Відступлення від висновків викладених у постанові від 20.11.2019 у справі № 344/8200/14-ц щодо застосування приписів ст. ст. 364 і 367 ЦК України, а саме : після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної власності припиняється; при виділі власнику частки зі спільного нерухомого майна, власникам, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі інших співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна; при виділі у власність позивачеві частини майна суд повинен у рішенні зазначити, яка частка виділяється відповідачам-співвласникам; якщо нерухоме майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявив вимогу про виділ йому частки з цього майна, то, задовольняючи цю вимогу, суд має виділити частку також іншому співвласнику-відповідачеві. Конкретизація згаданого вище висновку шляхом зазначення: – поняття «поділ» і «виділ» не є тотожними: у разі поділу майно, яке перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються взагалі; у разі виділу частки чи припинення права на частку в спільному майні правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, якому виділяють його частку в натурі (тобто для решти співвласників режим спільної часткової власності зберігається); – винятком із цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявляє про виділ йому його частки. За такої ситуації застосовуються приписи статті 367 ЦК України про поділ цього майна між двома співвласниками, а не про виділ на підставі ст. 364 ЦК України; – за наявності трьох і більше співвласників майна, що перебуває у спільній частковій власності, за бажання виділу частки з боку лише одного співвласника застосовуються приписи статті 364 ЦК України про виділ частки такого співвласника; внаслідок виділу йому індивідуально визначеного майна право спільної часткової власності припиняється саме для цього співвласника, а інші співвласники мають решту майна на праві спільної часткової власності; – унаслідок виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється для того співвласника, який заявив про виділ йому в натурі частки у праві спільної часткової власності, а не для решти співвласників, які продовжують володіти майном на праві спільної часткової власності; – саме тому співвласнику, який заявив про виділ йому частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень інших співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23) щодо можливості подання прокурором позову в інтересах держави в особі НАН України. Цей висновок на думку колегії суддів зроблений без урахування та дослідження положень законодавства про існування належного компетентного органу виконавчої влади, бездіяльність якого після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави, мала би наслідком представництво прокурором в суді законних інтересів держави, а саме КМУ.

Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 09.10.2024 у справі № 904/205/23, про те, що є можливим визнання договору оренди земельної ділянки недійсним без обов’язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки у відповідних правовідносинах

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, про відсутність підстав для застосування положень абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (відмова у продовженні договору оренди) до об’єкта оренди – асфальтобетонне замощення, оскільки такий об’єкт не кваліфікується як приміщення в силу положень закону.

Відступ від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 10.01.2024 у справі № 916/619/22 щодо буквального застосування положень ч. 1 ст. 376 ЦК, яка передбачає визнання об’єкта нерухомого майна самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та статей 152, 212 ЗК. На переконання колегії суддів КГС ВС застосування положень законодавства щодо визначення об'єкта нерухомого майна самочинним будівництвом без одночасного врахування наявності виданої уповноваженими державними органами дозвільної документації на будівництво такого майна не узгоджується із необхідністю додержання принципу «належного врядування» як необхідної складової дотримання гарантій, визначених ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відступ від правових висновків ВП ВС, викладених у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 про відсутність в учасника господарського товариства права на оскарження в судовому порядку правочину, вчиненого таким товариством; • необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо наявності виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені; • необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо застосування приписів ст. 241 ЦК.

Відступлення від висновків, викладених колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23 та інших, про те, що індексація пенсій згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV) має проводитися шляхом збільшення саме того показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, що був фактично застосований при обчисленні конкретної пенсії, а не умовно встановленого базового показника на 01.10.2017, як це передбачено Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, з огляду на те, що положення останнього не відповідають вимогам ч. 2 ст. 42 Закону № 1058.

Виключна правова проблема щодо можливості звернення Міністерства юстиції України з вимогами стосовно визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав у контексті ефективного та належного способу захисту під час виконання функцій, визначених ст. 21 Закону України «Про політичні партії»; відступ від висновку, викладеного у постанові колегії суддів ВП ВС від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо належного та ефективного способу захисту у спорах про визнання договорів недійсними шляхом його уточнення, оскільки висновок у згаданій справі обмежує права та обов’язки Міністерства юстиції України у питанні захисту прав держави у спорах про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації прав.

