ОП КГС ВС відступила від висновку КГС ВС, здійсненому в постанові у справі № 914/2414/17, про те, що довіреність, на підставі якої адвокат здійснює представництво інтересів клієнта у суді, повинна обов'язково містити вказівку, що представник є адвокатом. ОП КГС ВС зазначила, що жодна норма Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Не містить таких вимог ні ГПК, ні ЦК, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. У зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення. ОП КГС ВС вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що у тексті довіреності, на підставі якої адвокат здійснює представництво у суді, обов'язково повинно бути вказано, що її видано саме адвокату.

КП КГС ВС зазначила, що з 01.01.2018 представництво у суді апеляційної інстанції, у провадженнях, розпочатих після 30.09.2016, має здійснюватися адвокатом. При цьому підписання та/або подання апеляційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга підписана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 у справі № 921/197/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанія "BELTRADE Sp. Z o.o.". Оскільки з 01.01.2018 представництво у суді апеляційної інстанції, у провадженнях, розпочатих після 30.09.2016, має здійснюватися адвокатом, а підписання та/або подання апеляційної скарги, як і участь у судовому засіданні є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва, представляти інтереси як позивача, так і відповідача повинні адвокати. Як вбачається з матеріалів справи в судове засідання суду апеляційної інстанції 16.07.2018 з'явився представник позивача адвокат Мехеда Н.В., який підтримав вимоги апеляційної скарги. Однак, вказане не змінює того, що судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, підписаною особою, яка не має права її підписувати. Пунктом 2 ч. 1 ст. 264 ГПК встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 17.04.2018 у справі № 910/579/13 та від 06.03.2018 у справі № 5011-3/15141-2012. ОП КГС ВС зазначила про встановлення судами попередніх інстнацій, що Корпорація була повноважним представником учасників простого товариства та до виходу зі складу учасників спільної діяльності здійснювала, зокрема, керівництво поточною діяльністю простого товариства; наразі повноважним представником учасників простого товариства є ТОВ "Нова Тор"; посилання у мировій угоді на уповноважену особу простого товариства - Корпорацію зумовлено виключно специфікою діяльності простого товариства за спірним договором та не покладає на Корпорацію обов'язку одноособово відповідати за невиконання мирової угоди у даній справі. Заміна уповноваженого учасника договору про спільну діяльність не припиняє обов'язку боржника з виконання мирової угоди, що затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2014 у справі № 5011-17/17906-2012. Посилання скаржника на те, що боржник у зобов'язанні відповідно до ст. 520 ЦК може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора є необґрунтованим, оскільки заміна боржника у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, проте у даному випадку має місце заміна боржника у виконавчому провадженні, що регулюється положеннями ст. ст. 25, 1214 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження". Інші аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій. ОКРЕМА ДУМКА судді Катеринчук Л.Й.

ЗП КГС ВС виснувала, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у ч. ч. 1- 5 і ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою. У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною. ЗП КГС ВС визнала правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди саме через ненадання витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, натомість у листі-повідомленні відповідач неправомірно послався на необхідність надання додаткових документів, не зазначаючи конкретних підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки. Окрема ухвала від 10.09.2018

ВП ВС дійшла висновку, що відсутні підстави для передачі кримінального провадження на розгляд ВП ВС. Зі змісту ухвали ККС ВС не вбачається одночасного обґрунтування наявності у справі виключної правової проблеми й того, що її передача на розгляд ВП ВС необхідна для забезпечення розвитку права (якщо це можливо без внесення змін у відповідне законодавство) та формування єдиної правозастосовної практики.

ВП ВС дійшла висновку, що положення ч. 5 ст. 72 КК щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч.1 ст. 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч.2 ст.4 КК. Якщо особа вчинила злочин в період з 24.12.2015 до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону №838-VIII (пряма дія Закону №838-VIII). Якщо особа вчинила злочин в період до 23.12.2015 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч.1 ст.5 КК). Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону №838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі. Якщо особа вчинила злочин до 20червня2017року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21.06.2017, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК не допускається. Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).

