Відступ від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2024 року в справі № 760/16466/23 (провадження № 61-9461св24) щодо складу суду при розгляді справ про встановлення опіки над недієздатною особою.

Відступ від правової позиції (її уточнення), викладеної в постанові КГС ВС від 30.06.2022 у справі № 921/644/21, щодо застосування положень ст. 254 ГПК у справі про неплатоспроможність фізичної особи у її поєднанні з нормами ст. 113, п. 1 ч. 1 ст. 120, ч. 1 ст. 122 КУзПБ стосовно права кредитора, визначеного фізичною особою—боржником у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на оскарження ухвали про відкриття провадження у такій справі.

Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 12.05.2025 у справі № 910/19641/23, щодо питання застосування ч. 5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 10.2 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, про те, що направлені гарантованим покупцем акти коригування купівлі-продажу фактично є анулюванням вже валідованих та сертифікованих даних, відображених у первинних актах купівлі-продажу.

Відступ від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22) у спосіб уточнення її висновків, зробивши наступний висновок про те, що: «при розгляді справ стосовно правомірності побутового відеоспостереження важливим є врахування балансу між безпековими інтересами особи, яка встановила/використовує камеру відеоспостереження і правом на приватність осіб, які можуть опинитися в зоні відповідного відеозапису. У кожній конкретній справі в залежності від її обставин суд надає оцінку такому балансу інтересів та в залежності від цього робить висновок про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог».

Юрисдикція спорів за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 (власник іпотечного майна), ОСОБА_2 (боржник за кредитним договором) про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на майно, якщо позивач у справі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є юридичною особою, яка звернулася із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки – нежитлового приміщення, що належить ОСОБА_1 на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року про затвердження мирової угоди з ОСОБА_1 як із фізичною особою-підприємцем.

Відступлення від висновків щодо застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ та статті 57-1 Закону України «Про освіту», викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 933/411/22 та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 296/8000/22

Відступ від висновку, викладеного в ухвалі КЦС ВС від 29.04.2025 року у справі № 181/756/23 щодо визнання договору оренди земельної ділянки нікчемним, та зробити висновок про те, що укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, не є таким, який порушує публічний порядок. Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Це зумовлено тим, що конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до первісних способів набуття права власності державою (не залежить від прав попереднього власника), інші права (речові, зобов’язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності

Відступлення від висновку викладеного у постановах ВП ВС від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, ОП КЦС ВС від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 та від 02.06.2025 у справі № 144/1440/22, КГС ВС від 15.10.2024 у справі № 910/14543/23 в частині того, що єдиним належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Уточнення висновку викладеного у постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, про те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, - шляхом викладення у мотивувальній частині судового рішення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів. КЦС ВС вважає, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Виключна правова проблема щодо належності способу захисту прав позивача (замовника будівництва), порушених внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали у набутті на підставі скасованих в подальшому у судовому порядку документів статусу замовника будівництва, оформленні права власності на об`єкт нерухомості та відчуженні окремих розташованих у ньому приміщень. ОП КЦС ВС зазначає, що у статусі замовника будівництва може бути як особа, яка безпосередньо здійснює будівництво, так й інвестор. Разом із цим законодавством не забороняється також й поєднання в одній особі усіх трьох статусів: замовника, забудовника та інвестора. Таким чином, без чіткого визначення правового статусу та правовстановлюючих обставин вибір способу захисту може бути неправильним або неефективним, що призведе до відмови у задоволенні позову або до неможливості реального відновлення порушених прав. Навпаки, правильно встановлений статус дозволяє обрати належний спосіб захисту, який буде максимально дієвим і сприятиме повному відновленню порушених інтересів у судовому порядку. Висновок щодо окресленої проблеми також вплине й на оцінку правильності вказівки суду апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи про те, що саме позов про визнання майнових прав на нежитлове приміщення (торгове приміщення) відновить становище позивача.

Відступлення від висновків, зроблених у постановах КЦС ВС від 23.05.2018 року у справі № 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18), від 25.11.2020 року у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) та від 12.07.2021 року у справі № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21), про те, що право на обов?язкову частку у спадщині входить до складу спадщини і може бути передано іншій особі в порядку спадкування;правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 03.07.2024 року в справі № 940/448/23 (провадження № 61-6470св24) та зробити висновок про те, що застосування заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово, через певний (незначний) проміжок часу, не відповідає інтересам малолітньої дитини, яка буде вимушена кожного тижня змінювати місце свого проживання, адаптовуватись до обставин, які у зв`язку з цим виникатимуть, та зазнаватиме невиправданого стресу. Тому заяви про забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з одним із батьків обов`язково належить оцінювати на предмет найкращим інтересам дитини, з точки зору усунення усіх ймовірних стресових ситуацій, пов`язаних із систематичною і постійною, через незначний проміжок часу, зміною місця перебування (особливо малолітньої) дитини

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові КЦС ВС від 31.10.2024 року у справі № 190/1900/23 (провадження № 61-8624св24), а саме, що строк на реалізацію права особи на земельну частку (пай) обмежується загальною позовною давністю, яка становить три роки

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах КЦС ВС від 04.08.2021 року у справі № 617/537/19(провадження № 61-14184св20), від 25.09.2019 року у справі № 551/118/17 (провадження № 61-28366св18), від 31.10.2024 року в справі № 190/1900/23 (провадження № 61-8624св24), зазначивши, що оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження позовною давністю.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо кваліфікації тотожних кримінальних правопорушень і щодо не застосування ч . 4 ст. 70, ч. 5 ст. 71 КК під час призначення покарання за такі правопорушення

Відступ від висновків ВС, викладених у постановах від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 29.05.2025 у справі № 916/1101/21, від 14.10.2024 у справі № 910/13167/22, щодо наявності у суду права стягувати у Державний бюджет несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання процесуального документа, зокрема і вже розглянутого по суті з ухваленням рішення у справі.