ОП КГС ВС вважає, що відсутні підстави для відступлення від висновку КГС ВС, викладеного в ухвалі від 04.05.2018 у справі № 910/7120/17 та постанові від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17. ОП КГС ВС дійшла висновку, що за змістом ч. ч. 1 та 4 ст. 119 ГПК пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений ГПК строк. Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 25.07.2018 у справі № 804/8122/16 та від 30.07.2018 у справі № 809/280/17, про помилковість висновків судів апеляційних інстанцій щодо необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги, виходячи з того, що оскільки територіальні управління Держпраці, у відповідності до п. 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, реалізовують повноваження зазначеної служби, то пільги щодо звільнення від сплати судового збору в усіх інстанціях, передбачені п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону Закону України «Про судовий збір» для центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю поширюються і на його територіальні органи та відділення. Правовий висновок. Управління Державної служби України з питань праці створене як окрема юридична особа публічного права та, реалізовуючи повноваження Державної служби України з питань праці, в розумінні приписів п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не може бути звільнене від сплати судового збору в усіх інстанціях.

Враховуючи умови п. п. 4.3.1, 4.3.2 договору, якими погоджено випадки, у разі настання яких зміна ціни природного газу вважається прийнятою, а тому є обов'язковою для споживача, ОП КГС ВС дійшла висновку про необхідність відступити від висновків, викладених в постанові від 16.04.2018 у справі № 908/1057/17 про те, що ціна на газ може бути змінена тільки шляхом підписання сторонами додаткової угоди, та погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що та обставина, що між сторонами не підписано додаткову угоду до договору щодо зміни ціни природного газу, що планується до постачання у листопаді та грудні 2016 року, не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку сплатити його вартість за ціною, визначеною відповідачем, що не перевищує ціну, встановлену в прейскуранті Національної акціонерної компанії України “Нафтогаз України”. ОП КГС ВС зазначила, що з огляду на те, що сторонами договору, з врахуванням додаткової угоди № 7, погоджено, що зміна ціни на природний газ, в тому числі протягом місяця споживання, відбувається у зв'язку із набранням чинності відповідних нормативно-правових актів органів державної влади України, прейскуранту на природний газ та наказів Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України», власниками ресурсу газу, які впливають на ціну природного газу, в тому числі граничного рівня цін на природний газ та тарифів на транспортування і розподіл природного газу, є встановленою для споживача, їм погодженою, та обов'язковою для розрахунків між сторонами за цим договором (п. 4.3.2), суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обов'язковість нової ціни для споживача, оскільки у листопаді - грудні 2016 року відповідачем був закуплений газ за цінами, вищими ніж ті, за якими сплачував рахунок споживач.

ОП КГС ВС дійшла висновку про відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, щодо можливості перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову в касаційному порядку, коли суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу місцевого суду про відмову в забезпеченні позову та не приймав власного рішення щодо забезпечення позову, та у зв'язку з цим, й про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/4647/18. ОП КГС ВС дійшла висновку про те, що положення ч. 8 ст. 140 ГПК гарантують особі право саме на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, тоді як приписи ст. 287 ГПК виключають можливість оскарження таких ухвал до касаційного суду. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК суд касаційної інстанції має відмовляти у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Арешт на кошти платника податків накладається відповідно до встановлених законом підстав та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

ОП КГС ВС вважає, що під час вирішення цієї справи, господарські суди не встановили та не дослідили всі фактичні обставини справи, які входять до предмета доказування у справі, зокрема, щодо порядку та строків повернення тіла кредиту, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про неможливість перевірити поданий банком розрахунок пені.

ОП КГС ВС зазначила про те, що п. 10 Правил складання актів на виконання ст. 129 Статуту залізниць визначено імперативно частину суб'єктного складу працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів: начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також передбачено можливість участі в складенні комерційного акта одержувача вантажу, якщо він брав участь у перевірці, або інших працівників залізниці. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2018 у справі № 910/3930/17 та від 18.06.2018 у справі № 910/11397/17, від якої ОП КГС ВС не вважає за необхідне відступати. За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 64 та ч. 3 ст. 65 ГК підприємство, як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов'язків між працівниками підприємства. Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено п. 10 Правил складання актів, і такими доказами можуть підтверджуватися повноваження осіб на підписання комерційного акта. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.05.2018 у справі № 916/2001/17 та від 23.06.2018 у справі № 916/1993/17.

ОП КГС ВС вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. ОП КГС ВС зазначила, що у справі, яка розглядається, суди не з'ясували всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору та залишили поза увагою доводи АТ "Сбурбанк" щодо наявності судових рішень про стягнення з ТОВ "Коксотрейд" як поручителя заборгованості за кредитним договором. Разом з цим саме під час вирішення спору про стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором сторони, виходячи з принципу змагальності, повинні доводити чинність поруки, чи навпаки. Водночас суди, приймаючи рішення у цій справі, не надали правової оцінки обставинам під час застосування до спірних правовідносин положень ст. 559 ЦК.

Господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі не встановлено всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право власності ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" на мирне володіння спірним майном, а тому ОП КГС ВС вважає, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. Як з'ясували суди попередніх інстанцій під час укладення договору сторони вважали, що діяли правомірно і мали повноваження на вчинення таких дій; оспорюваний договір міни виконано; житло, набуте за спірним договором міни, яке є предметом цього спору розподілено і передано військовослужбовцям, які не мали власного житла, та які володіють і користуються ним на відповідних правових підставах, чиї права та інтереси, відповідно, також може бути порушено унаслідок задоволення позовних вимог прокурора у цьому випадку. За таких обставин та беручи до уваги викладене, задоволення позову прокурора по суті у цій справі суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВП ВС вважає висновки ККС ВС про наявність цих підстав недостатньо обґрунтованими з огляду на те, щокасаційний суд не вказує, в чому саме полягає правова проблема при застосуванні норм права, тобто не описує неповноти, суперечливості, неефективності правового регулювання тощо. ККС ВС не наводить прикладів із судової практики, які б підтвердили наявність протилежних і суперечливих судових рішень у кримінальних провадженнях про притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.263 КК та не розкриває процесуального та матеріального аспектів виключності правової проблеми у цій справі.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 24.04.2018 у справі № 826/5355/16. Правовий висновок. Обчислення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу здійснюється за формулою, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України(№ 100).

ОП ККС виснувала, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем). При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за ч.3 ст.185 КК (ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК) включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст.91-94 КПК, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази відповідній оцінці.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку про застосування ч. 2 ст. 261 ГПК, здійсненого у постанові КГС ВС від 02.05.2018 у справі № 910/7599/15-г, оскільки ця норма може застосуватися судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, ухвалені до 15.12.2017. ОП КГС ВС зазначила, що судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017. У ч. 2 ст. 261 ГПК визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Здійснивши аналіз зазначеної норми, ОП КГС ВС констатувала, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у ст. 93 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017). Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами ч. 2 ст.261 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 261 ГПК, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. В разі звернення до суду громадської організації в інтересах інших осіб, така громадська організація в розумінні Закону України «Про судовий збір» є платником судового збору, тобто наявність чи відсутність підстав для сплати судового збору пов’язана не зі статусом громадської організації, яка діє в інтересах певної особи, а безпосередньо з цією особою – позивачем.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. На застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, зокрема порушення оприбуткуванням готівки в касах підприємств, не розповсюджуються строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені ст. 250 ГК.