Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постановах від 27.05.2025 у справі № 910/17647/18 та від 15.04.2025 року у справі № 910/1418/23, відповідно до якого застосування мораторію на підставі Постанови КМУ від 03.03.2022 № 187 не залежить від стадії судового процесу та з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) обмежується у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі, шляхом звернення за судовим захистом.

Відступлення від висновків щодо застосування ст. 235 КЗпП України, викладених у постанові КЦС ВС від 31.01.2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові КЦС ВС від 31.10.2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24), про те, що на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі у зв’язку з призупиненням трудового договору.

Відступлення від висновків щодо застосування ч.4 ст.62 ЦПК України, ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо порядку підтвердження повноважень адвокатів в цивільному судочинстві та документів, що підтверджують такі повноваження, викладених в ухвалах КЦС ВС від 01.07.2024 року у справі № 761/10665/23 та від 18.07.2024 року у справі № 761/16836/23.

Відступ від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.10.2025 у справі № 927/132/25, стосовно застосування ст. 51-1 Закону України «Про господарські товариства», статей 3, 6, 203, 215, 627 ЦК, зокрема про те, що умова п. 4.6 корпоративного договору (про повідомлення про зміну власників позивача) пов'язана з реалізацією прав з приводу управління спільним ТОВ і відповідає межам такого договору, принципу його свободи та є виконуваною.

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові ВС від 27.02.2018 року у складі іншої колегії суддів Другої судової палати КЦС у справі № 761/22711/19 (касаційне провадження № 61-3903св24), про те, що для віднесення особи, яка є громадянином іншої держави, до кола осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, має застосовуватися закон, який визначає пенсійний вік, за законодавством держави, громадянином якої є особа, яка претендує на обов’язкову частку у спадщині

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, про те, що вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду, припинення права користування земельною ділянкою, укладення, та продовження, а також розірвання договорів оренди землі належить до виключної компетенції сільради; • наявність неоднозначної практики щодо застосування положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно затвердження мирової угоди виключно із прийняттям органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

Відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 352 ЦПК у подібних правовідносинах, викладеного у постановах ВС від 16.01.2018 у справі № 681/2192/15-ц (провадження № 61-605св17), від 22.01.2020 у справі № 459/3289/18 (провадження № 61-13159св19), від 13.01.2022 у справі № 639/4132/20 (провадження № 61-16450св21) щодо права іншого утриманця, який не брав участі у справі, на апеляційне оскарження судового рішення про стягнення аліментів

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі ВС від 28.02.2023 у справі з подібними правовідносинами № 127/32270/21 (провадження № 61-12567ск22) щодо розміщення підпису у тексті скарги

Відступлення від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21 (провадження № 61-795св24) про можливість отримання територіальною громадою грошової компенсації вартості спадкової маси в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, без застосування механізму, передбаченого ч. 3 ст. 1277 ЦК

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 21.02.2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19) про те, що укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) свідчить про наявність зловмисної домовленості представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця.Не отримання продавцем коштів за договором купівлі-продажу, укладеного продавцем від імені якого діяв представник, свідчить про недійсність такого договору.

Виключна правова проблема, яка полягає у правильності застосування норм процесуального права при здійсненні апеляційного перегляду виправдувального вироку без мети реабілітації померлої особи; чи допустиме розширене тлумачення (не на користь такої особи) положень ст. 417 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції, встановивши передбачені ст. 284 цього Кодексу обставини, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Відступлення від висновків щодо застосування відповідних положень ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», викладених в постанові КЦС ВС від 21.12.2023 року у справі № 759/12172/22-ц (провадження № 61-10988св23), про те, що у разі непроведення реєстрації прав власності на будівлю, як на гуртожиток, дія ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на нього не поширюється.На квартири, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, не поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.

Відступ від висновку ВСУ, викладеного в постанові від 14.04.2016 у справі № 5-23 кс (15)16, згідно з яким при призначенні покарання із застосуванням ст. 69-1 КК добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно в кримінальному провадженні, зокрема, за ч. 2 ст. 309 КК, яка передбачає формальний склад правопорушення. ККС ВС вважає, що висновок про застосування ч. 1 ст. 69-1 КК має бути таким: «Підстава до застосування ч. 1 ст. 69-1 КК складається із сукупності таких елементів, як: а) наявність обставин, що пом`якшують покарання, які передбачені у пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, не менше як по одній із кожного пункту; б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини. Призначене з урахуванням правил ч. 1 ст. 69-1 КК покарання не може бути більш м`яким, ніж передбачено законом, оскільки підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, визначаються лише статтями 69 і 69-2 КК. Відсутність відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є підставою до застосування спеціальних правил призначення покарання, передбачених ст. 68 КК, а не ч. 1 ст. 69-1 цього Кодексу.»

Відступ від висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 25.09.2024 року у справі № 279/803/21, щодо застосування ч.1 ст. 1172 ЦК України у спорах про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та зазначити, що належним відповідачем у подібних справах може бути як працівник, який завдав шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, так і його роботодавець (юридична або фізична особа), за вибором позивача

Відступ від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі КЦС ВС від 11.12.2018 року в справі № 505/3083/13-ц, постанові КЦС ВС від 25.11.2020 року в справі № 668/8268/15-ц та зазначити про те, що ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення у конкретних спірних правовідносинах може бути оскаржена лише позивачем в апеляційному порядку, адже особа, яка подає апеляційну скаргу (позивач), не може поновити свої процесуальні права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.