Відмова від касаційної скарги. Закриття касаційного провадження

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Спір щодо правомірності набуття відповідачем (фізичною особою) права власності на виплачену позивачем (суб’єктом владних повноважень) адресну допомогу та стягнення цієї суми з відповідача, як з недобросовісного набувача, має приватно-правовий, а не публічний характер і його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Держава забезпечує сукупний рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних, так і інших соціальних виплат, а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов’язань перед особою. На органи Пенсійного фонду покладено функцію здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Пенсійного фонду України з Накопичувального пенсійного фонду та щомісячної державної адресної допомоги, джерелом якої є кошти Державного бюджету України, у зв’язку з чим перекладення обов’язку держави щодо забезпечення усім особам, які досягли пенсійного віку, рівня життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, на солідарно-накопичувальну систему Пенсійного фонду України суперечить принципам загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та основам соціального захисту.

ОП КГС ВС не здійснює відступу від висновків щодо застосування норми права, викладеного у постанові КГС ВС від 10.05.2018 у справі № 922/4110/16. ОП КГС ВС зазначила, що у даній справі мало місце явне і відверте порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме щодо призначення судової експертизи з питань, які в принципі не можуть ставитися судом на вирішення судової експертизи у розумінні наведених приписів ст. 99 ГПК та ст. 1 Закону України "Про судову експертизу". У зв'язку з викладеним оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що винесена з дотриманням норм процесуального права.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах КГС ВС від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14 та від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17. ОП КГС ВС зазначила, що апеляційний суд дійшов висновку, про право Підприємства на стягнення 3% річних за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду. Перевіривши розрахунок Підприємства щодо заявлених до стягнення 3 % річних, суд апеляційної інстанції встановив, що він є невірним, оскільки неправильним є визначений період розрахунку 3% річних, а також розрахунок проведено без урахування оплат, здійснених Товариством. Апеляційний суд здійснив власний розрахунок 3% річних. ОП КГС ВС дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена в цілому з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Затверджено мирову угоду. Визнано нечинними постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі № 910/16014/17. Провадження у справі закрито. ОП КГС ВС зазначила, що подана сторонами мирова угода у справі № 910/16014/17 відповідає вимогам ст. 192 ГПК, укладена в інтересах обох сторін та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб, а тому затверджує таку мирову угоду в редакції, викладеній сторонами, та відповідно до ст. 307 ГПК закриває провадження у справі.

На думку ОП КГС ВС, зміна визначених у відповідному договорі умов є по суті розпорядженням відповідним майном на інших умовах, ніж було визначено раніше вчиненим правочином. І якщо зазначені зміни не стосуються конкретної частини майна (частини грошових коштів), то вони визначають долю усього майна в сукупності. Відтак, ОП КГС ВС вважає, що внесення змін до договору щодо умов розпорядження майном (грошовими коштами) може здійснюватися лише тією особою, яка має повноваження на укладення такого договору, незалежно від того, чи стосується відповідна зміна безпосередньо розміру майна (суми грошових коштів). Отже, для правильного вирішення цього спору господарським судам необхідно було встановити наявність або відсутність повноважень у особи, яка підписала договір про внесення змін від 13.12.2016.

ОП КГС ВС зазначила, що суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме – прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору. Спеціальним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 - відповідач наділений спеціальними обов'язками з постачання природного газу в розумінні ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" лише певній категорії споживачів і саме щодо такої категорії (побутові споживачі, релігійні організації, бюджетні установи) не має права відмовити позивачу в укладенні договору постачання природного газу. Для всіх інших категорій споживачів, що не підпадали під дію зазначеної постанови, запроваджені ринкові механізми співпраці з постачальниками природного газу. Проте предметом позовних вимог у цій справі є спонукання відповідача до укладення договору на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для категорії "інші споживачі", яка не охоплюється дією постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758. Отже, прямий законодавчо встановлений обов'язок для відповідача з укладення такого договору відсутній. Відтак його укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 03.05.2018 у справі № 804/6790/17. Правовий висновок. Враховуючи, що ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланових перевірок контролюючими органами, то Головне управління Держпраці при прийнятті наказу про проведення позапланової перевірки та при фактичному здійсненні такої перевірки вийшло за межі своїх повноважень, наданих йому законом. Відтак дії відповідача щодо проведення позапланової перевірки позивача на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні є незаконними. Враховуючи незаконність проведення позапланової перевірки, припис, виданий на підставі такої ухвали, також є незаконним та має бути скасований.

БП КГС ВС вказала на неврахування судами попередніх інстанцій, що встановлення судом відсутності правових підстав для порушення справи про банкрутство має своїми наслідками і висновки про неправомірність інших механізмів процедур у справі про банкрутство, зокрема ліквідаційної процедури, складовою частиною якої є проведення аукціону з реалізації майна боржника; у даному випадку є безпідставним посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях на те, що після припинення провадження у справі про банкрутство можуть мати місце лише спори стосовно правочинів, які є підставою для відчуження майна за результатами аукціону, а не самого аукціону, як підстави для укладення таких правочинів. БП КГС ВС зазначила, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах (аукціоні), яка полягає в процедурі підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону)), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, аукціон є правочином. Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів (аукціонів) належить до угод купівлі-продажу та така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку. Встановлені судами обставини справи свідчать про те, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав шляхом визнання недійсним аукціону відповідає положенням ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Закон про банкрутство прямо передбачає спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним результатів аукціону, як самостійного правочину.

БП КГС ВС виснувала, що положення абз. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-ХІІ від 14.05.1992, до набрання чинності з 19.01.2013 змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI) щодо того, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника слід розуміти так. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, за винятком арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном такого боржника, накладених судовими органами задля захисту суспільних відносин у публічній сфері. Накладення арештів на майно боржника чи інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, задля забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб має тягнути за собою скасування таких арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном боржника. Господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, наділений процесуальними повноваженнями скасовувати арешт або інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, накладені судами інших юрисдикцій задля забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб.

Стосовно винесеного на розгляд питання визначення розміру грошових вимог кредитора в справі про банкрутство у результаті встановленої рішенням суду заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором, БП КГС ВС виснувала. Системний аналіз положень ст. ст. 1, 2, 23 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави. Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Селецької сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів. Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, Суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Селецьку сільську раду обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування. Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачу в задоволенні позову.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові КГС ВС від 29.05.2018 у справі № 908/1911/17. У спірних правовідносинах відбулося часткове погашення заборгованості за простроченим рахунком, тому помилковим є висновок місцевого господарського суду в частині встановлення дати остаточного погашення заборгованості. Оскільки ТОВ "Прогрес" у відзиві на позовну заяву заявив про сплив спеціальної позовної давності за вимогою про стягнення неустойки, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені. Заявлена ТОВ "АТ Каргілл" вимога про стягнення 3 % річних за період з 11.10.2014 до 10.11.2014 у сумі 2 985,20 грн. визнана судами такою, що підлягає задоволенню, оскільки вона відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічна правова позиція щодо корегування заборгованості відображена у постанові ВСУ у справі № 910/2031/16 від 21.06.2017.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ч. 3 ст. 631 ЦК до спірних правовідносин, ОП КГС ВС відхилила. Відповідно до ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 910/14082/17, і Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції у розгляді цієї справи). Незгода позивача з рішенням господарських судів не свідчить про неправильне застосування цими судами норм матеріального і процесуального права.