ОП КГС ВС вважає наявними підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах КГС ВС від 25.06.2018 у справі № 910/1038/18 та від 13.06.2018 у справі № 910/1352/18. У даній справі ОП КГС ВС погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, то судами обґрунтовано стягнуто з НПП "Гуцульщина" 563 248,00 грн завданої шкоди.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку КГС ВС, наведеного у постанові від 14.02.2018 у справі № 910/7828/17, стосовно того, що виключення кредитною установою зі своєї назви слова "банк" та із переліку видів своєї діяльності банківської діяльності без дотримання процедури, передбаченої ст. ст. 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не дає підстав вважати її правонаступником кредитної установи (банку). Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.

Під час вирішення питань щодо правової природи юридичних фактів як нововиявлених обставин та їх істотності необхідно керуватися правилами ст. 43 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 86 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017). Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Аналізуючи норми чинного законодавства, ОП КГС ВС вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" як нововиявлену обставину зазначає встановлений рішенням суду факт недійсності договору в силу закону. Виходячи з норм ст. 236 ЦК, ця обставина існувала на момент винесення Господарським судом Запорізької області ухвали від 23.02.2015, яка є предметом перегляду за заявою ПАТ "Запоріжжяобленерго", однак стала відомою після прийняття рішення в межах іншої справи № 910/1424/16. На переконання ОП КГС ВС зазначена обставина містить всі складові для надання їй статусу нововиявленої: існування її на час розгляду справи; ця обставини не могла бути відома заявникові на час розгляду цієї справи; істотність даної обставини для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що наведена ПАТ "Запоріжжяобленерго" обставина не є нововиявленою в розумінні ст. 112 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017). Крім того, ОП КГС ВС вважає, що аргументи, які наведені у судових рішеннях про те, що на теперішній час державним виконавцем встановлена відсутність заборгованості боржника за виконавчим провадженням перед стягувачем і виконавче провадження закінчене, не впливає на факт наявності у цьому зв'язку нововиявленої обставини. Судові рішення у справі по суті зводяться не на встановлення, чи є вказана ПАТ "Запоріжжяобленерго" обставина нововиявленою, а щодо неможливості виконання судового рішення у випадку визнання судом наведеної заявником обставини нововиявленою у зв'язку з закінченням виконавчого провадження, що є неправильним.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у п. 28 постанови КГС ВС від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, та ОП КГС ВС доходить висновку, що положення п. 201.10 ст. 201 ПК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи) при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця, однак подання такої скарги згідно з наведеною нормою у редакції, чинній після 01.01.2015, не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Ані норми Закону України "Про виконавче провадження", ані норми Закону України "Про іпотеку" не містять застереження про те, що приписи ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають застосуванню у випадку, коли Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. З огляду на те, що згідно з приписами ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а виконавче провадження - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, норми Закону України "Про іпотеку" при реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду підлягають застосуванню у сукупності з приписами Закону України "Про виконавче провадження" у межах процедури виконавчого провадження. ОП КГС ВС зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 52057827, з урахуванням того, що державний виконавець не повідомляв стягувача про те, що майно не було реалізоване на третіх електронних торгах, не пропонував вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, а отже право стягувача заявити про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно було порушене. У даному випадку, стягувач не може вважатися таким, що відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення.

ОП КГС ВС зазначає, що до спірних правовідносин, пов'язаних з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980), а не шестимісячний строк, передбачений ст. 137 Статуту залізниць та ч. 5 ст. 315 ГК, як про те дійшли висновку господарські суди. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку , викладеного у постанові КГС ВС від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, з огляду на те, що на час виникнення спірних правовідносин у зазначеній справі (травень-червень 2016 року), на відміну від справи № 906/429/17, в якій спірні правовідносини виникли у період вересня-листопада 2016 року, зміни, внесені до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, для України ще не набрали чинності (дата набрання чинності для України – 01.07.2016).

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 06.02.2018 у справі № 825/1276/16. Правовий висновок. Якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов’язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 20.03.2018 у справі № 276/322/17. Правовий висновок. Для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.