Відступлення від висновків КЦС ВС у постановах від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), від 03.04.2024 у справі № 567/793/22 (провадження № 61-75 св24), від 22.05.2024 у справі № 567/1422/22 (провадження № 61-668св24) та у справі № 567/983/22 (провадження № 61-13554св23), від 17.06.2024 у справі № 567/38/23 (провадження № 61-18062св23), від 20.06.2024 у справі № 627/895/22 (провадження № 61-17471св23) про те, що отримання від орендаря орендної плати за користування земельними ділянками підтверджує факт виникнення відносин щодо оренди землі, навіть за наявності висновку експерта про неналежність орендодавцю підпису у договорах

Відступлення від висновків викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25) та зробити висновок, що скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, подані в межах виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, які можуть вплинути на його майнові активи підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство

Виключна правова проблема, яка полягає у розмежуванні договірного та позадоговірного (кондикційного) характерів зобов’язань щодо постачання газу постачальником «останньої надії» у контексті застосування ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» та ч. 1 ст. 1212 ЦК, з урахуванням процесуального принципу jura novit curia («суд знає закони»).

Відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (шляхом уточнення переліку можливих доказів) та від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, з приводу того, що доведення підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України можливе лише на підставі доказів залучення відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить військову службу, до воєнних (бойових) дій у відповідному районі, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом, складена відповідно до чинної інструкції з діловодства ЗСУ, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Відступлення від правового висновку, викладеного ВП ВС у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, у частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установленого законами про Державний бюджет України. Такий відступ зумовлений необхідністю забезпечення узгодженого застосування положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також гарантій незалежності суддів у частині стабільності та незмінності їх матеріального забезпечення.

Відступ від висновку, викладеного в постанові Верхового Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23, щодо можливості нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання більше ніж за шість місяців, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК, з урахуванням п. 7 розділу IX «Прикінцеві положення» зазначеного Кодексу.

Відступ від правового висновку, викладеного КГС ВС у постановах від 12.03.2025 у справі № 924/524/24, від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24, від 04.02.2026 у справі № 922/1328/24, від 18.02.2026 у справі № 913/95/25, шляхом уточнення через виключення речення «При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов’язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування» задля формування єдиної правозастосовної практики стосовно застосування приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1, 2 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у категорії спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених у межах процедури публічних закупівель, та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів на підставі положень статей 216, 1212 ЦК як безпідставно набуте майно на користь осіб, уповноважених державою здійснювати захист державних фінансових ресурсів та належного виконання договірних зобов’язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі».

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах ВС КЦС від 04.09.2019 року у справі № 297/44/15-ц, від 02.122025 року у справі № 545/499/20 та зробити висновок про те, що, з урахуванням результату розгляду справи (задоволення позовної вимоги до фізичної особи щодо повернення земельної ділянки), підстави для стягнення судового збору з особи, до якої відмовлено в позові (ГУ Держземагенства в Полтавській області) відсутні.

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2025 року у справі № 545/499/20 (провадження № 61-1590св25) щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи – задоволення позовної вимоги щодо повернення земельної ділянки.

Відступлення від правової позиції, викладеної КЦС ВС у постанові від 28.09.2023 року у справі № 161/14845/19, про те, що спір за позовом спадкоємця померлого учасника ТОВ про стягнення на його користь вартості частки майна, інфляційних нарахувань та 3 % річних підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини є спадковими.

Відступлення від висновку щодо підстав припинення права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї) у зв’язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на такій земельній ділянці, за рішенням суду у справах про визнання права на частку в праві спільної власності, викладеного у постановах ВСУ від 09.12.2015 року в справі № 6-814цс15 та від 16.12.2015 року у справі № 6-2710цс15, шляхом його конкретизації та визначення, що: «припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого із співвласників об’єкту нерухомості можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов’язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки».

Наявність різної судової практики при вирішенні спорів щодо законності вимоги контролюючого органу про усунення порушень, виявлених під час ревізії підконтрольної установи, та порядку стягнення збитків (за позовом Державної аудиторської служби України чи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною).

Відступлення від висновку ВС КАС, сформульованого у постановах від 10.04.2025 року у справі № 320/42808/23 та від 24.11.2020 року у справі № 280/5695/19, щодо обов’язкового скасування судового рішення у випадку неврахування клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи.