ВП ВС відступає від висновків, сформульованих у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, про те, що в разі виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця суд залишає таке подання без розгляду. ВП ВС погоджуючись зі своїм висновком, про те, що виконавець вправі звертатися до суду з позовом про визначення частки боржника у спільному майні та оспорення фраудаторного правочину, проте з мотивів, викладених у цій постанові, висновує, що такий позов пред`являється виконавцем саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні; зазначає, що висновки, сформульовані у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, підлягають уточненню, конкретизації: - ст. 443 ЦПК України врегульовує ситуацію, у якій немає спору про право між співвласниками майна. Якщо такий спір наявний, суд відмовляє в задоволенні подання виконавця, а виконавець (або особа, права якої порушено) вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження. Водночас суд має встановити, що спір є реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним; - виконавець має право звернутися до суду з позовом про визначення частки боржника в спільному майні та про оспорення укладеного боржником правочину, наслідком якого є неможливість виконання судового рішення, проте такий позов може бути пред`явлений винятково в інтересах стягувача у виконавчому провадженні. Якщо ж позов пред`явлено в інтересах боржника, то позовна заява підлягає поверненню заявникові без відкриття провадження у справі, а якщо це встановлено після відкриття провадження у справі, то такий позов підлягає залишенню без розгляду з підстав, наведених у пункті 98 цієї постанови.

Ураховуючи тлумачення поняття «висновок щодо застосування норми права», ОП вбачає, що у справі № 910/5958/20 колегія суддів КГС не робила власних правових висновків щодо застосування норм ст. 16, 203, 215, 228 ЦК, а лише здійснила правову оцінку застосування судами попередніх інстанцій ст. 5, 4 ГПК у спірних відносинах в межах встановлених судами попередніх інстанцій обставин конкретної справи. Отже, проаналізувавши наведені колегією суддів в ухвалі від 25.06.2025 у справі № 912/1769/24 аргументи для розгляду цієї справи ОП КГС ВС, об’єднана палата вважає, що мотиви колегії суддів зводяться до необхідності відступу саме від висновків касаційного суду у справі № 910/5958/20, а не від висновків щодо застосування норм права. З окремою думкою судді Кібенко О. Р. та судді Рогач Л. І.

Справу передано на розгляд ОП КГС ВС. Наявна окрема думка судді Вронської Г.О. Підстави передачі: необхідність відступу / уточнення правових висновків, викладених, зокрема, у постанові КГС ВС від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24 щодо можливості розподілу судових витрат на правничу допомогу, пов’язаних із поданням заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвала від 08.09.2025: справу повернуто відповідній колегії КГС ВС для розгляду. Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до ст. 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Обґрунтовуючи необхідністьпередачі справи, КГС ВС зазначає, що виключна правова проблема щодо тлумачення положень Порядку № 647 стосовно скорочення строків експлуатації вантажних вагонів та можливості відшкодування збитків власникам вантажних вагонів у зв`язку з неможливістю їх експлуатації всупереч строку служби, визначеного технічними рішеннями ... Оскільки 04.06.2025 ВП ВС повернула цю справу КГС ВС з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд (відступ від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати цього ж касаційного суду), повторна передача 30.07.2025 цієї справи на розгляд ВП ВС з підстав наявності виключної правової проблеми відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України не відповідає вимогам ч. 6 ст. 303 ГПК України.

ВП ВС відступає від правових висновків, сформульованих у постановах КГС ВС від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 16.04.2024 у справі № 915/200/21, від 29.08.2024 у справі № 924/996/23, про те, що лише задоволення віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки, яка була об’єднана з іншою ділянкою, є ефективним та достатнім для повного відновлення порушеного права держави, а інші вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на об’єднану земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є неефективними. Також ВП ВС відступила шляхом конкретизації власних висновків, викладених у постанові ВП ВС від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц про те, що позовна вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав не підлягає задоволенню, бо є неефективним способом захисту прав позивача в разі пред’явлення віндикаційного позову. ВП ВС дійшла наступних висновків Правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки є припинення речових прав на новоутворену (об`єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об`єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об`єкти цивільних прав припинили своє існування. Витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали відповідачу до такого об`єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені усі додаткові витрати, пов`язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у Державному земельному кадастрі у зв`язку з припиненням його права на новостворену (об`єднану) ділянку.

