ОП КГС ВС вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. ОП КГС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що правова підстава застосування визначеного позивачем в проєкті договору розміру ціни газу відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину є неузгодженою, оскільки постанову НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 було визнано в судовому порядку незаконною та скасовано саме з дати її прийняття. ОП КГС ВС не бере до уваги посилання скаржників на те, що суди не застосували до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 632 ЦК, відповідно до якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, та не врахували, що скасування у 2014 році адміністративним судом постанови НКРЕ України, якою було встановлено ціну на товарний природний газ власного видобутку для ПАТ "Укрнафта", є зміною ціни в господарському договорі після його виконання, оскільки зміна ціни у зв'язку із скасуванням в судовому порядку постанови НКРЕ України взагалі не відбулась у зв'язку з тим, що така умова сторонами не узгоджувалась. ОП КГС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова спірного договору щодо кількості природного газу, необхідного для передачі, також є неузгодженою, оскільки, як підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, кількість газу до поставки за спірним договором, який позивач просить суд визнати укладеним, була визначена ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підставі первинних документів, складених позивачем без їх погодження із ПАТ "Укрнафта", а визначений в проєкті спірного договору об'єм природного газу є значно більшим, ніж вбачається з документів, поданих в обґрунтування позову на підтвердження обставин передачі природного газу відповідачем для реалізації населенню у 2011 році. ОП КГС ВС не бере до уваги твердження скаржників про те, що зобов'язання за спірним договором були фактично виконані відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем позивачу природного газу, видобутого в 2011 році на виконання умов договору про спільну інвестиційну діяльність № 410/95 в обсязі, визначеному позивачем в проєкті спірного договору, як було встановлено судами першої та другої інстанцій.

ВП ВС дійшла висновку, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилає положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують. Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.

ВП ВС дійшла висновку, що апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК (в редакції, чинній на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції та звернення з касаційною скаргою у справі) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи та зупинення провадження у справі зазначені в п. 11 і 12 ч. 1 ст. 255 ГПК, тобто не входять до переліку ухвал, на які може бути подана касаційна скарга. Суд враховує, що на момент розгляду даної справи сформована практика КГС ВС щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами, поданими на ухвали суду першої інстанції, відсутні в наведеному в п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК переліку, апеляційний перегляд яких здійснений після набрання чинності зазначеною редакцією Кодексу.

ВП ВС дійшла висновку, що проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.

ЗП КГС ВС дійшла до висновку, що у контексті спірних земельних правовідносин, пов'язаних зі зміною розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності міста Києва, норми ст. ст. 632, 651 ЦК, ст. 288 ПК та ст. 30 Закону України "Про оренду землі" повинні розумітися і застосовуватися таким чином: "Зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради про бюджет міста Києва на певний рік, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, зазначені рішення Київської міської ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим ст. ст. 3, 6, 627 ЦК".

ОП КГС ВС дійшла висновку, що хоча на даний час ЄСІТС не розпочала своє функціонування, але з урахуванням конкретних обставин, у касаційного суду наявна можливість прийняти касаційну скаргу у паперовій формі, яка подана безпосередньо до Верховного Суду, з урахуванням того, що з 05.02.2018 у суду наявний доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для перевірки представництва сторін та доступ до єдиної системи діловодства спеціалізованого суду, що забезпечує можливість отримання касаційним судом електронної копії судового рішення, і касаційний суд наділений повноваженнями, відповідно до ч. 1 ст. 294 ГПК щодо витребування паперових справ з судів нижчих інстанцій. Крім того, касаційний суд відповідно до ч. 4 ст. 294 ГПК також вправі в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановити строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, зокрема, з обґрунтуванням їх належно засвідченими копіями судових рішень у справі, яка переглядається.

ВП ВС дійшла висновку, що роз`яснення судом обвинуваченому права на суд присяжних поза часовими межами підготовчого провадження, але до завершення судового розгляду, не завжди є безумовною підставою для скасування вироку. Однак для залишення судових рішень у силі в кожному конкретному випадку необхідні дані, які би з достатньою переконливістю свідчили про відсутність в особи перешкод у реалізації свого права на особливий порядок судового розгляду попри зазначений недолік. За наявності обґрунтованих підстав для висновку, що в результаті роз`яснення права на суд присяжних на стадії судового розгляду обвинувачений мав реальну можливість ефективно скористатися ним, суд касаційної інстанції вправі не визнати відсутність роз`яснення такого права прокурором при направленні обвинувального акта до суду і судом у підготовчому судовому засіданні безумовною підставою для скасування вироку. Вирішуючи це питання, суду належить виходити з того, чи забезпечили фактично застосовані час і спосіб роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних можливість його реалізації. Поставлені у касаційних скаргах питання, що належать допредмету перевірки касаційного суду згідно з частиною першою ст. 438 КПК іспрямовані напокращення правового становища особи, яка піддається кримінальному переслідуванню, мають вирішуватися судом касаційної інстанції по суті незалежно від того, чи ставили їх сторони перед судами попередніх інстанцій.

Ухвала від 02.03.2026: призначити до розгляду справу на 30.03.2026

Призначено на 27.05.2026

Ухвала від 23.02.2026: призначити розгляд касаційної скарги на 18.03.2026 Перерва до 15.04.2026