ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 14.11.2018 у справі № 914/2325/17, оскільки умова про розмір орендної плати з договору не виключена, а лише приведена у відповідність з вимогами законодавства. У суду касаційної інстанції відсутні підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 924/1134/14, від 29.04.2015 у справі № 920/49/14, від 13.05.2015 у справі № 920/55/14, зокрема, про те, що ПАТ "Укрпошта", яке здійснює підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна на тих самих умовах, що і бюджетні установи, зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік, і таке право підприємства зв'язку прямо і без обмежень передбачено ч. 3 ст. 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".

ОП КГС ВС зазначила: встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані зі стягненням пені, мораторію, встановленого ч. 2 ст. 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів. Враховуючи викладене, ОП КГС ВС констатувала, що суди попередніх інстанцій, встановивши усі фактичні обставини справи та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.

ВП ВС дійшла висновку, що Термін «потерпілий» у ст. 46 КК необхідно розуміти у його кримінально-правовому значенні, як особу, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або майнова шкода або створюється загроза її заподіяння. Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому заподіяна смерть, то ніхто інший не може висловити його волю під час вирішення питань, пов`язаних з відшкодуванням шкоди у вигляді смерті як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні ст. 46 КК має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Смерть є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненню в розумінні ст.46 КК не підлягає. У випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) не можливе.

ВП ВС дійшла висновку, що за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.

ОП ККС виснувала, що у випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Суди мають повністю встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та надати їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до правовідносин, для формулювання висновку про те, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами – підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16. Правовий висновок. Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність без згоди уповноваженого органу не позбавляє її права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб’єкта владних повноважень) або відмови у його надані.

КП КГС ВС виснувала про правильне застосування норм права. З набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" його норми стали спеціальними в регулюванні правовідносин зі створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, визначенні їх правового статусу, прав та обов'язків акціонерів і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону. Зокрема, відсутність у положеннях статуту акціонерного товариства приписів стосовно правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, не звільняє від необхідності застосування вимог ст. ст. 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", який набрав чинності з 29.04.2009 та встановив відповідний публічний порядок, оскільки зазначений Закон не вимагає закріплення у статуті його положень щодо угод із заінтересованістю та водночас не пов'язує дійсність цих вимог із їх викладенням у статуті.

ЗП КГС ВС відступила від правової позиції, викладеної КГС ВС у постанові від 02.05.2018 у справі № 907/638/15. ЗП КГС ВС виснувала, що ухвала чи інший процесуальний документ, яким призначено колегіальний розгляд справи, вичерпує свою дію прийняттям рішення у справі при вирішенні господарського спору по суті, тому у випадку скасування цього рішення і направлення справи на новий розгляд інший склад суду для здійснення нового розгляду повинен визначатися на загальних засадах без урахування того, яким кількісним складом суду справа розглядалася по суті і ухвалювалось скасоване судове рішення. ЗП КГС ВС зазначила, що прийняттям рішення завершується розгляд і вирішення справи по суті у суді першої інстанції тим кількісним та персональним складом суду, який був визначений для розгляду цієї справи. Рішення касаційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції виключає у розумінні положень ч. 3 ст. 2-1 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) можливість судді брати участь у розгляді цієї справи при її новому розгляді, якщо цей суддя брав участь у розгляді цієї справи та ухвалював скасоване касаційним судом рішення. Визначення ж судді (складу суду), так як і вирішення питання щодо одноособового або колегіального розгляд справи при її новому розгляді здійснюється за загальними правилами, встановленими ст. ст. 2-1 та 4-6 ГПК.

ОП КГС ВС дійшла висновку про те, що ухвала суду апеляційної інстанцій про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку, та у зв'язку з цим, й про необхідність закриття касаційного провадження з перегляду ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 910/9883/17 в частині призначення комплексної економічно-товарознавчої експертизи. Що ж до зупинення провадження у справі, то це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено. Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом господарського суду, що зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом. Враховуючи те, що оскарженою ухвалою суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, призначено комплексну економічно-товарознавчу експертизу, а для проведення експертизи матеріали справи направляються до судово-експертної установи і в цей період неможливо проводити відповідні процесуальні дії, апеляційний суд у цьому випадку скористався своїм правом, наданим йому процесуальним законом (ч. 1 ст. 228 ГПК), що не може вважатися порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою наслідки у вигляді скасування відповідного судового акта.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови ВСУ від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами. ОП КГС ВС не вважає за необхідне відступати від правового висновку КГС ВС щодо застосування ст. 234 ЦК, викладеного у постанові від 27.02.2018 у справі № 910/4088/17, про те, що може бути визнаний фіктивним договір купівлі-продажу з тих підстав, що він не був виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, а справжньою метою укладення договору було штучне виведення ліквідної нерухомості з власності продавця на користь пов'язаної особи з метою уникнення звернення стягнення на майно за договором кредиту.

ОП КГС ВС вказала, що судами попередніх інстанцій було надано оцінку усім доводам сторін. Зокрема, суди відхилили посилання відповідача на неправомірність обрахунку штрафних санкцій від суми договору, зважаючи на умови договору від 15.09.2016 та положення ч. ч. 2, 4 ст. 231 ГПК, і зазначили, що сторони у договорі можуть погодити інший розмір штрафних санкцій, ніж той, що передбачено ч. 2 ст. 231 ГК, у випадку, коли порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання. Поза тим, ОП КГС ВС зазначила, що колегія суддів КГС ВС у справі № 910/11195/17 (постанова від 05.06.2018), змінюючи постанову суду апеляційної інстанції, не погодилася із висновком суду апеляційної інстанції, який, у свою чергу, змінив рішення місцевого господарського суду в частині суми, належної до стягнення, за відсутності підстав для такої зміни, передбачених положеннями процесуального законодавства; при цьому колегія суддів виходила, зокрема, із того, що позивач є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки; умовами спірного договору передбачено застосування штрафних санкцій у разі прострочення виконання зобов'язання саме в розмірі, обчислюваному від суми договору, а не від тієї чи іншої частини (складової) такої суми. Ураховуючи положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, ОП КГС ВС, розглянувши касаційну скаргу, не вбачає підстав для відступлення від висновку КГС ВС, наведеного у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/11195/17, та вважає за необхідне оскаржені судові рішення у цій справі залишити без змін.

ОП КГС ВС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що прокурор може представляти інтереси держави у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та у разі відсутності такого органу. ОКРЕМА ДУМКА судді Катеринчук Л. Й.

ОП КГС ВС виснувала щодо застосування норм права: кваліфікуючою ознакою договору позички є безоплатний характер користування річчю. Особа, якій річ надано у позичку, має право у будь-який час до закінчення строку цього договору, розірвати договір позички, повернувши річ позичкодавцю з дотриманням положень ст. 779, ч. 1 ст. 834 ЦК, і такому праву кореспондує обов'язок позичкодавця прийняти цю річ в порядку, встановленому договором, або, якщо такий порядок не встановлений, в тому ж порядку, в якому річ передавалась користувачу. При цьому реалізація користувачем передбаченого ч. 1 ст. 834 ЦК права розірвати договір позички не позбавляє позичкодавця права вимагати від користувача, аби річ була повернута в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання, а у випадку порушення цього обов'язку користувачем - вимагати усунути погіршення речі, які сталися з його вини; у разі неможливості відновлення речі - вимагати відшкодування завданих позичкодавцю збитків. ОП КГС ВС не бачить підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 29.08.2018 у справі № 908/2017/17.

ВП ВС дійшла висновку, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чиповноважень і містять принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 365 КК.