальності кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення.

Відступлення від висновків щодо необов`язковості вказівки про те, що визначена у резолютивній частині рішення суду сума є brutto, а до виплати стягувачеві належить сума netto, які наведені у постанові КГС ВС від 31.10.2023 у справі № 925/1228/21(757/1266/19-ц), постановах КАС ВС від 19.10.2023 у справі № 380/8582/22, від 05.08.2020 у справі № 817/893/17, від 05.08.2020 у справі № 2а-3526/10/1570, від 14.08.2019 у справі № 814/126/17, від 25.04.2019 у справі № 820/5002/16, від 16.04.2019 у справі № 820/3747/18. На думку КЦС ВС, хоча роз`яснення, що містяться у п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не є обов`язковими та носили рекомендаційний характер (на час їх прийняття), проте враховуючи невизначеність, що виникає за відсутності відповідної вказівки, при стягненні грошових сум, в рішенні суду необхідно чітко вказувати, стягуються відповідні суми brutto чи netto. Якщо ж у резолютивній частині рішення про стягнення боргу, процентів за вкладом чи середнього заробітку, тощо відсутня відповідна вказівка, то виникає питання яку суму державний/приватний виконавець має перерахувати стягувачеві грошову суму.

Відступлення (або конкретизація) від правових висновків, викладених у постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21). Вирішення виключної правої проблеми щодо застосування ст. 20 ЦПК та можливості з урахуванням попередніх висновків ВП ВС розгляду справи в одному провадженні за тих обставин, що позивачем є юридична особа, а відповідачем у справі є як фізичні, так і юридичні особи, щодо прав яких суд має ухвалити правовий висновок при наявності одного і того самого предмета (об`єкта) спору.

Спірним є питання щодо застосування норм пп. 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 ПК при розгляді питання щодо продажу суб'єктом господарювання виробленої ним продукції за ціною нижче її собівартості, у зв'язку з чим існує необхідність забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах. Наявність різних правових позицій колегій суддів ПП КАС ВС. У постановах від 05.12.2019 у справі № 2а-0870/5489/11, від 05.12.2019 року у справі № 2а-0870/10945/11, від 20.08.2020 у справі № 2а-0870/8159/11, від 21.01.2020 у справі № 2а-0870/1161/11, від 17.03.2021 у у справі № 808/2737/13-а, від 22.04.2021 у справі № 808/2986/13-а, від 01.12.2021 у та 12.01.2023 у справі № 140/6978/20 висловлено позицію про те, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує вимозі щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника та лише за таких умов платник податку має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Однак, у постанові від 25.05.2023 у справі № 200/465/21-а висловлена позиція про те, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин. У постановах від 13.12.2022 у справі № 200/4957/20-а, від 14.09.2022 у справі № 200/12446/19-а також викладено правову позицію про те, що суб'єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін; чинним податковим законодавством не встановлено спеціальних обмежень для оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів за цінами нижче собівартості, відтак такі операції підлягали відображенню в податковому обліку за загальними правилами, регламентованими ПК. У розумінні норм ПК звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка, своєю чергою, повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг). Також у постановах від 05.01.2021 у справі № 160/6018/19, від 05.01.2021 у справі № 200/1718/20-а, від 28.09.2022 у справі № 200/14542/19-а зазначено, що особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Тобто, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 28.04.2021 у справі № 520/3314/19, від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18, від 05.03.2019 у справі № 820/4893/18. Ключовим питанням у цій справі є перевірка правильності висновків судів про порушення контролюючим органом процедури проведення фактичної перевірки відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, а саме чи наявний обов’язок в повному обсязі розкривати в наказі про призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податків законодавства.

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 05.07.2023 у справі № 642/8921/15-ц, що відсутність у резолютивній частині рішення суду вказівки на те, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших платежів, зобов`язує боржника перерахувати на виконання такого судового рішення грошові кошти в розмірах зазначених у цій частині. Тобто, позбавляє боржника як податкового агента утримувати з цих сум відповідні податки та надає можливість стягувачу отримати більше ніж йому належить за законом та договором.

Відступлення від висновків щодо застосування положень Закону України «Про громадянство України», викладених у постановах КЦС ВС від 07.08.2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23)), від 18.07.2018 року у справі № 379/775/17-ц (провадження № 61-34784св18)), оскільки встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України особи, яка має іноземне громадянство, не є підставою автоматичного виникнення права на громадянство України. Колегія суддів вважає, що, оскільки заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для набуття громадянства України, то такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення у разі підтвердження відповідними доказами.

Відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові КЦС ВС від 01.02.2023 у справі № 759/14039/19 (провадження № 61-21028св21) про те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків та відшкодування шкоди, позивач обґрунтовував свої вимоги тривалою протиправною бездіяльністю державного виконавця з виконання рішення суду, а тому такі обставини підлягали з`ясуванню судом у справі, яка переглядається.

Відступлення від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 162 СК, викладеного у постанові КЦС ВС від 03.10.2018 у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18).