Ухвала на ВП ВС від 24.06.2024 Відступлення від висновку, викладеного в постанові КГС від 05.03.2019 у справі № 917/1564/17 щодо можливості оскарження ухвал про закриття провадження у справі, постановлених внаслідок затвердження мирової угоди.

ОП КЦС дійшла висновку, що питання, яке було піднято другою судовою палатою на стадії касаційного перегляду справи: чи забезпечуються іпотекою вимоги кредитора про стягнення нарахованого на суму заборгованості індексу інфляції та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, перебуває поза межами доводів касаційної скарги

ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновків про те, що у Наказах № 140 та № 206 мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець"; накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару; накази не змінюють обов’язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, з урахуванням уточнення такого змісту: - накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов’язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку № 641. - накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов’язання, передбачене умовами договору. ОП КГС ВС виснувала, що наказ Міністерства енергетики України № 206, як і попередній наказ № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов’язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом № 641.

Передано на розгляд ВП ВС: необхідність відступу від висновку про застосування ч. 3 ст. 91 та ст. 241 ЦК, викладеного у Постанові ВП ВС від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22), про ще, що у питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід, в тому числі, виходити з того, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень; у такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента

Відсутність в ухвалі про передачу мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у конкретній постанові ВС, не створює підстав для прийняття до розгляду ОП цієї справи. Крім того, процесуальний закон не наділяє ОП повноваженнями щодо відступу від правових висновків ВП ВС, при цьому сформульована в ухвалі про передачу правова проблема фактично передбачає необхідність відступу від висновку ВП ВС, викладеного в постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16.

19.06.2024 до ВП ВС від ДП «Ліси України» надійшло клопотання про прийняття відмови від касаційної скарги Овруцьке СЛГ. ВП ВС прийнято відмову від касаційної скарги

БП КГС ВС відступила від правової позиції КГС ВС у питанні обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що викладена в постановах від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, відповідно до якої ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи–боржника та визначає початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство. БП КГС ВС виснувала, що:  у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України. Зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам;  визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності: об’єкт та суб’єкт правопорушення, а також об’єктивна та суб’єктивна сторони правопорушення;  однією з обов’язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з негативної різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси), який обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності;  вартість ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації;  діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об’єктивної сторони відповідного правопорушення;  передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство – до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб’єктів та суб’єктивної сторони відповідного правопорушення;  за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи – боржника заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана виключно тоді, коли за результатами проведення ліквідаційної процедури боржника буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, що вказуватиме на порушення тих прав, які підлягають захисту через правовий інститут субсидіарної відповідальності;  встановлення недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство є тією обставиною, з якою закон пов’язує початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Відсутність в ухвалі про передачу мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у конкретній постанові ВС, не створює підстав для прийняття до розгляду ОП КАС ВС справи. Також критерії застосування принципів адміністративного судочинства з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини свідчать про відсутність підстав для здійснення провадження в цій справі ОП КАС ВС.

Під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновків ВС у складі колегій суддів інших касаційних судів, що не належить до повноважень ОП КЦС

Усталена практика ВП ВС пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку виникає дисонанс, коли всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

У ч. 2 ст. 554 ЦК України передбачено принцип відповідальності поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що і основний боржник. Водночас обсяг відповідальності неплатоспроможного банку, який є боржником із особливим правовим режимом, тобто таким, управління активами та пасивами якого є зовнішнім із залученням уповноваженої особи Фонду, можливо достеменно встановити лише по завершенню тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації після дотримання кредитором процедури звернення до уповноваженої особи Фонду з метою перевірки чинності (дійсності) вимог кредитора та їх включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів. З урахуванням акцесорного характеру поруки лише після завершення тимчасової адміністрації й початку ліквідації банку та з моменту визнання (акцептування) Фондом вимог кредитора такі вимоги можуть бути пред`явлені до поручителя неплатоспроможного банку. Тому передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку з позовною вимогою про погашення заборгованості підлягає обрахунку саме з моменту акцептування Фондом кредиторських вимог за основним зобов`язанням. Приписи п. 3 ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав, треба розуміти так, що після здійснення тимчасової адміністрації та переходу до ліквідаційної процедури банку кредитор набуває права на заявлення всіх своїх вимог до боржника шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду. Водночас усі подальші важелі цивільно-правового впливу на боржника (неплатоспроможний банк), зокрема із застосуванням механізму акцесорних зобов`язань, кредитор має можливість реалізувати після визнання Фондом таких вимог та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, а не під час тимчасової адміністрації чи відразу з початком ліквідації банку. Висновки, викладені в цій постанові, застосовні виключно до подібних правовідносин поруки, які склалися в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку та характеризуються наявністю специфічного суб`єктного складу. Учасниками таких правовідносин є: НБУ як кредитор останньої інстанції за законом та публічний регулятор; банк, що отримав кредит рефінансування від НБУ та в подальшому був визнаний неплатоспроможним, а також особа, яка виступила поручителем за виконання банком зобов`язань перед НБУ за кредитом рефінансування.

Відступлення від висновків ВП ВС, викладених в постанові від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16. ВП ВС наводить такі висновки щодо застосування положень ст.ст. 126, 127 ЦПК в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу: - передбачені ч. 3 ст. 287 ЦПК повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; - оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК, а не залишення її без задоволення.

ВП ВС уточнила правову позицію викладену у пункті 50 постанови ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції: органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився). Також, ВП ВС дійшла наступних висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

КУзПБ не містить такої підстави для залишення без розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство як неявка заявника у перше судове засідання. ОП КГС ВС застосувала позицію ВП ВС, викладену у постанові від 10.04.2024 у справі № 454/1883/22, згідно якої надсилання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та/або касаційна скарга, заяви/клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення. Такі дії можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов’язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.

ОП КГС ВС виснувала, що розглядаючи клопотання учасника справи про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору, суди першочергово мають встановлювати: 1) чи передбачає законодавство сплату судового збору за подання документа чи вчинення певної дії; якщо так, то 2) чи визначає законодавство ставку судового збору. За умови, що сплата судового збору не передбачена, суд має відмовити у задоволенні клопотання з підстави відсутності в учасника справи обов’язку його сплати. У такому разі питання про прийняття заяви/скарги до розгляду вирішується в загальному порядку.