Відступ від висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 18.06.2020 у справі № 910/2663/19, про те, що з урахуванням приписів розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи (у редакції, чинній з 28.04.2017) з 28.04.2017 обов’язок здійснення алокації по точках виходу з газотранспортної системи покладено на оператора газотранспортної системи (АТ «Укртрансгаз»).

Відступ від висновку, викладеного в Постановах КГС ВС від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 07.12.2022 в рамках справи № 904/6735/20 (624/215/21), в яких Верховний Суд не застосував обумовлену ч. 3 ст. 92 ЦК презумпцію добросовісності третьої особи, яка, укладаючи з товариством правочин, не знала і не мала знати про його значність для товариства

Відступ від висновків, викладених КП КГС ВС у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, щодо початку перебігу позовної давності у справах про стягнення з пов’язаних з банком осіб (керівників банку) шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам припиненого банку. ОКРЕМА ДУМКА судді КГС ВС Студенця В.І. на ухвалу Верховного Суду від 29.01.2025

Відступ від висновків, викладених у Постановах КГС ВС від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, про те, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об’єктами (їх частинами), землями водного фонду і використання водних біоресурсів як окремих об’єктів користування. Можливість використання водних біоресурсів без обов’язкового отримання в установленому ЗК порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об’єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об’єктами), де здійснюється використання водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов’язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об’єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об’єктами). Тобто суд у наведених справах, з одного боку, зазначив про відмінність між «користуванням рибогосподарськими водними об’єктами (їх частинами), землями водного фонду» та «використанням водних біоресурсів» і, з іншого боку, наголосив на обов’язковій необхідності отримання суб’єктом спеціального використання водних біоресурсів права користування водним об’єктом.

Відступ від висновку, викладеного в п. 10.23 постанови ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 шляхом його уточнення, та формулювання нового висновку такого змісту: в разі встановлення судом, що під час розгляду позову прокурора, поданого ним як самостійним позивачем або в інтересах держави в особі уповноваженого органу, внаслідок змін у чинному законодавстві право на витребування спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада суд повинен за власною ініціативою залучити до участі у справі правонаступника позивача – територіальну громаду (в особі відповідного органу місцевого самоврядування). При цьому оскільки прокурор зобов'язаний дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», саме до звернення до суду, а не після порушення провадження у справі, таке залучення до участі у справі правонаступника позивача – територіальної громади не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 08.06.2023 у справі № 311/2644/21 про те, що призначаючи неповнолітньому покарання за ч. 1 ст. 185 КК у виді громадських робіт на строк 60 годин, суд мав застосувати положення ст. 69 КК, оскільки такого розміру вказаного виду покарання не передбачено санкцією даної норми права. Зокрема зазначено, що суд першої інстанції мотивував призначення покарання у вказаному розмірі особливостями призначення покарання у виді громадських робіт неповнолітньому, що передбачено положеннями ст. 100 КК, згідно яких даний вид покарання неповнолітній особі може бути призначено на строк від 30 до 120 годин. Проте, зважаючи, що санкція ч. 1 ст. 185 КК передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від 80 до 240 годин, а також, що положеннями кримінального закону передбачена можливість призначення покарання нижче від найнижчої межі лише шляхом застосування ст. 69 КК. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що коли суб’єктом вчинення кримінального правопорушення є неповнолітня особа, то порядок призначення покарання регулюється окремим розділом КК, де чітко визначено вид та розмір покарань, які можуть бути призначені неповнолітньому, а тому суд обирає міру примусу, передбачену в ст. 98 КК, виключно в межах, установлених статтями 99 – 102 КК. При цьому, якщо таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, але відповідатиме вимогам положень статей 99 – 102 КК, суду не потрібно застосовувати при призначенні покарання приписи ст. 69 КК.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 26.01.2024 у справі № 466/9158/14-к про те, що аспекти допустимості окремих доказів у провадженні в контексті наявності відповідних повноважень слідчого мають бути належно проаналізовані місцевим та апеляційним судами з урахуванням змісту належного процесуального документу, якими такі повноваження визначаються. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що надані під час касаційного розгляду кримінального провадження документи на підтвердження повноважень прокурора чи слідчого оцінюються касаційним судом, оскільки вони за своєю суттю не є доказами у відповідному провадженні, а лише підтверджують наявність або відсутність повноважень у вказаних вище суб’єктів на вчинення певних процесуальних дій.