Відступлення від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, оскільки сформульований у них підхід, за якого в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін`юст, суперечить викладеним у цій постанові висновкам з посиланням на інші висновки ВП ВС, від яких вона не відступала, зокрема про склад сторін такого спору. Відступлення від висновків КГС ВС, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону. Відтак зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань. Висновки ВП ВС. Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки. Водночас ВП ВС звертає увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді.

БП КГС ВС дійшла висновку, що грошові вимоги кредитора до боржника у справі про банкрутство, які випливають з факту визнання оспорюваного правочину недійсним, мають поточний характер, якщо спростування презумпції правомірності зазначеного правочину та його відпадіння як правової підстави для набуття майна відбулося після відкриття провадження у справі про банкрутство. Окрема думка судді КГС ВС Картере В. І.

Судове рішення, від висновків у якому пропонується відступити, ухвалено у неподібних правовідносинах. Відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленому законом

Аналізуючи обставини справи № 910/3411/24 та № 910/5506/23, ОП КГС ВС дійшла висновку, що характер спірних правовідносин не є очевидно неподібним. Зокрема, означена справа № 910/5506/23 є подібною зі справою, що розглядається за предметом спору та правовим регулюванням спірних відносин лише в частині вимог про визнання недійсним звіту про оцінку майна. Водночас проаналізувавши висновки, які викладені у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, ОП КГС ВС констатує, що Верховний Суд у цій справі не сформулював правового висновку щодо застосування ч. 4 ст. 353 ЦК та ч. 3 ст. 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» саме у контексті визначення неналежності способу захисту порушеного права. У справі № 910/5506/23 відсутній правовий висновок у розумінні ст. 302 ГПК, від якого ОП КГС ВС могла б відступити. Наведене, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість передачі цієї справи на розгляд ОП КГС ВС. Ухвала постановлена з окремою думкою судді Кібенко О. Р.

Висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, від якої пропонується відступити, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Питання щодо непоширення позовної давності на вимоги про визнання права на земельну частку (пай) вже перебуває на розгляді Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ВП ВС вважає, що обґрунтування КГС ВС необхідності відступу від висновків щодо застосування ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України (ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України), викладених у постанові від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані КЦС ВС за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у справі № 909/399/24. Крім того, з ЄДРСР вбачається, що застосовані при вирішенні справи № 344/12148/23 висновки у справі № 285/5547/21 підтримані шляхом покликання об`єднаною палатою КЦС ВС у постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21. Однак КГС ВС в ухвалі про передачу не наводить жодного мотиву і не ставить питання необхідності відступу від правового висновку Верховного Суду вищого пріоритету.

ВП ВС наголошує, що сама лише наявність у касаційній скарзі доводів про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції не є достатньою підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч. 6 ст. 403 ЦПК України виключно за умови, якщо немає всіх трьох зазначених в цій нормі права випадків. Посилання на висновки КАС ВС, які КЦС ВС навела в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС, не можна вважати дотриманням вимог п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК України, оскільки ця норма передбачає, що відповідні обґрунтування має надати учасник справи, який оскаржує судове рішення. Також не можна вважати дотриманням КЦС ВС вимог ст. 403 ЦПК України посилання постанову КЦС ВС від 27.11.2024 у справі № 308/13866/23, оскільки вона не є рішенням іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову.

ВП ВС дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі ОП КЦС ВС від 30.06.2025, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 відсутні. ВП ВС зазначає про те, що позивачка не згадувала про порушення судами правил предметної юрисдикції ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційній скарзі. ВП ВС вже неодноразово викладала у своїх постановах висновок щодо питання юрисдикції спору у подібних правовідносинах.