Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 19.06.2025 у справі № 916/302/16, яким висловлено підхід, що строки на звернення із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, які закріплені в Законі України "Про виконавче провадження", перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану відповідно до пп. 4 п. 10-2 р. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про виконавче провадження", а передбачені в процесуальних кодексах (ст. 449 ЦПК, ст. 341 ГПК) – ні. Натомість колегія суддів КЦС ВС пропонує зробити висновок, що: - строк для оскарження у судовому порядку дій виконавця щодо результатів визначення вартості чи оцінки майна, встановлений ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", є спеціальним по відношенню до норм процесуальних кодексів щодо строків оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця лише в частині правила про початок перебігу відповідного процесуального строку з дня отримання повідомлення виконавця про результати визначення вартості чи оцінки майна; - визначені Законом України "Про виконавче провадження" строки можна поділити на службові (встановлені в Законі саме для виконавця. Ці строки не впливають на реалізацію суб`єктивних прав сторін, інших учасників виконавчого провадження) та процесуальні, зокрема, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію; оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні (позасудовий контроль - ст. 23, 74 цього Закону); - тлумачення пп. 4 п. 10-2 р. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням мети його прийняття згідно із Законом України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", свідчить, що ця норма застосовна лише до процесуальних строків, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію. Наприклад, пред`явити виконавчий документ до виконання (ст. 12 Закону). Натомість пп. 4 п. 10-2 р. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону "Про виконавче провадження" не поширюється на строки оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні.

Відступ від висновку щодо застосування ст. 617 ЦК та ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», викладеного у постанові КГС ВС від 16.05.2024 у справі № 913/308/23, про те, що сторона втрачає право посилатися на форс-мажорні обставини для зміни строків виконання зобов'язань, якщо вона порушила встановлений договором строк для надання відповідного сертифіката ТПП.

Відступлення від висновку щодо застосування положень ч. 3 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.2ст.195 СК України, викладеного в ухвалі КЦС ВС від 08.05.2025 року у справі № 679/987/21 (провадження № 61-5132ск25), зазначивши, що виконавець повинен визначити заборгованість за аліментами із урахуванням актуальних показників середньої заробітної плати в цілому по Україні, які відповідають реальному часу, а не використовувати востаннє оприлюднені органами державної статистики показники середньої заробітної плати працівника за місяць чи квартал для даної місцевості (регіону), що діяли ще до введення в Україні воєнного стану.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 08.08.2025 року в справі № 201/4727/24, щодо застосування п.4 ст.40 КЗпП України під час звільнення працівника, зокрема, що відсутність працівника на роботі у зв’язку з військовим вторгненням рф на територію України може бути кваліфікована як прогул без поважної причини

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 щодо застосування ч. 1 та 5 ст. 29 ГПК. У зазначеній постанові КГС ВС визнав безпідставними доводи відповідача про те, що справа № 924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області.

Відступлення від висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 11.12.2024 року у справі № 153/247/24 (провадження № 61-6573св24), від 18.12.2024 року у справі № 352/1658/23 (провадження № 61-14285св23), та зазначити, що оскільки законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров’я потребує соціальної послуги з догляду, тому такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.

Відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС КЦС від 19.03.2021 року у справі № 724/970/18 та від 19.11.2018 року у справі № 372/4949/15 щодо істотних умов усного договору купівлі-продажу будівельних товарів та техніки

Відступлення від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати КЦС від 26 грудня 2024 року у справі № 176/737/23 (провадження № 61-17171ск24), Другої судової палати КЦС від 26 грудня 2024 року у справі № 176/1618/23 (провадження № 61-17175ск24), Першої судової палати КЦС від 24 грудня 2024 року у справі № 176/1743/23 (провадження № 61-16433ск24), та зробити висновок про те, що: «стадія судового контролю за виконанням судових рішень не є окремим провадженням в окремій справі, а є наслідком виконання або не виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; справи за скаргами у порядку судового контролю за виконанням судових рішень мають ті ж самі властивості, що й справа, рішення у якій виконується; якщо предметом виконання є судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судові рішення у справі за скаргами у порядку судового контролю за виконанням судових рішень є такими, що ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для вирішення питання чи підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справі за скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень необхідно враховувати чи рішення, яке примусово виконується ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; якщо предметом виконання є судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судові рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність державного (приватного) виконавця у цій справі можуть бути оскаржені у касаційному порядку лише у випадках, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; за відсутності у касаційній скарзі посилань на випадки, передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. В тому випадку якщо касаційний суд відкрив касаційне провадження без наявності винятків, зазначених у підпунктах а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження підлягає закриттю»

Відступ шляхом конкретизації та / чи уточнення від висновку, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, в аспекті того, що: - чи повинен позивач/заявник доводити суду наявність ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; - чи повинен позивач доводити суду обґрунтовану необхідність щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, зокрема; - чи повинен позивач/заявник подати докази на підтвердження наявності як ризику так/чи фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування вказаного вище заходу забезпечення позову. • Відступ від висновку, викладеного у постановах ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, шляхом та / чи конкретизації, та / чи уточнення, що арешт грошових коштів відповідача завжди накладається виключно у межах суми позову; водночас, у разі неможливості встановити дані про їхню достатність чи недостатність на рахунках відповідача у всіх банківських установах для задоволення вимог, доцільно накласти заборону на вчинення певної дії (як-то відчуження майна), а обов'язок доведення вартості цього майна покладається на позивача/заявника відповідно до вимог ст. 13, 136, 137 ГПК.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження 61-6874св24) щодо способу захисту прав орендодавця на земельну ділянку, та зробити висновок про те, що:«належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди

Відступлення від висновків щодо застосування ст.ст. 257, 625 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постановах ВС КЦС від 26.11.2024 року у справі № 202/3575/22 та від 14.08.2024 року у справі № 189/896/20, зазначивши, що на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється

Відступити від висновку щодо застосування ч.1 ст. 235 КЗпП України, викладеного у постанові КЦС ВС від 15.11.2023 року у справі № 308/9448/21, про те, що у разі скорочення посади найбільш ефективним способом захисту працівника буде зобов`язання відповідача поновити позивача на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Відступлення від висновку щодо застосування ст.ст.389, 406, 411 ЦПК України, викладеного в постанові ОП КЦС ВС від 04.11.2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23), про можливість касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про передання справи до господарського суду.

Відступлення від висновків, викладених колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а, про те, що військовий квиток з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану, а факт виключення з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.02.2024 року у справі № 750/15121/21, щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи – учасника бойових дій, яка є відповідачем у справі, предметом якої є позовна вимога про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги